Може, допомогти?
Сам впораюся, відповів Семун, рвучко завдав собі міха на спину й поніс до млина.
Тут їх вистачить на обох, буркнув Турбйорн, узявся за два, підставив плечі, підпер ліктями і поніс.
Дорогою він перестрів батька. Семун глянув на сина, але нічого не сказав. Повертаючись до комори, Турбйорн знову зустрів батька з двома іще більшими міхами на спині. Тепер хлопець узяв одного невеличкого мішка. Семун, минаючи сина, окинув його поглядом, ще довшим, ніж перед тим. Потім обоє таки зійшлися водночас під коморою.
Тут приходили з Нургауґа, сказав Семун. Просили тебе на весілля
Інґрід відірвалася від прання, благально глянула на брата. У погляді матері теж прозирало благання.
Он як, сухо відізвався Турбйорн і висадив цього разу собі на плечі два найбільші з-посеред купи міхи.
Підеш? понуро запитав Семун.
Ні!
Розділ четвертий
З Ґранлієнської полонини гарно було видно всю околицю, насамперед Сульбакен, обрамлений строкатим лісом; далі виднілися інші хутірці, оточені звідусіль гаями, тому зелені моріжки з хатами посередині видавалися клаптиками землі обітованої, відвойованої у дикої природи. Чотирнадцять хуторів можна було налічити, споглядаючи долину з полонини; Ґранлієн тонув у лісовій гущавині, з-поміж дерев визирали тільки дахи будівель, та й то коли стояти на самому чубку кичери.
Дівчата, дарма, що не розгледіти добре самого хутора, часто дивилися на дим, який клубочився з димарів.
Мама саме готує обід, мовила Інґрід. Печеню із засоленого мяса з салом.
О, чуєш, вже гукають чоловіків до столу, озвалася Сюньове. Цікаво, де вони сьогодні працюють?
Дівчата спостерігали за цівкою диму, яка спершу жваво й весело вихоплювалася у пронизане лагідним сонцем повітря, та невдовзі уповільнювала свій розгін, розімлівала, щоб спроквола полинути широкою смугою понад лісом, потроху розсмоктуючись до ледь помітного серпанку, а потім і зовсім зникнути. Так само й дівочі думки зринали в голові, неквапно вилися горами й долами. Нині вони снували навколо Нургауґа. Весілля відгуляли позавчора, але забава зазвичай тривала ще тиждень по тому, тож на полонину й досі долинали звуки пострілів й окремі вигуки найгорлатіших парубків.
Он як веселяться, з жалем сказала Інґрід.
А я їм не заздрю, мовила Сюньове, беручись до рукоділля.
Хотілось би й мені з ними розважитись
Інґрід сиділа навпочіпки, спостерігаючи за тим, що відбувалося на подвірї Нургауґа. Гості тинялися поміж будинками, юрмилися під коморою, певно, там стояв стіл з наїдками; деякі пари трималися окремішньо, ніжно воркуючи.
Не розумію, чого тебе так вабить туди, буркнула Сюньове.
Й сама не знаю, стенула плечима Інґрід, не міняючи пози. Потанцювати кортить додала вона.
Сюньове промовчала.
Ти ніколи не танцювала? запитала Інґрід.
Ніколи.
Гадаєш, танцювати то гріх?
Хтозна
Інґрід більше не розпитувала, згадавши, що гауґіанцям танцювати заборонено, і не сміючи поцікавитись, як ставляться до цього батьки Сюньове. Але її думки водно крутилися довкола танців, тож вона, зрештою, не витерпіла:
Кращого танцюриста, ніж Турбйорн, не знайти на всю околицю
Вірю, за якусь мить зронила Сюньове.
Тобі варто побачити, як він танцює! вигукнула Інґрід, обернувшись до товаришки.
Ні, не хочу, квапливо заперечила Сюньове.
Інґрід вражено замовкла, а Сюньове схилилася над плетивом, рахуючи вічка. Та вже за мить опустила рукоділля на коліна й, задивившись удалину, мовила:
Такою щасливою, як нині, я вже давно не була
Чом це? здивувалася Інґрід.
Та бо він не танцює зараз у Нургауґів.
Інґрід сиділа, поринувши в задуму.
Там, напевно, дівчата так і вились би коло нього озвалася за якийсь час.
Сюньове вже було розтулила рота, аби щось сказати, однак промовчала, витягнула дротика й обернула плетиво іншим боком.
Турбйорнові аж жижки трясуться, так кортить потанцювати. Я його добре знаю! вигукнула Інґрід і враз похопилася, що бовкнула зайве, глянула на Сюньове, яка схилилася над плетивом, зашарівшись наче мак.
Інґрід миттю згадала кожне слово з розмови, сплеснула руками, впала навколішки перед товаришкою і зазирнула їй у вічі. Але Сюньове незворушно плела собі далі. Тоді Інґрід розсміялася:
Ти вже кілька днів щось від мене приховуєш!
Інґрід миттю згадала кожне слово з розмови, сплеснула руками, впала навколішки перед товаришкою і зазирнула їй у вічі. Але Сюньове незворушно плела собі далі. Тоді Інґрід розсміялася:
Ти вже кілька днів щось від мене приховуєш!
Про що це ти? знічено глянула на неї Сюньове.
Ти гніваєшся не тому, що Турбйорнові подобається танцювати личко Інґрід сяяло усміхом.
Сюньове вперто мовчала. Тоді Інґрід обняла її за шию і прошепотіла до вуха:
Ти гніваєшся, бо він не з тобою танцює, а з іншими
Що ти плетеш! обурено вигукнула Сюньове, вивернулася з обіймів і скочила на рівні ноги.
Інґрід теж підвелася з вересу, рушила за товаришкою.
Шкода, що ти не вмієш танцювати, Сюньове! сміялася вона. Дуже шкода! Ходімо, я тебе навчу! Інґрід охопила дівчину за стан.
Чого ти від мене хочеш? опиралася Сюньове.
Навчити тебе танцювати, аби не сумувала, що він танцює з чужими дівками.
Тепер уже й Сюньове засміялася, хоча й вимушено.
Ще хтось побачить, мовила вона.
Дай, Боже, тобі здоровя за такі слова, хоча дурне кажеш! вигукнула Інґрід, замугикала собі під ніс і закружляла Сюньове в такт мелодії.
Ні ні я не вмію
Сама щойно казала, що давно не була такою щасливою. Ну ж бо!
Не знаю, чи зумію
Ось спробуй, і сама побачиш, що це зовсім неважко!
Тобі годі всидіти на місці, Інґрід!
Так казав кіт до горобця, що ніяк не хотів датися йому до лап Ходімо!
Та мені б і самій хотілося, але
Уяви собі, я Турбйорн, а ти його молода дружина, яка не потерпить, аби він танцював з кимсь іншим, окрім неї.