«Ти чув про Варяга?»
«Міністре, алльо? На тебе приймають ставки, але якось млявенько»
«Ти читав сьогодні Наш бал?»
Він зупинився біля крамнички газетяра. «Наш бал» був офіційним органом гри й сервера, і на першій же шпальті сьогоднішнього випуску виявилася фотографія Темного Блазня, стилізована під олійний портрет: «Темний Блазень: Міністра-шахрая четвертують на майдані».
Зовсім близько шумів фонтан. Міністр сів на деревяну лаву, нефарбовану, відполіровану дотиками багатьох рук, сідниць, убрань Ну, неначе відполіровану. У намальованому світі немає сили тертя, проте всі прикидаються, ніби вона є.
Розгорнув газету на весь монітор. «Темний Блазень: Слідство практично довело, що Міністр, давно відомий брудними іграми, цього разу перевершив самого себе: його інтригу за її підлістю й дурістю можна порівняти» Ні, тут нічого читати, ніякої нової інформації, тільки лайка. Треба б звязатися з інформаторами поштою. Та страшнувато: кого з них уже перекупили?
У фонтані переливалися цівки туго, свіжо, наче справжні. На краю, на мокрому камені, сидів мальовничий голодранець, калатав у воді босими ногами.
Арсен відкинувся на спинку крісла, відсторонено дивлячись на Міністра, фонтан та голодранця. Потеребив кінчик носа. Вони хочуть скандалу? Вони його матимуть. Що нижче наші шанси, то вище мотивація. Ух, яка вимальовується колотнеча, аж у животі холоне від жаху. У такі хвилини розумієш, навіщо живеш; подивимось, подивимось
Голодранець, що теліпав ногами у воді, раптом обернувся. Це був рибалка в мальовничо подертій сорочці та коротких штанях, з сіткою на плечах, з мідною сережкою у вусі. У першу мить Арсен навіть не зрозумів, що не так, чому його раптом кинуло в жар
Віртуальний рибалка був неголений, його близько посаджені очі поблискували знайомо й гостро. Вуха щільно прилягали до голови. Не вистачало тільки жовтої куртки; «Я північний хутровий звірок», чітко промовив голос в Арсеновій голові.
Міністр стояв, не ворушачись. Рибалка не міг упізнати в ньому Арсена Міністрове лице було суворе, покраяне зморшками, лице солідної людини при владі. Зрештою, бувають же випадковості? Максим сам зізнався, що заходить часом у «Королівський бал» Ну, зліпив собі віртуального двійника на базі паспортної фотки, багато хто так робить
Рибалка зняв крислатого капелюха й уклонився.
«Вітаю тебе, Міністре».
«І тобі привіт, добра людино».
«Є розмова».
Арсен спітнів. Пальці бігали по клавішах:
«Про що нам говорити? Ти рибалка, а я державний діяч».
«Про віртуальних собак, які ніколи не зраджують. Про Інтернет-клуб «Магніт» Та хіба нема про що?»
Арсен поклав пітну долоню на мишку. Один клац і картинка згорнулася. Не стало Міністра біля фонтана, не стало рибалки зі знайомим лицем. Там, між колон з жовтуватого мармуру, Міністр розтав у повітрі Легкодухо.
Арсен обрубав звязок. Що сталося? Кілька секунд на оцінку ситуації. Чим це нам загрожує?
Усім.
Гарячий піт на його спині скрижанів. Ну чому тепер? Саме тепер, коли Міністр такий уразливий?! Але ж Максим не просто знає, хто грає Міністром, він знає, де цей гравець живе. Справжнє імя. Адресу. «Залучай свою службу безпеки»
Полудень, неділя. Спокійно, спокійно. Запанікував отже, пропав. Він, можливо, мене шантажуватиме. Доведеться відкуплятися. Гроші є. Інша річ, що йому не вистачить цих грошей він захоче шантажувати мене вічно. Хто він такий? Спокійно, чимось доведеться жертвувати, щоб не втратити все. Ех, якби в мене справді була служба безпеки
Стукнули у двері. Арсен здригнувся. Зазирнула мама з телефоном у руці:
Тебе.
У мами припухли повіки, запали щоки, але вигляд вона мала на диво молодий наче літня земля після грози. Син був удома, під крильцем. Тепер вона його нікуди не відпустить.
Онімілими пальцями він узявся за слухавку:
Алло.
Не панікуй, Арсене, тихо сказав знайомий голос. Я не з цих. Навпаки, можу прикрити, якщо буде треба. Давай у реалі зустрінемось є розмова.
* * *Хто ви?
Кажи мені «ти». Коли мені кажуть «ви», я почуваюся старим чиновником. З лупою на комірі.
Арсен поперхнувся.
Е-е-е Хто ти?
Мене звуть Максим. Я працюю на одну серйозну контору. Щиро кажучи, я її очолюю.
Максим сидів, розвалившись, за столиком у кавярні ще небритіший, із запаленими очима, в розстебнутій жовтій куртці з червоними нашивками на рукавах. Під курткою виднівся потертий зелений светр. Люди, що очолюють серйозні контори, так не вдягаються, не сидять ночами в Інтернет-клубах і не велять підліткам звертатися до себе на «ти».
Максим сидів, розвалившись, за столиком у кавярні ще небритіший, із запаленими очима, в розстебнутій жовтій куртці з червоними нашивками на рукавах. Під курткою виднівся потертий зелений светр. Люди, що очолюють серйозні контори, так не вдягаються, не сидять ночами в Інтернет-клубах і не велять підліткам звертатися до себе на «ти».
У маленькій кавярні «Агат», звідки видно було вікна Арсеновоï квартири, крутилися під стелею два ледачі вентилятори. Картина над столиком зображала білу чашку, намальовану в абстракціоністській манері й тому схожу на затонулий пароплав. Під раму давним-давно заповзла зелена мошка та так і лишилася там, муміфікувалася, тільки крильця стирчали.
Я, серед іншого, виловлюю в мережі цікавих людей, складаю психологічні портрети віртуалів. Недавно мене зацікавив такий собі Міністр з «Королівського балу 4», Максим поклацав запальничкою, милуючись вогником.
Тут можна курити, сказав Арсен.
Я не курю. Курці вмирають молодими. Занадто успішні гравці теж. Ти підставився, коли заліз у мережу з клубу. Ура: ця помилка врятувала тобі життя.
В якому сенсі?
Арсенові було важко говорити: язик задеревянів і переповнював рот, наче юрба маршрутку в годину пік. Він узяв зі стола чашку з охололим чаєм і наказав руці не тремтіти.
У тому сенсі, що я тебе знайшов перший, мяко сказав Максим. А не вони.
Як я знаю, що ти це не вони? І хто вони такі?
Клац над запальничкою здійнявся довгий язик полумя.
Вони б не стали з тобою розмовляти. Промацали б, довідалися, хто такий, потім вивезли б у ліс і замочили. А перед тим перехопили б персонажа, щоб використати.
Арсенова рука з чашкою все-таки здригнулась. Максим задоволено примружився:
Це не дитяча гра, от. У «Королівському балу» останнім часом крутиться така грошва, що ой-ой-ой За Квіні грає четверо, і курирує їх відома в бізнес-колах особа. А ти ти прогулюєш школу, тиняєшся по Інтернет-клубах і торгуєш цуценятами?
Арсен мовчав.
Я правду кажу? Доктор Ветті це теж ти?
Що тобі треба? Арсен відчув себе загнаним у кут. Від мене?
Ти сам.
У якому сенсі?!
Голосніше зазвучала попсова пісенька з білого динаміка над головою. Голосно сміялися дві тітки за столиком навпроти. За барною стойкою впала й розбилася склянка.
На жаль, я не людожер, оголосив Максим, і, на щастя, не педофіл. Ти мені цікавий як гравець.
Я?
У свої чотирнадцять сопливих літ ти професійно маніпулюєш людьми. Он як талановито відпрацював з Темним Блазнем: вирахував, купив і підставив Варяга. Якби з тобою грали за правилами ти переміг би без питань. Але в них інші правила й інша гра. У цій грі прибити школяра однаково, що стерти програму з диска.
Ти грамотно мене залякуєш, сказав Арсен. За твоїм планом, я маю розмякнути й кинутися до тебе по допомогу.
Максим знову клацнув запальничкою. Вогник підсвітив його гостре, у дводенній щетині лице:
Арсене, ти тільки не нервуйся. Розслабся, прошу тебе. Я, як гравець, за тебе сильніший, це природно, я досвіду маю більше. Ти вибач.
Усе правильно, Арсен раптом охрип. Я зрозумів я вже розмяк і кинувся по допомогу. Ти мене виручив заступився і я дозволив одвезти мене додому, прямо попід вікна Вікна світилися Батьки ледь не збожеволіли Який же я ідіот.
Максим кивнув:
Це не ганебно. У реалі ти шмаркач, що цілком природно. Але в грі дуже вправний, CruelHamster. Навіть я спершу за тобою побігав, і тільки потім, не без зусиль, вичепив.
Пятдесят євро виграв, пробурмотів Арсен.
Ситуація вийшла з-під контролю. Блазня вони так просто не простять, тебе шукають у реалі На краю білої тарілочки лежала зімята серветка він не памятав, як устиг її взяти, як склав «кораблика», мякого й непридатного для плавання, як спресував потім у кулаці.
Що ж, сказав Арсен, дивлячись на кораблик. Я віддав би всі паролі майже добровільно.
Максим примружився:
Мені не потрібні твої паролі. Нащо мені Міністр? Я не граюся в «Королівський бал», у мене абсолютно інша гра. І дарма ти мені не віриш.
Він дивився через стіл не те щоб зі співчуттям. Він дивився заклопотано, і в його погляді було розуміння. Арсен уже забув, коли на нього хтось востаннє так дивився. Батьки? Він давно виріс. А друзів у нього немає й не було принаймні в реалі.
Зізнаюсь, я хотів за тобою поспостерігати, Максим почухав кінчик великого носа. Чесно кажучи, я хотів пасти тебе довго й обережно. Якби не ситуація навколо «Балу». Там гостро пахне смаленим, Арсене.