Утім аналіза споглядального сприйняття і побудованого на ньому предикативного судження також матиме засадничу важливість для подальшого запитування про звязок цієї теоретичної діяльності з практичним і оцінювальним поводженням. Адже той спосіб, у який на споглядальній діяльності будується діяльність власне предикації, є однаковим незалежно від того, слугує саме суто пізнавальне поводження якійсь дії чи воно є самоціллю, і так само незалежно від того, передує воно дії чи відбувається після неї. Побудова предикативної синтези на допредикативній в обох випадках за своєю структурою є однаковою. Лише там, де йдеться про практично задіяне поводження і повязане з ним судження, яке йому слугує, структури, що вони передують предикації, на допредикативному рівні є складнішими за просте сприйняття.
Ще одна причина надання переваги сприйняттю полягає у більшій простоті. Адже в такій аналізі методично доречно починати з простішого й лише потому підійматися до більш складного. У цій царині суто споглядального сприймання легше за все показати побудову предикативного судження на допредикативному досвіді сприймання; тут наявні предметні очевидності можна безпосередньо угледіти як допредикативні, а саме очевидність споглядального сприймання й експлікації, яку не фундує жодне інше. Виявлені тут синтези набувають через це значення прикладів. Вивчення складного переходу до предикації від практичного поводження і виду повязаних із ним синтез є предметом окремого дослідження.
З тієї ж причини більшої простоти й прозорості аналіза прикладу допредикативної пізнавальної синтези судження і обґрунтованої нею предикативної синтези зорієнтована передусім на сприйняття нерухомих предметів, які перебувають у стані спокою, і не залучає сприйняття руху і судження про рухоме суще, які набагато складніше аналізувати. Має залишитися відкритим, які модифікації виникли б у разі їх залучення, хоча основну структуру синтези й експлікації і побудованої на цьому предикативної синтези цілком можна було би виявити.
Характер прикладу подальших досліджень обґрунтовує також те, що вони мають зупинитися на категоричних судженнях. Завданням інших досліджень було би також генетичне виведення інших форм судження. Нашою темою є, отже, категоричне судження на підставі сприйняття. І в цьому полягає подальше обмеження: у сприйнятті на противагу фантазії предмети дані як дійсно сущі. Фантазія також має свій спосіб даності предметностей; проте це не дійсні, а квазі-дійсні предмети, «начебто» предмети. Якщо порівняти дійсність і квазі-дійсність як царину позиціювання, з одного боку, і царину нейтральності з другого, то разом із виключенням переживань фантазії водночас висловлюється обмеження споглядання цариною позиціювання, тобто свідомістю, яка дає буття, що його вважають дійсним принаймні спочатку. Пізніше ми будемо змушені розглянути також переживання фантазії і судження на підставі фантазії.
Навряд чи потрібно ще раз наголошувати, що так обмежена аналіза не братиме до уваги спів-буття Інших і просуватиметься в царині буття-лише-для-мене, в якій ще взагалі не йдеться про всі ті ідеалізації, про накинуту на світ чистого досвіду мантію ідей. Тут ми маємо віднайти найпервинніші, граничні очевидності, з яких виникає предикативне судження. Ця первинність у жодному разі не означає, що ці дослідження відповідають цілком елементарному шару загальної побудови феноменологічно конститутивної систематики. Якщо вони й починають з аналізи сприйняття просторово-речових індивідуальних предметів, то це не означає, що їхньою темою є конституювання речі сприйняття і просторово-речового зовнішнього світу в цілому; структури сприймання, натомість, залучаються лише настільки, наскільки це потрібно для розуміння того, як над досвідом чуттєвого сприймання надбудовуються логічні акти з їхніми результатами у вигляді логічних структур, як на підставі сприйняття через логічну спонтанність утворюються категоріальні предмети, стани речей та загальні предметності.
Таким чином, у тому пункті, з якого ми починаємо нашу аналізу, ми вже передбачаємо різноманітні конститутивні шари й акти; передбачаємо те, що вже конституйовано поле просторово-речових передданостей, а заразом передбачаємо цілий шар конститутивних досліджень, які повязані з конституюванням сприйняття речі на всіх його ступенях. Вони стосуються конститутивного утворення окремих чуттєвих полів, спільного впливу окремих чуттєвих полів, окремих царин чуттєвості на сприйняття цілком конкретної речі, кінестез, звязку з нормальним функціонуванням тіла того, хто сприймає, і так поступово спочатку конституювання чуттєвої речі, що перебуває у спокої, а врешті-решт як такої, що перебуває в каузальному звязку з іншими речами. Водночас ми передбачаємо, що вже відбулося конституювання речі як часової, як темпорально тривалої, а з другого боку, конституювання окремих актів, у яких конституйовано просторову речовість у внутрішній свідомості часу. Все це виміри конститутивних досліджень, які лежать ще глибше, ніж здійснені тут, і на які тут слід лише вказати. Це прояснює місце, яке посідають наші дослідження в загальній конститутивній систематиці.
Таким чином, у тому пункті, з якого ми починаємо нашу аналізу, ми вже передбачаємо різноманітні конститутивні шари й акти; передбачаємо те, що вже конституйовано поле просторово-речових передданостей, а заразом передбачаємо цілий шар конститутивних досліджень, які повязані з конституюванням сприйняття речі на всіх його ступенях. Вони стосуються конститутивного утворення окремих чуттєвих полів, спільного впливу окремих чуттєвих полів, окремих царин чуттєвості на сприйняття цілком конкретної речі, кінестез, звязку з нормальним функціонуванням тіла того, хто сприймає, і так поступово спочатку конституювання чуттєвої речі, що перебуває у спокої, а врешті-решт як такої, що перебуває в каузальному звязку з іншими речами. Водночас ми передбачаємо, що вже відбулося конституювання речі як часової, як темпорально тривалої, а з другого боку, конституювання окремих актів, у яких конституйовано просторову речовість у внутрішній свідомості часу. Все це виміри конститутивних досліджень, які лежать ще глибше, ніж здійснені тут, і на які тут слід лише вказати. Це прояснює місце, яке посідають наші дослідження в загальній конститутивній систематиці.
Частина І
Допредикативний (рецептивний) досвід
Розділ I
Загальні структури рецептивності
§ 15. Перехід до аналізи зовнішнього сприйняття
У подальшому на прикладі актів зовнішнього сприйняття як свідомості живої теперішності індивідуальних просторово-речових предметів слід дослідити те, що є сутністю допредикативних актів досвіду і як на цьому побудовані предикативні синтези. Якщо при цьому в тій царині сприймання, яка є лише виокремленою частиною загальної царини доксичних, обєктивувальних переживань, ми розрізнимо такі різні структури, як пасивну передданість і активне звернення до Я, інтерес, рецептивність і спонтанність, то при цьому слід наголосити, що такі розрізнення не обмежені лише цариною сприймання й узагалі доксичних переживань, а що при цьому йдеться про структури, які так само можна знайти в усіх інших царинах свідомості. Існує, отже, не лише первинна пасивність чуттєвих даностей, «чуттєвих даних», а також відчуття, і на противагу цьому не лише обєктивувальне активне звернення, як, наприклад, у сприйнятті, а також таке саме в оцінюванні, в уподобанні; і там також є аналог очевидності, а отже, також сприйняття як первинна самоданість цінностей, цілей тощо.
Сприймання, сприймальне звернення до окремих предметів, їх споглядання та експлікація вже є активною дією Я. Як така вона передбачає, що нам уже переддане щось таке, до чого ми можемо звернутися у сприйнятті. І переддані не просто окремі, ізольовані обєкти, а завжди наявне поле передданого, на тлі якого постає щось окреме і, так би мовити, «збуджує» сприйняття, сприймальне споглядання. Ми говоримо, що те, що збуджує наше сприйняття, переддане у нашому світі й з нього афікує нас. Утім, згідно з нашими вступними розмислами, ми воліємо не звертати уваги на те, що тут завжди йдеться про сприймання предметів світу, передусім світу нашого довкілля. Адже це означає, що це обєктивно суще, таке, що його можу сприймати не лише я, а й Інші, люди мого довкілля. У зазначеному обмеженні ми лише передбачаємо, що існує певне виокремлене для мене поле, до якого я звертаюся у сприйманні. Конституювання самого цього поля є темою окремої, доволі розлогої аналізи. В межах цього дослідження достатніми будуть лише короткі вказування на це.
§ 16 Поле пасивних передданостей і його асоціаційна структура
Візьмімо поле пасивних передданостей у його, звичайно, лише абстрактно утвореній первинності, тобто відійдемо від усіх знайомих властивостей, з якими все, що афікує нас, уже від самого початку постає перед нами на підставі попереднього досвіду. Якщо взяти його таким, яким воно є, поки активність Я ще не здійснила з ним жодного акту надання сенсу, то воно ще не є полем предметностей у власному сенсі. Адже, як уже зазначалося, предмет це продукт упредметнювального акту Я, а в точному сенсі акту предикативного судження. Утім унаслідок цього те поле, все ж таки, не є просто хаосом, або «товчією» «даних», воно, натомість, має певну деталізовану структуру. Чуттєве поле, поле чуттєвих, скажімо оптичних, даних є найпростішою моделлю, на якій ми можемо вивчити цю структуру. Якщо навіть чуттєве поле, структурована єдність чуттєвих даних, наприклад, кольорів, не дане нам як предмет у безпосередньому досвіді, в якому кольори завжди вже «схоплені» як кольори конкретних речей, поверхонь, «плям» на якомусь предметі тощо, то все ж таки завжди можлива абстрактна зміна погляду, через яку ми можемо самі ці нижчі апперцептивні шари перетворити на предмет. Це означає, що чуттєві дані, що їх слід абстрактно утворити, самі вже є одиницями ідентичності, які постають у різноманітному Як і потому самі як одиниці можуть стати тематичними предметами; тепер-бачення білого кольору при цьому освітленні тощо не є самим білим кольором. Так і чуттєві даності, що на них як на абстрактні шари конкретних речей ми завжди можемо скерувати погляд, уже є продуктами конститутивної синтези, що як найнижчі передбачає акти синтези у внутрішньому часі свідомості. Вони є найнижчими, які з необхідністю звязують решту. Свідомість часу є праджерелом конституювання ідентичностей узагалі. Однак це свідомість, яка продукує лише загальну форму. Конституювання часу утворює тільки універсальну форму порядку послідовності й форму співіснування всіх іманентних даностей.[21] Проте не буває форми без змісту. Тривале іманентне дане є тривалим лише як дане свого змісту. Таким чином, синтези, які продукують єдність чуттєвого поля, вже є, так би мовити, вищим поверхом конститутивних актів.