Гліб вперше згадав про розмови Лева Даниловича.
Роботу не припиняти ні на мить! продовжив воєвода. Рів має бути глибокий. У два моїх зрости.
Але воєводо! виступив наперед десятник Ярополк (Гліб згадав, як його звати). Так, ти правий: таким чином ми викопаємо рів. І встигнемо до приходу поляків. Але вогонь буде великий і високий. Боюся, що таким чином ми викопаємо рів, але спалимо частокіл.
А ви не бійтеся! відказав Гліб. Змочіть дерево водою і вогонь його не візьме, і коли воно замерзне, то важче його буде взяти. І ще
Він тупнув ногою по замерзлій землі.
Ось цього тут не має бути. Вирити рів і підвісити міст.
Але тут немає моста! вигукнув хтось.
Так зробіть!
Гліб обвів десятників поглядом і, повторивши: «Робіть!», повернувся у фортецю.
А десятники розбіглися виконувати свою роботу.
Гліб тим часом зайшов всередину відведеного йому будинку і стомлено опустився на лаву. Він вирішив не контролювати, як виконуються його розпорядження. Вирішив почекати. А поки що можна і чимось підкріпитися.
Є тут хтось? голосно запитав він, мало при цьому сподіваючись на те, що хтось відгукнеться.
На його велике здивування, бокові двері, скрипнувши, відчинилися. У кімнату увійшла старша жінка і зупинилася в нерішучості. Як тебе звати? запитав Гліб.
Бояна, пане!
Ти готувала для попереднього воєводи?
Так, пане!
Що ж, неси! Перевіримо, чи, може, у цьому причина поганої роботи мого попередника.
Почувши таке, жінка продовжувала стояти в нерішучості, потім обернулася і залишила кімнату. Невдовзі на столі перед воєводою зявилася звична йому у поході нехитра їжа, яку він визнав досить смачною, про що не забарився повідомити Бояні. Жінка враз повеселішала і поцікавилась, чи не бажає пан воєвода ще чогось.
Не зараз, відказав Гліб. Увечері приготуй квас, якщо можна.
Принесу. Він у мене вже готовий.
Потім, повторив Гліб і нахилився над столом, даючи зрозуміти, що глядачів не потребує.
Бояна зрозуміла одразу і залишила його самого, прикривши за собою скрипучі двері. І Гліб, і Бояна одночасно вирішили, що їх треба змастити.
Лише тепер молодий чоловік відчув, наскільки він голодний. Зрештою, це був перший нормальний обід за останній тиждень. Після поразки у битві з поляками на обід часу не вистачало, а відучора ні їсти, ні спати він не міг. Все думав, що такого зробити, щоб виправдати довіру князя.
Слушно припустивши, що голодним впоратися з поставленою задачею йому буде важче, ніж ситим, Гліб вирішив трохи підкріпитися. Тим більше, що роботи у Щекотові дійсно багато.
Новий воєвода не став засиджуватися за обідом, швидко проковтнув принесену їжу і, накинувши на себе верхній одяг й надівши шапку (не вистачало ще застудитися!), знову вийшов надвір.
Там він одразу зауважив зміни, котрі його приємно вразили. Зникли навіть поодинокі дружинники, що бовваніли на центральному майдані. Зате за стіною чувся шум великої кількості людей, у якому важко було розпізнати окремі слова. Але навіть у такому шумі Гліб розчув деякі вислови, що стосувалися його особи. І були вони не вельми приємні для вуха.
Проминувши ворота, воєвода відзначив, що десятник Ярополк все-таки зумів організувати людей для роботи. Видно, поки одні збирали чоловіків у навколишніх селах, інші відправили всіх вільних дружинників за водою. Правда, перед тим необхідно було розламати товстий лід. Зрештою, поки Гліб обідав, на озерці, майже навпроти брами, вже синіла ополонка, а у рові чекали вогню перші сухі вязанки. Появу воєводи майже ніхто не зауважив: більшість його не знала, а десятники, котрих Ярополк поставив наглядати над роботою, були дуже зайняті. Не до споглядання ставленика князя!
Зате до Гліба одразу підійшов Ярополк. Він виглядав принаймні удвічі старшим від нового воєводи і був щиро ображений у своїх почуттях, необхідності вислуховувати неприємні для себе речі. Але найгірше було те, що Гліб був правий і Щекотів ніяк не відповідав тим вимогам, які були основними для оборони.
Робимо, тільки і сказав Ярополк.
Бачу, відповів Гліб. Я хочу оглянути місцевість.
Ярополк кивнув головою і підняв руку. Миттю поруч виник його джура довготелесий підліток, увесь гордий цього звання.
Коней мені і воєводі! розпорядився десятник.
Джура так же миттю зник.
Зараз приведуть.
Добре. А поки що пройдемося, сказав Гліб і першим попрямував насипом.
Ярополк кивнув головою і підняв руку. Миттю поруч виник його джура довготелесий підліток, увесь гордий цього звання.
Коней мені і воєводі! розпорядився десятник.
Джура так же миттю зник.
Зараз приведуть.
Добре. А поки що пройдемося, сказав Гліб і першим попрямував насипом.
Ярополк знизив плечами і рушив услід.
Гадаю, Ярополку, настав час порозумітися, після деякого мовчання мовив Гліб.
Про що, воєводо? не зрозумів Ярополк, хоч, чесно кажучи, здогадувався.
Хочу дещо розповісти, а там вже тобі самому вирішувати, що і як. До вчорашнього дня я навіть уявлення не мав про Щекотів. Поверталися з невдалого походу, як князь поставив мене сюди воєводою. Лев був невдоволений станом оборони городища. І він був правий. У мене мало військового досвіду, але взяти Щекотів мені не складно. Хоч при розумній обороні він може вистояти досить довго.
Одразу після навали монголів від гніву Данила тут заховався тодішній луцький князь Ростислав.[12] Тоді Данило не зміг взяти Щекотів, повідомив Ярополк, вражений відвертістю нового воєводи.
Так? здивувався Гліб. Чесно признаюся, не знав. Але зараз цього немає. Тому я зроблю все, щоб виконати волю князя.
Він подивився на Ярополка і закінчив:
Чого б мені це не коштувало!
Тим часом джура привів коней. Гліб з Ярополком мовчки скочили на сідла.
Звідси поляки навряд чи ризикнуть наступати, показав Гліб на болота. Підступає весна, лід у такий час ненадійний наш союзник. А ось чекати ворога треба із заходу, з-за гори. Подивимось!
Він повернув вуздечку. Кінь слухняно виконав команду.
Показуй дорогу, десятнику! Хочу все оглянути з гори.
Ярополк кивнув головою і першим направив коня дорогою вгору. Їм довелося обминати численних робітників, що, наче мурахи, снували в обидва боки то із вязками дров, то за ними.
На саму гору вела вузька звивиста стежка, якою вже давно ніхто не ходив. Це Гліб визначив із залежаного нестривоженого снігу.
Погано! відзначив воєвода.
Ярополк мовчав. Він розумів, що бути невдоволеним Гліб має повне право. А новоспечений воєвода про себе похвалив такт десятника. Той жодного разу не спробував виправдатися, переклавши всю вину за жалюгідний стан оборони городища на попереднього воєводу. Сам прямолінійний, Гліб поважав таких же, як і він сам буркотунів і вічно невдоволених всім. Гірше було б, якби його співбесідник в усьому згоджувався і пробував переконати, що ні у чому не винен. Таких Гліб не любив і не намагався приховувати це.
Піднялися на гору. Лише тепер Гліб зрозумів, що надто сміливо з його боку було назвати цей порослий густим лісом горб горою, але він все ж піднімався над навколишньою місцевістю і звідси відкривався чудовий огляд. Лише два підвищення на півдні і сході виглядали вищими, аніж щекотівський, принаймні східний точно. Зате на заході лежав відкритий простір, що через декілька верств закінчувався лісом.
Треба тут поставити вежу, сказав Гліб. І нехай у ній постійно перебуватимуть хоча б двоє воїв. Неприятель не повинен підкрастися непомітно.
Він подивився на Ярополка і майже співчутливо додав:
Це треба зробити вже сьогодні.
Зрештою, ніхто, за винятком, напевне, самих холопів, котрих витягнули із теплих домівок і відірвали від звичної роботи, не був ображений на воєводу Гліба. Десятники розуміли, що оборона Щекотова не витримує не те що найменшого штурму, але й будь-якої критики, тому із завзяттям узялися за роботу. Вже коли Бояна повідомила Гліба, що вечеря готова, рів навколо стіни став глибший на лікоть. Коли холопи дісталися до замерзлої землі, на дно рову знову поклали сухі гілки.
Всю ніч і наступний день не припинялася робота, і вже надвечір Ярополк стомленим голосом повідомив воєводу, що підвісний міст готовий і можна його причепити. Гліб, побачивши, що його підлеглі дійсно виклалися на повну, махнув рукою, мовляв, можна відкласти і до завтра.
А посеред ночі воєводу, як інших, хто був у Щекотові й навколишніх селах, розбудив набат.
Звиклий до чогось подібного, Гліб миттю зірвався з ліжка і, на ходу одягаючись, вискочив на двір. Від вогнів численних смолоскипів темрява остаточно сховалася у найдальших закутках. Всюди метушилися дружинники, але якоїсь паніки не спостерігалося.
Що сталося? запитав Гліб якогось десятника, який проходив мимо.
Сторожа на вежі зауважила на заході якийсь загін, повідомив він.