Але, окрім Ейлін, треба ще памятати про газети. Вони скрізь переслідують мене. І варто їм дізнатися про цю ідею з Лондоном якщо я, скажімо, справді візьмусь за це який тут піднімуть галас! А якщо твоє імя десь спливе поруч із моїм, вони накинуться на тебе, мов шуліки. Можливо, слід удочерити тебе, або, коли ми поїдемо до Лондона, виступити твоїм опікуном. Це дало б мені право бути поруч із тобою так, ніби я є розпорядником твого майна. Що ти про це думаєш?
Що ж, подумавши, відповіла вона, іншого виходу я не бачу. Тут потрібно все ретельно обміркувати. І я дбаю не тільки про себе.
Я в цьому певен, сказав Ковпервуд, і якщо нам трохи пощастить, ми подужаємо. Нам слід уникати того, щоб нас бачили разом. Та насамперед, слід придумати, як відволікти увагу Ейлін, адже вона знає про тебе все. Оскільки я часто бував у вас у Нью-Йорку, вона довго підозрювала, що між нами є звязок. Звісно, я не міг про це тобі розповісти. Я був тобі, здається, не надто до вподоби.
Просто я не знала тебе достатньо, поправила Береніс. Ти був для мене великою загадкою.
А тепер?
Боюся, анітрохи не менше й зараз.
Не думаю. Одначе щодо Ейлін щось нічого не спадає на думку. Вона надто підозрілива. Поки я живу тут й лише зрідка навідуюся до Нью-Йорка, вона начебто не заперечує. Та якщо я залишу Америку й оселюся в Лондоні, а газети про це писатимуть він не закінчив і замислився.
Ти боїшся, що вона дасть поштовх пліткам? А може, навіть поїде за тобою й влаштує сцену?
Важко передбачити, що їй спаде на думку і що вона може утнути. Якби її відволікти якоюсь справою, вона, може, нічого б не робила. З іншого боку, особливо враховуючи те, що вона почала прикладатися до пляшки останнім часом, від неї можна чекати чого завгодно. Декілька років тому, коли вона перебувала у поганому настрої та ще й напилася, вона навіть намагалася вчинити самогубство. (Риси обличчя Береніс напружилися.) Добре, що я встиг цьому перешкодити: вибив двері й поговорив з нею, можна навіть сказати, нагримав на неї.
Він змалював у подробицях, як все відбувалося, але трошки помякшив враження від своєї поведінки.
Отримавши свідчення того, якою нестямною є любов Ейлін, Береніс почала розуміти, що вона додає ще один шип до тернового вінця, якій тій доводиться носити. Хоча, міркувала вона, Ейлін все одно не вдалося б змінити Ковпервуда. Що ж до неї самої, то їй важливо помститися суспільству ну, і, звісно, вона також любить його. І вона справді його любила. Він діяв на неї, наче якийсь сильний засіб. Своєю силою духу, фізичною привабливістю він справляв невідпорне враження. Отже, справа була лише в тому, щоб побудувати з ним стосунки і не завдати при цьому додаткових страждань Ейлін.
Після деяких роздумів вона сказала:
Авжеж, це справді проблема. Але в нас є час подумати. Давай повернемося до цього за два-три дні. Вона не йде в мене з голови.
У задумі вона подивилася на Ковпервуда приязним поглядом, і на її губах грала мяка, привітлива усмішка.
Удвох щось обовязково придумаємо.
Вона встала зі свого крісла у каміна і, підійшовши до нього, сіла йому на коліна й попестила його волосся.
Виявляється, на світі є не тільки фінансові проблеми, сказала вона жартома, цілуючи його в лоба.
Звісно, відповів він весело, підбадьорений її розумінням і впевненістю.
І, щоб якось розважитися, він запропонував скористатися тим, що напередодні випало чимало снігу, й поїхати кататися на санях упродовж цілого вечора. Він знав затишний готельчик на Норс-Шор, де можна повечеряти, дивлячись на озеро в місячному сяйві.
Повернувшись додому вже пізно вночі, Береніс ще довго сиділа перед каміном, обмірковуючи їхні плани. Вона вже відіслала телеграму матері, в якій закликала її швидше приїхати до Чикаґо. Вона збиралася зняти для них обох номер у готелі на Північній стороні. Коли мати буде тут, можна буде спокійно обговорити всі їхні спільні з Ковпервудом задуми.
Але найбільше її думки линули до Ейлін, самотньої у великому нью-йоркському будинку, Ейлін, молодість якої вже позаду й назавжди, й хоч колишньої вроди вона не втратила, але, як помітила Береніс, вже добряче обважніла і, схоже, це її не турбувало. Її туалети вражали розкішшю, але їм бракувало справжнього смаку. Роки, зовнішність, вузькість поглядів не залишали їй ніяких шансів проти Береніс. Але Береніс пообіцяла собі, що ніколи не буде жорстокою до Ейлін, навіть якщо остання захоче їй помститися. Ні, радше вона прагнутиме бути якомога великодушною, і також з боку Ковпервуда не допустить жорстокості, якщо вчасно її помітить. Насправді, їй було шкода Ейлін, дуже шкода. Береніс здогадувалася, скільки скорботи мало накопичитися в її душі, адже попри свою молодість, на її долю разом з матірю випало немало гіркоти. І ці рани ще не загоїлися.
Отже, вирішила вона, її роль у житті Ковпервуда має бути настільки непомітною і прихованою, наскільки це можливо. Вони зустрічатимуться, оскільки він дуже сильно цього бажає і навіть потребує, але так, щоб їх ніхто не зміг упізнати. Якби тільки можна було знайти якийсь спосіб відволікти Ейлін від її теперішнього стану, щоб не дозволити їй плекати її ненависть до Ковпервуда, а якщо вона раптом про все дізнається, і до неї.
Спочатку вона подумала про релігію, чи радше, про якогось проповідника або духівника, чиє релігійне наставляння було б корисним для Ейлін. Завжди знайдеться серед пастирів душ такий благодійник, що й про себе не забуває і за щедру винагороду чи згадку в заповіті, залюбки опікуватиметься її душевним спокоєм. Вона пригадала, що в Нью-Йорку є така людина преподобний Вілліс Стіл, настоятель єпископального приходу Св. Свізина. Вона декілька разів була в тій церкві, не стільки для того щоб помолитися, скільки для того аби помріяти у тиші під звуки служби. Преподобний Вілліс, привітна, доброзичлива людина середнього віку, приємної зовнішності, не міг похвалитися значними статками, попри вишукані манери з претензією на високий суспільний статус. Береніс згадала, як одного разу він пробував наставляти її, але у подальшому згадка про нього завжди викликала в неї посмішку, і тому вона відмовилася від цієї ідеї. Але когось, хто б займався Ейлін, треба знайти обовязково.
Раптом вона подумала про тих світських невдах з чудовими манерами, що їх так багато у Нью-Йорку, один з яких за певну винагороду міг би ввести Ейлін у приємне, якщо й не достатньо високе, суспільне середовище і таким чином розважити її принаймні на якийсь час. Але як знайти таку людину і як звернутися до неї з такою пропозицією?
Береніс вирішила, що ця ідея може здатися надто хитрою і надто цинічною, якщо Ковпервуд почує її від неї. Однак була надто вдалою, і нею потрібно було скористатися. А якщо її мати скаже про це декілька слів Ковпервуду? Адже йому варто лише натякнути, а він уже швидко збагне, як тут узятися до справи.
Розділ 6
Генрі де Сото Сіппенз так звали людину, яку Ковпервуд вирішив послати до Лондона, аби розвідати реальний стан справ і фінансові можливості побудови лондонського метрополітену. Він відкрив Сіппенза багато років тому, і той виявився дуже корисним у боротьбі за контракт на проведення газу в Чикаґо. З грошима, заробленими на цій справі, Ковпервуд прорвався у галузь міського транспорту, і він також залучив до цього Сіппенза, оскільки той мав справжній талант здобувати потрібну інформацію і вести справи, повязані з суспільно корисними проектами. Щоправда, він через схильність нервувати й навіть дратівливість не завжди вмів повестися дипломатично. Крім того, йому був властивий прямолінійний американізм, що іноді псував враження. А проте він був людиною вірною, тож на нього можна було повністю покластися.
Сіппенз вважав, що цього разу Ковпервуд отримав майже фатальний удар, втративши концесії. Він не уявляв собі, як тепер можна розрахуватися з місцевими фінансистами, що вклали гроші в Ковпервуда і, як виявилося, марно. Від того самого вечора, коли справу було остаточно програно, Сіппенз не міг отямитися і боявся зустрічі з Ковпервудом. Що йому сказати? Як можна виразити співчуття людині, що лише тиждень тому здавалася непереможним фінансовим гігантом?
Одначе уже на третій день після краху Сіппенз отримав телеграму від одного з секретарів Ковпервуда із запрошенням прийти до нього. Зайшовши до кабінету й побачивши веселого, енергійного Ковпервуда, що просто-таки випромінював гарний настрій, Сіппенз ледве повірив своїм очам.
Як справи, шефе? Радий бачити вас у такому чудовому гуморі.
Справді, ніколи не почувався краще. А як ви, де Сото? Чи можу я і далі розраховувати на вас?
Ви ж знаєте мене, шефе. Я завжди був з вами. Тож все, що скажете.
Я був упевнений в цьому, де Сото, відповів Ковпервуд з посмішкою.
Справді, любов Береніс винагородила його за всі невдачі, і тепер він відчував, що найзначніші сторінки його життя ще тільки попереду, а тому був сповнений надій і приязно ставився до всього на світі.
Маю для вас певне завдання, де Сото. Я послав за вами, оскільки тут слід все зберігати в таємниці, а вам я можу довіряти.
На мить його губи щільно стислися, і в очах зявився той холодний, непроникний металевий блиск, що змушував неприємно почуватися тих, хто не любив або боявся Ковпервуда. Сіппенз розпрямився й увесь перетворився на слух. Це був маленький чоловічок, не вище пяти футів на зріст, але він носив взуття на великих підборах, високий циліндр, який знімав тільки перед Ковпервудом, і широке довге пальто, підбите ватою на грудях, що, на його думку, мало візуально додавати йому зросту й поважності.