Умови акта були прописані доволі жорстко. Вони вимагали від Електротранспортної компанії внести шістдесят тисяч фунтів стерлінгів як заставу задля забезпечення того, що пропоновані роботи будуть виконані згідно з умовами акта й закінчені частково чи повністю до визначеної дати. Проте, як ці двоє підприємців пояснили Ковпервуду, нескладно знайти банк чи фінансову групу, що за звичний процент будуть готові внести потрібну кількість цінних паперів у визначений умовами акта банк. Натомість парламентський комітет, звісно, якщо правильно підійти до справи, без сумніву, погодиться подовжити термін закінчення будівництва.
Одначе після півтора року зусиль, після того як було витрачено вже сорок тисяч фунтів і внесено шістдесят тисяч під заставу у вигляді цінних паперів, гроші на будівництво самої підземної залізниці (за оцінками на це потрібно було мільйон шістсот тисяч фунтів) знайти і досі не вдалося. Причина полягала в тому, що хоча в Лондоні вже функціонувала і доволі успішно цілком сучасна лінія підземної залізниці, Сіті Південний Лондон, англійських капіталістів тим не менше було важко переконати в тому, що нова залізнична лінія, до того ж довша й відповідно дорожча, приноситиме прибуток. Дві інші наявні лінії міської залізниці Районна залізниця у пять миль довжиною та Метрополітен до двох миль були напівпідземними. На них використовувалися паровози, що ходили почасти по поверхні, почасти по тунелях. Між ними діяла угода про наскрізний рух по обох лініях. Проте, оскільки тут використовувалася парова тяга, тунелі й платформи були брудними, нерідко покритими кіптявою і фактично збитковими. Тож, позаяк ніхто ще не довів, що залізниця, будівництво якої обійдеться в мільйони фунтів, зможе окупити себе, англійські капіталісти не виявляли цікавості до такого проекту. Звідси виникла необхідність пошукати грошей в інших країнах світу, що й привело містера Геншо й містера Грівза через Берлін, Париж, Відень і Нью-Йорк до Ковпервуда.
Ковпервуд, як він уже пояснював Береніс, був на той момент настільки заклопотаний своїми чиказькими проблемами, що вислухав містера Геншо й містера Грівза не надто уважно. Одначе тепер, після того як він зазнав невдачі у боротьбі за концесію, а особливо після того як Береніс запропонувала залишити Америку, він згадав про їхню пропозицію. Насправді, було схоже, що цей проект надто обтяжений витратами, так що бізнесмен з його досвідом не візьметься за нього; а проте, можливо, варто було б познайомитися ближче з тим, як у Лондоні ідуть справи з підземною залізницею, і взятися за якесь широкомасштабне будівництво, до того ж, імовірно, обійтися без того шахрайства, до якого він був змушений вдаватися в Чикаґо, хай навіть і без надприбутку. Він уже мультимільйонер, то навіщо йому продовжувати цю гонитву за грошима аж до кінця свого життя?
Крім того, його минуле і його теперішня діяльність були так спотворені пресою і його ворогами. Було б гарно зажити доброї слави, особливо в Лондоні, де начебто дотримуються бездоганних стандартів у комерційних справах. Це принесе йому таке суспільне положення, якого йому ніколи не досягти в Америці.
Картина, що поставала в його уяві, надихала. А наштовхнула його на думку саме Береніс, ця дівчинка без певного серйозного досвіду. Вона має природний дар кмітливості, що підказав їй таку можливість. Як дивно, що все це, ця ідея з Лондоном і з усім, що може принести йому союз із нею в майбутньому, почалася з легковажної пригоди девять років тому, коли він у компанії з полковником Натаніелем Джилісом з Кентуккі завітав до цієї жалюгідної Гетті Стар, матері Береніс! І хто сказав, що зло ніколи не приводить до добра?
Розділ 5
У міру того як перша радість від нових стосунків з Ковпервудом відходила у минуле, Береніс почала обдумувати складнощі й небезпеки, повязані з новим становищем. Вона не забула про них, коли врешті зважилася піти до Ковпервуда, але тепер вона відчувала, що має, не зволікаючи, підготуватися до них.
По-перше, це Ейлін, ревнива, емоційна дружина, що не зупиниться ні перед чим, аби знищити Береніс, лише дізнається про любов Ковпервуда до неї. Потім газети. Вони миттєво нададуть розголосу їхньому звязку, якщо їх помітять разом. І врешті її мати, якій доведеться пояснити своє рішення; а ще брат Ролфі, якого вона тепер сподівалася якось влаштувати в житті за допомогою Ковпервуда.
Все це означало, що їй доведеться бути постійно обережною, дипломатичною, впевненою в собі, але разом із цим готовою йти на жертви і компроміси.
Картина, що поставала в його уяві, надихала. А наштовхнула його на думку саме Береніс, ця дівчинка без певного серйозного досвіду. Вона має природний дар кмітливості, що підказав їй таку можливість. Як дивно, що все це, ця ідея з Лондоном і з усім, що може принести йому союз із нею в майбутньому, почалася з легковажної пригоди девять років тому, коли він у компанії з полковником Натаніелем Джилісом з Кентуккі завітав до цієї жалюгідної Гетті Стар, матері Береніс! І хто сказав, що зло ніколи не приводить до добра?
Розділ 5
У міру того як перша радість від нових стосунків з Ковпервудом відходила у минуле, Береніс почала обдумувати складнощі й небезпеки, повязані з новим становищем. Вона не забула про них, коли врешті зважилася піти до Ковпервуда, але тепер вона відчувала, що має, не зволікаючи, підготуватися до них.
По-перше, це Ейлін, ревнива, емоційна дружина, що не зупиниться ні перед чим, аби знищити Береніс, лише дізнається про любов Ковпервуда до неї. Потім газети. Вони миттєво нададуть розголосу їхньому звязку, якщо їх помітять разом. І врешті її мати, якій доведеться пояснити своє рішення; а ще брат Ролфі, якого вона тепер сподівалася якось влаштувати в житті за допомогою Ковпервуда.
Все це означало, що їй доведеться бути постійно обережною, дипломатичною, впевненою в собі, але разом із цим готовою йти на жертви і компроміси.
Ковпервуда також непокоїли подібні думки. Оскільки Береніс тепер стала центром його життя, його турбувало те, як вберегти її від негараздів, на які вона наражалася поруч із ним. І на наступному побаченні він одразу заговорив з нею про всі ці справи.
Знаєш, Беві, сказав він, ця твоя ідея щодо Лондона мені дуже подобається. Тут відкриваються цікаві можливості.
І він розповів їй про свої думки та про історію з двома англійцями.
Тепер треба було б, продовжував він, послати когось до Лондона, щоб дізнатися, чи ця пропозиція лишається в силі. Якщо так, то ніщо не перешкоджає нам здійснити твій план.
І він тепло посміхнувся на знак схвалення її вигадливості.
З іншого боку, нам є чого стерегтися. По-перше, це газетний розголос, і по-друге, Ейлін. Вона надто романтично налаштована й надто емоційна; нею завжди керують почуття, а не розум. Я багато років уже намагаюсь пояснити їй свій погляд на речі: як людина може, сама того не бажаючи, змінитися. Але вона нічого не хоче розуміти. Вона думає, що люди змінюються тільки з певною метою.
Він зробив паузу й посміхнувся.
Вона належить до тих жінок, що назавжди повязують своє життя з одним чоловіком.
А тобі це не подобається? спитала Береніс.
Навпаки, по-моєму, це прекрасно. Єдина річ у тому, що досі я таким ніколи не був.
І не будеш, чи не так? спробувала Береніс його трохи подражнити.
Облиш! попросив він. Не будемо сперечатися! Дозволь я закінчу, люба. Вона просто не розуміє, чому я не можу продовжувати любити її так, як це було раніше. Їй боляче, ба більше! Боюся, її біль тепер перетворився майже на ненависть. Принаймні вона так намагається думати. Але найгірше в усьому цьому те, що бути моєю дружиною для неї гордість. Вона завжди прагнула виблискувати в світі, власне, і я сам цього прагнув спочатку. Я думав, що це буде нашою спільною перемогою. Та невдовзі я переконався, що Ейлін багато чого не вистачає, вона просто недостатньо розумна. І я відмовився від думки про те, щоб осісти в Чикаґо. Нью-Йорк ось справжнє місто для людини зі статками. Тож я вирішив спробувати щастя там. Я все більше схилявся до думки про те, що не завжди житиму з Ейлін, і, хочеш вір мені, хочеш ні, але вперше ця думка промайнула в мене, коли я побачив твій портрет в Луїсвіллі той самий, що тепер завжди зі мною. Лише після цього я вирішив збудувати будинок у Нью-Йорку, який був би водночас галереєю мистецтва і моїм домом. Я думав, що якщо ти колись звернеш на мене увагу
Отже, цей чудовий особняк, в якому мені ніколи не доведеться жити, був збудований для мене, задумливо промовила Береніс. Як дивно!
Таке життя, відповів Ковпервуд. Але ми можемо бути щасливими.
Так, можемо, погодилася вона. Я тільки подумала, як це дивно. Та мені ні за що не хотілося б засмутити Ейлін.
Я знаю, що ти незаздрісна й кмітлива. Можливо, ти навіть краще за мене зумієш знайти вихід.
Думаю, що зумію, спокійно промовила Береніс.
Але, окрім Ейлін, треба ще памятати про газети. Вони скрізь переслідують мене. І варто їм дізнатися про цю ідею з Лондоном якщо я, скажімо, справді візьмусь за це який тут піднімуть галас! А якщо твоє імя десь спливе поруч із моїм, вони накинуться на тебе, мов шуліки. Можливо, слід удочерити тебе, або, коли ми поїдемо до Лондона, виступити твоїм опікуном. Це дало б мені право бути поруч із тобою так, ніби я є розпорядником твого майна. Що ти про це думаєш?