Уставай.
Він устав без сторонньої допомоги. Людина в жовтій куртці зішкребла з карниза пригорщу відносно чистого снігу:
На, приклади.
Ще ніколи досі Арсена не били якщо не брати до уваги дитсадківських бійок. Було гірко, огидно, страшно, в голові паморочилось і ніс болів.
На ногах устоїш? запитав чоловік з ножиком і мишею в кишені.
Устою.
Далеко звідси живеш?
Далеко.
«Між нами десять тисяч кілометрів», промуркотів власник жовтої куртки. Сьогодні не твій день, хлопче. Сідай, а то знов кудись влипнеш.
* * *При здоровому глузді й твердій памяті він ніколи б не сів у машину до незнайомої людини. Але ця ніч, Асамблея, північний хутровий звірок і все, що сталося, позбавили його розуму.
У машині преферансист-гакер зняв свою жовту куртку й кинув на заднє сидіння, мабуть, разом з ножиком та трофейною мишею в кишені. З утратою куртки змінилися пропорції преферансист перестав здаватися громіздким, і стало ясно, що в нього велика голова, чималий ніс і круглі вуха, щільно притиснуті до голови. Запалені від неспання очі сиділи глибоко, колір їх мінявся залежно від освітлення, а погляд був пильний і водночас стримано-доброзичливий.
Фари наскрізь пронизували світлом чиюсь квартиру на першому поверсі. За фіранками кухні позначилися фігури хазяїв. Преферансист витяг з бардачка пачку паперових серветок, кинув Арсенові на коліна:
Посварився з батьками?
Не треба бути Шерлоком Голмсом, щоб вичислити мотиви пристойного хлопчика, котрий на ніч застряг у клубі за грою. Арсен скупо всміхнувся:
Так.
Кращого місця не міг вибрати? Це ж дупа.
Я не знав.
Тепер знатимеш. Життя це джунглі, скільки не квакай. Крок управо інтелектуальний грабунок, стибрять паролі. Крок уліво биття пики, витрусять телефон. А ти, як я бачу, юнак домашній, тобі краще ночами не тинятися, він вищирився.
А ти сам що там робив? подумав Арсен.
Він цей, північний хутровий звірок украв мої паролі?
Ще й як. Не ти перший, не ти останній.
Машина рушила з місця.
А як ви здогадалися? Арсен почав заїкатися.
Кажи мені «ти». І пристебнися. Вибєш головою скло, а воно грошей коштує.
Арсен поперхнувся. Машина вилетіла з провулка, вискнула шинами й рвонула по вулиці вгору.
Ніяких пробок, утішено зауважив преферансист. Чисте, спокійне місто. Де ти живеш? Адреса?
Арсен назвав свою адресу, заклацнув пас і обхопив себе за плечі. Грубка працювала на повну силу. Арсена трясло.
Світили ліхтарі. Джип летів по крижаній кірці, наче по рівному сухому шосе. Арсен помалу усвідомлював, що вони їдуть усе-таки до нього додому, а не в темний ліс під роздачу, і від цього усвідомлення йому легшало. Він навіть трохи зігрівся.
Сьогодні за ніч виграв пятдесят євро, діловито повідомив преферансист. Тобто двісті виграв, сто пятдесят просвистів.
Класно.
Було таке, що один знайомий сто тисяч виграв.
Пощастило.
Небезпечне таке щастя А ти не картяр?
Ні.
Мене звати Максим, сказав круглоголовий. А тебе?
Арсен
Він нарешті розслабився. Ніс підсох. Ще попручаємось, сказав він собі. Мобільник одібрали дурниці. Паролі могли стирити, але ж не стирили. І флешка, цінна флешка ось вона, в бічній кишені.
Як же ви все-таки здогадалися? Про адміна, про паролі
«Ти».
Як ти здогадався?
Вони всі так роблять. Багатьом це минається безкарно. А цей попався.
Як це ви тобто ти Арсен запнувся, ти його гакнув?
По-моєму, він сам нарвався. Ні?
Ага Арсен завагався. А мишу ти навіщо відрізав?
На згадку, Максим усміхався. У мене вдома знаєш скільки цих мишей?
Арсен зіщулився.
Паролі міняй частіше, повчально сказав Максим. До речі, у що граємо?
Ну, він замявся, але вирішив, що брехати не можна. «Королівський бал 4».
Гарна гра. Я теж там бігав, десь півроку тому, лицарем, тільки безземельним. Найманцем, скоріше. А ти?
Та по-різному.
Що, вдома гратися не дають?
Арсен непевно мугикнув.
А я з жінкою полаявся, раптом довірливо повідомив Максим.
Арсен прикусив язика, щоб не сказати: «Я так і думав».
Думаю, вона мене зраджує, Максим говорив стурбовано, проте Арсенові чомусь здалося, що вухатий потішається. І це вже друга. Щось не так. Зі мною чи з ними?
Не знаю, пробурмотів Арсен. І подумав про себе: якби я був дружиною божевільного гакера з мишею в кишені, то втік би на другий день.
Не знаю, пробурмотів Арсен. І подумав про себе: якби я був дружиною божевільного гакера з мишею в кишені, то втік би на другий день.
Суботній ранок, у Максимовому голосі вчувалася гіркота. Виграв пятдесят євро, не щастить у коханні І ніхто мене не жде.
Машина різко повернула у двір; Арсен одразу ж побачив, що вікна в його квартирі світяться всі до єдиного. Максим подивився на будинок, на Арсена й розсміявся:
Доведеться пояснювати?
Арсен остаточно втратив мужність. Побитий, пограбований, довівши батьків хтозна до якого стану, як він зважиться подзвонити у двері?
Удачі, Максим перестав усміхатися. Серйозно.
Дякую, пробелькотів Арсен.
Торкнувся носа, поморщився від болю. Який довгий був день: школа, компютер, клуб «Магніт», Квіні, Асамблея, Темний Блазень, північний хутровий звірок
Дякую, сказав він щиро, дивлячись у глибоко посаджені, незрозумілого кольору Максимові очі. Ви мені дуже Тобто ти мене виручив.
Максим кивнув:
Нема за що.
Заведи собі віртуального пса, порадив Арсен у приступі вдячності. Він ніколи не зрадить.
Максим кивнув ще раз.
Джип поїхав перш, ніж Арсен зайшов у підїзд.
* * *Міністре? Міністре?! Чому немає звязку, де тебе носить?!
Позаду були тридцять годин образ, вибачань, сліз, умовлянь, обіцянок і клятв. На колишньому місці стояв новий компютер, з великим плоским монітором. У ньому, в Міністровому кабінеті, спочивав на підлозі сонячний промінь, і мозаїка палала на світлі червоним, синім, бірюзовим.
Я відпочивав, Чебурашко.
Відпочивав?! Послухай, вони взяли Варяга. Він зізнався під тортурами здав тебе з бебехами.
Що за дурниці, під якими тортурами?!
Ти не зрозумів, Міністре? Вони його взяли в реалі. Якийсь менеджер з Херсона. Коли він зрозумів, що вечір буде не такий приємний, як хотілося, виклав усе У них є протоколи ваших переговорів, банківські звіти про переміщення коштів, реальні докази. Проти тебе висунуто обвинувачення, шахрайство в особливо великих розмірах, рахунки Міністра заарештовано, трибунал призначено на середу
Трибунал??
А ти думав! Блазня вони так просто не простять, а тут саме трапилася зачіпка занадто ти нахабно, Міністре, перекупив того недоумка Варяга. Залучай свою службу безпеки, бо тебе шукають у реалі. Ти, звісно, не менеджер з Херсона, якось одбрешешся Але я тобі раджу на трибунал не приходь, узагалі не зявляйся, ляж на дно. Я на звязок більше не вийду. Я дрібна рибка, у ваші великі розбірки не пхаюся Буду потрібен кидай мені листи на запасну скриньку.
Маленький сутулий чоловічок на екрані низько вклонився Міністрові. Арсен побарабанив пальцями по краю клавіатури; «Залучай свою службу безпеки». Чебурашка думає, що Міністр, як і всі ці, людина шановна, заможна, скоріше за все, на високій посаді, інакше звідки гроші, манери, звичка маніпулювати людьми
«Ніхто не повірить, що це я Міністр».
За вікном віртуального кабінету співали птахи як завжди. Високий чоловік з орлиним носом, у темній мантії, оздобленій сріблом, сперся ліктями на підвіконня; звідси відкривався чудовий краєвид на все місто з його шпилями, банями, ґорґуліями на карнизах, флюгерами, вежами Міністрові рахунки містили половину його заощаджень. Другу половину він зберігав у гаманці Доктора Ветті. Позбутися отак, ні за що ні про що, цілої гори чесно зароблених грошей От же ж зараза. Трибунал у середу є час підготуватися. Річ не в тім, хто правий, хто винуватий, головне схилити на свій бік провідних гравців. Квіні одержала з його рук Міністерство транспорту, вона ж не захоче відразу його втратити? Бо він усе викладе, потягне за собою й Руду, і Канцлера, на всіх знайдеться компромат. А є ще інші люди, може, не такі впливові, але вони завдячують Міністрові хто місцем, хто вигідною угодою, а хтось збирається використати його в майбутньому
Він накинув каптур і вийшов. Палацові коридори петляли так, що, лишаючись невпізнаним, бродити по них можна годинами. А набридне чом би не вийти в місто через підземний хід чи дверцята в стіні, або через таверну «Золотий гусак»
Стіни й підлога публічних приміщень палацу були облицьовані жовтувато-бежевим мармуром. Міністр ковзав, іноді ловлячи краєм ока своє віддзеркалення в гранях мармурових колон, слухаючи поперемінно далекий спів, шум води, бамкання дзвонів. Десяток персонажів одночасно намагалися вийти з ним на звязок, проте Міністр мовчав, удаючи, що занурений у роздуми.