Троянці
У намаганнях наших (нас невдах!)
Скидаємось ми чимось на троянців.
Лише здолаємо успішно щось, одразу
Вже далі пориваємось почате
продовжити з надією на успіх.
Проте завжди щось зявиться і зупиняє нас.
Вже Ахіллес, здійнявшися на насип,
несамовитим криком нас лякає.
У намаганнях наших ми троянці.
Вважаємо: хоробрість і рішучість
від нас ворожість випадку відвернуть.
І відступаємо від стін, готові до двобою.
Коли ж випробування час надходить,
нам не стає хоробрості й рішучості,
здригається душа і ціпеніє,
і починаємо ми бігати вздовж стін
з надією, що втеча нас врятує.
Поразка ж безсумнівна. Нагорі,
на мурах міста вже голосять тризну.
Життя проходить перед нами у риданнях тих.
Пріам з Гекабою [19] оплакують нас гірко.
Цар Деметрій [20]
Коли його зреклися македонці
і натякнули куди ясніше Пірра [21]
підтримують, Деметрій цар (величну
мав душу) зовсім так переказували
не як владар вчинив. Лишивши залу,
він скинув золотом гаптоване вбрання,
свої багряні царські черевики.
Убрався швидко по-простецькому та відійшов,
повівшись так, як робить лицедій,
що, як завершено виставу,
перевдягається і сцену залишає.
Хода, очолювана Діонісом [22]
Майстер Дамон (хто може з ним зрівнятись
В пелопонеських полісах) намірився зладнати
Із пароського мармуру [23] ходи священний шлях,
Яку Діоніс-Бакх очолює і кроком ширить жах
Та раювання неземне від сяйва божества.
За ним непоспіхом Акрат [24] крокує. Торжества
Панує дух. Сатири тут. Їм налива вино
Мéта із амфори, обвитої плющем; ніжно дзюрчить воно.
А поруч з ними, вже неначе в забутті
Солодкий Хміль обачно сова телеса святі.
За ними шкандиба ватага гультяїв:
Хмільний Спів пісню заведе, Бешкет підхопить спів,
А далі суне Ком зі смолоскипом свят,
Нарешті Таїнство завершує цей різьблений парад.
Такі в Дамона [25] наміри. Втім, хоч це добре все,
Але думки снують про куш, який твір принесе.
Є гідний покупець цар Сиракуз [26] на цей його товар,
А три таланти [27] на наш час прекрасний гонорар!
Як докладе до інших сум ці гроші немалі,
Вважатиметься хтось більш хватким за нього на землі?
Коли так Долі божество йому благоволить,
Час у політику піти й у Раді талант свій проявить!
Одноманітність
Минається одноманітна днина.
За нею инша йде услід, нудоту навіває.
Ті самі речі, хоч єдина б зміна!
Але незмінна кожна мить, що настає й спливає.
Отак минають місяці поволі.
І те, що кожен з них несе, хто уявити може?
Усі новини є вчорашні й кволі.
Сталося так, що завтра і на завтра вже не схоже.
Ось він
Маловідомий едессець зайда ув Антиохії пеанів [28]
чимало написав. Нарешті лін [29]
останній складено. Кінець його стражданням!
У сто поем доробок даток, гідний Пієрид [30],
Втім, так його втомило постійне віршування,
добір думок і слів та їх розташування,
що нудиться тепер, весь світ йому набрид.
Однак єдина думка розвіює те нудьгування
слова піднесені, які в полон беруть: «Ось він!»,
що якось уві сні почулись Лукіану [31]!
Кроки
Коралові орли прикрасили те ліжко
З чорного дерева, де спить глибоким сном
Нерон [32] безтямний, заспокоєний, щасливий;
дихає силою розквітле тіло,
І вабить молода краса.
Та в алебастровій світлиці, що ховає
В собі божник Міднобородих [33] давній,
Неспокій і тривога поміж ларів [34],
Тремтять боги маленькі хатні,
Дрібні тіла свої сховати прагнуть.
Вони почули-бо зловісний зойк,
Смертельний зойк, що залунав на сходах.
Залізні кроки сходинки стрясають,
І непритомніють від жаху бідні лари,
Ховаються в глибинах божника,
Один божок штовхає иншого, збиває,
Одні на одних падають,
Бо зрозуміли, що то був за зойк,
Відчули вже ериній [35] кроки.
Місто
Місто
Сказав ти: «Море це й земля гнітять мене небачено.
Десь, може, місто я знайду, що буде ліпше, не таке.
Всі мої прагнення немов приречення тяжке;