Установчі збори підтвердили, що вбити клин між УВКР та СКВУ не вдалося, хоч попередня, я б сказав, розкольницька пропаганда давалася взнаки. Ці силкування вряди-годи виявляються й досі. Вигадуються нові схоластичні силогізми, аби межувати УВКР і СКВУ напередодні його зїзду, що має зібратися невдовзі. Але й участь СКВУ та організацій, що входять до нього, в таких важливих заходах, як проведення у вересні Днів Скорботи і Памяті на вшанування жертв голодомору 19321933 років (до речі, СКВУ провела значну роботу на американському континенті, їй чималою мірою завдячуємо матеріалами комісій конгресу США про той голодомор), і участь представників СКВУ у других зборах УВКР у Чигирині 45 вересня, і готовність членів СКВУ виконувати свої статутні зобовязання щодо фінансової участі і діяльності УВКР усе це, а також настрої більшості закордонних громад засвідчують, що процес порозуміння бере гору над штучно розбурхуваними різними тлумаченнями, різним баченням тих чи інших проблем України і українства.
Отож можна сподіватися на плідну діяльність УВКР
Як інституція УВКР існує аж пять місяців, відколи затверджено її Статут. Трохи більше як десяткові співробітників секретаріату доводиться займатися багатьма справами, сказати б, нульового циклу: шукати приміщення для роботи, спонсорів на жаль, наші державні чиновники ще не усвідомили важливості розбудови широкої співпраці з діаспорою, підтримки її, особливо в країнах СНД, а надто в Росії, про що я вже писав Президентові й Голові Верховної Ради. Ми не кажемо, що такий напрямок державотворення в Україні вже зараз має набути досконалості, як у Росії, де подібні до нашої УВКР «Российский клуб» і «Конгресс русских общин» за указом Б. Єльцина одержують великі кошти (в тому числі навіть з резервного фонду уряду Чорномирдіна), користуються необмеженою підтримкою міністерств і відомств, аби цілком утримувати російськомовну (здебільшого проімперську) пресу в країнах СНД, тобто і в Україні, фінансувати переселення сотень тисяч росіян з «гарячих точок», в тому числі не лише в Росію, а, як виявилося, і в Україну. Але допомогти тому, щоб Українська Всесвітня Координаційна Рада хоча б стала на ноги, справа честі нашої держави, її обовязок перед мільйонами українців діаспори.
З часом ми сподіваємося обходитися власними силами. Вже й зараз працівники секретаріату розробляють кілька програм фінансового самозабезпечення УВКР. Зокрема, підтримку ряду ділових людей в Україні і в діаспорі дістає ідея створення світового Форум-банку, сама назва якого засвідчує його орієнтацію на діяльність у середовищі українства на всіх континентах.
Але головні результати функціонування УВКР, певна річ, оцінюватимуться практичною співпрацею українства в галузі науки, освіти, культури, економіки. Розпочалося складання програм захисту українського друкованого слова, видання літератури для дітей, якої так потребують мільйони школярів-українців на всіх континентах, та чи не найбільше в Росії та країнах СНД: адже сподіватися, що російська держава видаватиме для українців літературу нашою мовою, як це робить щедро Україна щодо задоволення потреб російського шкільництва, поки що не доводиться. Не хтось, а саме українські науковці мусять створити глибокі актуальні й перспективні аналітично-прогнозові дослідження з фундаментальних проблем нашого державотворення, і УВКР сподівається стати замовником і організатором такого інтелектуального доробку, що прислужиться всьому суспільству. Деякі організації діаспори пропонують скласти програму допомоги українцям, зокрема, допомогти нашим офіцерам повернутися на батьківщину, певна річ, така робота можлива лише в тісній взаємодії з державними інституціями. Можемо говорити вже про певні практичні результати щодо влаштування випускників шкіл з діаспори в українських вузах слід віддати належне нашому Міністерству освіти, де з розумінням ставляться до цієї благородної справи.
До подібного розуміння і підтримки зусиль УВКР закликаємо й інші державні структури, підприємців, трудові колективи, яким не байдужа справа національного відродження і зміцнення нашої державності.
«Народна газета». 1993. 37 (вересень)
«Тільки з початком весни зявляються проліски»
Інтервю газеті «Вісті з України» (березень 1994 p.)Іване Федоровичу, ви були членом офіційної делегації нашої країни в часі візиту Президента Л. Кравчука до Сполучених Штатів Америки
До подібного розуміння і підтримки зусиль УВКР закликаємо й інші державні структури, підприємців, трудові колективи, яким не байдужа справа національного відродження і зміцнення нашої державності.
«Народна газета». 1993. 37 (вересень)
«Тільки з початком весни зявляються проліски»
Інтервю газеті «Вісті з України» (березень 1994 p.)Іване Федоровичу, ви були членом офіційної делегації нашої країни в часі візиту Президента Л. Кравчука до Сполучених Штатів Америки
Коли я подивився на список членів делегації, то жахнувся 60 чоловік. У ній я виглядав, здавалося, білою вороною з багатьох причин. Через те, що передусім це була економічна делегація, мета якої контакти переважно по цій лінії. Та, певна річ, планувалися переговори з політичних питань, частково військових і т. ін. Зрозумів, чому мене запросили, коли стало відомо про зустрічі з українською діаспорою. Відбулися вони й у Вашингтоні, й у Нью-Йорку.
Як проходили зустрічі?
У Вашингтоні Держдепартамент США на честь Президента України й офіційної делегації влаштував великий прийом. Гостей зустрічали (а їх було більше 200) віце-президент США Альберт Гор і Леонід Кравчук. Цікаво, що там були не скажу сотні, але десятки українців саме з тієї великої й активної вашингтонської групи, яка значною мірою впливала і впливає на вироблення американської політики стосовно України й забезпечила доброякісне проведення усіх цих складних переговорів, що відбулися у столиці США. Були люди не лише із самого Вашингтона, а й з усіх кінців Америки, і з Канади також.