Та це ж складно, сказав Арсен. Таких контактів повно, адреси весь час змінюються, що він може довідатися?
Варяга знайшли менше ніж за добу, Максим вставив у автомобільний програвач новий диск.
Він сидів на водійському сидінні джипа, розвалившись, пожовуючи ментолову жуйку. Я знову сів до нього в машину, подумав Арсен. Гакер? Вербувальник? Хто він такий? Гадки не маю. Проте сів до нього в машину. Мов теля.
Десять хвилин тому джип зупинився під боком великого готелю. Максим за дві секунди настроїв звязок через готельну бездротову мережу й передав ноутбук Арсенові:
Нехай пошукають тебе серед мешканців. Давай, що скоріше впораєшся то краще.
І от вони сиділи мовчки, в колонках грала «Карміна Бурана», Арсен звязався з клубом і оформив передачу, і тепер гарячково прощався зі своїми собаками. Гладив яскраво-рудого Краса, пухнастого білого Спартака, а ті стрибали, намагаючись лизнути в лице його намальовану фігурку.
Вам буде добре, бурмотів Арсен, я віддам вас гарним людям, ви не бійтеся, усе буде добре
Отоді й зявився незнайомець і захотів купити «оцього, біленького».
А хто вам рекомендував звернутися саме до мене? запитав Доктор Ветті, пятдесятилітній лікар з Чернівців.
Покупець назвав голову одного з відомих клубів. Дуже правдоподібно.
Ану ж це справжній клієнт? запитав Арсен уголос. Максим гмикнув.
На жаль, сказав Доктор Ветті, цього, біленького, вже продано. Усіх продано. Спробуйте завітати до мене на тому тижні я візьму в розпліднику нову партію й можу врахувати ваші індивідуальні побажання Якої статі щеня? Якої масті? Буде легше, якщо ви розповісте мені про вашого улюбленого собаку або надішлете фото ви ж тримали собак у реалі, чи не так?
Покупець відповідав короткими репліками, з великими перервами між фразами, раз у раз скаржачись на поганий звязок. Арсен написав: «Даруйте, справді звязок поганий, чекаю вас наступного тижня» і акуратно видворив відвідувача з віртуального кабінету.
Професіонал, з повагою сказав Максим. Памятаєш, я в тебе цуценят купував?
Коли?!
Галина Дмитрівна Корзун з Києва. Купив у тебе таксу з сумними очима. Відпрацював контакт.
І кинув?!
Максим кліпнув:
Що?
Ти покинув цю таксу без догляду? Просто викинув, стер з диска?!
Ні. Подарував дівчині, з якою тоді зустрічався.
А вона
Вона правильна людина, не турбуйся. Вона не з тих, хто викидає на смітник цуценят.
Через кілька хвилин на дверях кабінету Доктора Ветті зявилася табличка: «Тимчасово не працюю, прошу вибачити за незручності». Арсен закрив вікна й мовчки передав компютер Максимові.
В один день втратити й статус, і бізнес, і всі статки. Саме так, напевно, відбувалося з людьми під час революцій та й не тільки; такий собі Жофрей де Пейрак, вельможа з Тулузи й літературний персонаж, був позбавлений усього майна й спалений на багатті просто тому, що король йому позаздрив. Потім виявилося, що й від багаття Пейрак урятувався, і карєру зміг зробити заново. Арсен сподівався у своїй тузі, що й у нього життя ще не закінчилось.
Він перебирав подумки всі справи, які не встиг доробити. Він тужив за Міністром, за світом, який утратив, за життям, яке так і не прожив. У машині дуже тихо звучала «Карміна Бурана», так тихо, що часом ставала бурмотінням. Ззовні йшли пішоходи у своїх справах, обличчя їхні ставали то червоними, то зеленими залежно від настрою найближчої неонової вивіски.
Як ти думаєш, сказав Максим, дивлячись на екран свого ноута, всі ці люди, що платять реальні гроші за віртуальних собак, вони божевільні?
Чому?
На ці ж гроші вони могли б купити щось справжнє.
Наприклад, що? Любов? Дружбу? Може, радість життя? Максим всміхнувся:
Все, у що ми віримо, існує. Так?
Арсен здивувався, бо Максим майже слово в слово повторив його власні думки. Все, у що ми віримо, існує.
Його прорвало.
На результат трибуналу якось можна вплинути?
Думаю, ні. Вважай, що Міністра засуджено.
Якщо він не зявиться
Ще простіше. Обвинувачам буде легко.
Він існує. Міністр. Це частина мене. Розумієш?
Чудово розумію. Всі вмирають. Міністри теж.
Якщо пароль не буде активізовано за три місяці акаунт анулюють і Міністр умре своєю смертю, подумав Арсен. У ліжку, один, далеко ще не старий Державні турботи рано звели його в могилу
Ох, якби ж не ховатися! Якби зявитися на трибунал, прийти потім на страту, подивитися на юрбу з ешафота! Сказати на прощання кілька слів Нехай анулюють акаунт в урочистій обстановці, нехай Міністр умре на очах у юрби, так, як жив
Максим тримав на колінах компютер, синюватий відблиск лягав йому на лице.
Ого, він дивився на екран, неясні тіні відбивалися в блискучих очах. Все, як я й боявся.
Що?
Твого Міністра зламали.
Що?!
Перехопили акаунт. От зараз, якби ти ввійшов зі своїм лоґіном і паролем, тебе б і вирахували, й одразу в гості Ти не бійся. Я на твоєму боці. А це вже дуже багато.
Він розвернув екран. Арсен побачив знайому рамку «Королівського балу», вогку катівню, голу людину, підвішену за ноги. Голова була побрита наголо, але закривавлене лице ще можна впізнати: орлиний ніс, шрам на вилиці, роззявлений криком рот Рядки у віконці чату стрибали, мов скажені ішли зізнання, зізнання, зізнання, Міністр зізнавався в злочинах, у вчинених і у вигаданих, у кутку сиділи писар та кореспондент «Нашого балу». Писар строчив, а кореспондент збирався, очевидно, просто скопіювати лоґ, умістивши на першу сторінку скріншот з камери допитів оцю ось картинку з підвішеним за ноги голим Міністром
Хтось чужий, перехопивши керування Міністром, тепер брав участь у шоу. Напевно, страта буде так само барвиста.
Дякую, сказав Арсен. З мене досить.
Його нудило. Думка про те, що його віртуальну оболонку голісіньку підвішено в камері тортур, була нестерпна.
Гра, Максим провів долонею по клавіатурі, наче погладив. Видовище, шоу. Як би в них сайт не впав од напливу відвідувачів у суботу, в день страти.
Ще трибуналу не було, а вже призначено страту?!
Ти що ж, сумніваєшся, що трибунал пройде, як їм треба?
Арсен замружився:
У мене тобто в Міністра є прихильники.
Після цих зізнань?
Багато хто мені завдячує! У Міністра є агенти, друзі
Були, вкрадливо зазначив Максим. Цю гру для тебе закінчено. Змирися.
* * *Весь наступний тиждень Арсена мучили фантомні болі. Він бачив сни, які мали снитися Міністрові. Він ходив до школи, мов на каторгу. У метро йому ввижалися чужі уважні погляди; на щастя, до четверга він занедужав або вдало прикинувся хворим, він і сам не розумів. Батьки намагалися без потреби його не пресингувати і Арсен окопався вдома, у своїй кімнаті, з термосом теплого чаю на підвіконні й відімкненим модемом.
Він намагався читати. Слухав музику. Намагався скласти старий пазл з пятисот фрагментів. Нічого не виходило; в суботу, забувши всі обіцянки, Арсен вийшов у мережу, щоб заново створити непримітного персонажа й зявитися на страту Міністра щоб хоч у юрбі постояти.
Звязку не було. Дзвінки в службу підтримки виявили, що пошкоджено кабель. Полагодити його раніше понеділка ніхто чомусь не брався.
Арсен ліг у ліжко серед білого дня. У нього була занадто багата уява: він бачив міський майдан, розкішний ешафот, споруджений зі свіжого дерева аж краплі живиці виступали на струганих боках. Він бачив, як піднімається по сходах Міністр, одягнений у лахміття, як починають рухатися численні пристосування для довгої страти, які розробники гри частково вигадали, частково вичитали в кепських історичних романах. Коли Міністр умер, в Арсена зсудомило ліву ногу. Він довго з нею вовтузився, розтираючи, витягаючи пальці на себе, як навчав його колись тренер з плавання. Скільки років тому? Сім, вісім?
Потім настало полегшення. Наче Міністр, пройшовши чистилище, заспокоївся нарешті, скинув тлінну оболонку й полетів у свій віртуальний рай. Життя закінчилось; тепер почнеться нове життя
І він заснув.
* * *Новий рік вони зустріли в Парижі як батько й обіцяв. Снігу не було, сонця теж. Ейфелева вежа стояла, впершись у землю чотирма впевненими ножиськами, й під кожною зміїлася черга. На понтоні коло берега знайшлася непафосна кавярня для втомлених туристів, чайки й голуби гидили на деревяні нефарбовані столи, а мимо пропливали прогулянкові катери «батомуші», і моргали лампочки на мосту, і горів яскравий вогонь на верхівці вежі.
Батьки були щасливі, особливо перші кілька днів. Туристська гарячка підхопила й Арсена, на якийсь час дозволила забути про свої втрати. Сьогодні екскурсія по місту, завтра по Сені, післязавтра Монмартр; він не звик так багато ходити пішки й незабаром відтоптав собі ноги.