Від зашкодженої реалізації інтересу сприйняття такого ґатунку, тобто перешкоди як модалізації, слід відрізняти вищезгадану перешкоду тенденції як припинення перебігу сприйняття незалежно від того, зумовлене це припинення способом даності предмета (зникнення з поля сприйняття, перекривання тощо), чи придушенням інтересу до ще й досі даного у сприйнятті з боку іншого сильнішого інтересу. Обидва види перешкод можуть діяти разом і взаємно зумовлювати один одного. Припинення перебігу сприйняття може мати наслідком неспростовний сумнів, зворотну модалізацію вже побаченого предмета, або модалізація може мотивувати припинення, послаблення інтересу до предмета, який став безсумнівним щодо своїх властивостей або виявився таким, а не іншим (наприклад, манекеном замість людини).
Розділ ІІ
Просте схоплення та експлікація
§ 22. Ступені споглядального сприйняття як тема подальших аналіз
Обмежмося надалі способами безперешкодного перебігу сприйняття, тобто сприйняттями, у яких не відбувається ані модалізація, ані перешкоджання через припинення перебігу. Тут також є дії різних ступенів, деякі з них уже поставали в аналізі модалізацій, утім, не були виразно названі. Якщо взагалі постає модалізація описаного нами ґатунку, невпевненість щодо так-або-так-буття предмета, то це вже передбачає принаймні певний відрізок безперешкодного перебігу споглядання предмета. Окремі його моменти і властивості мають бути скасовані; вони мають пробудити очікування стосовно його інших властивостей (наприклад, ще невидимого зворотного боку), які потому не здійснюються і ведуть до модалізації «не так, а інакше». Одне слово, модалізація передбачає певну експлікацію предмета сприйняття. А її зазвичай уже вимагає тенденція інтересу сприйняття. Зазвичай активне схоплення предмета відразу стає спогляданням; Я, спрямоване на засвоєння знання, тяжіє до проникнення у предмет, до споглядання його не лише з усіх боків, а також в деталях, тобто експліцитно. Звісно, воно не має відразу приходити до цього. Шлях до такої експлікації може бути перегородженим, а прагнення зазнати перешкод. Якщо ми, наприклад, цікавимося візуальним предметом у непрямому полі огляду, то він може постати так нечітко, що спочатку ми в ньому нічого не зможемо розрізнити; йому бракуватиме виокремленостей. У зміні погляду можуть також змінюватися способи поставання, утім, при цьому може залишатися незмінним те, що в континуальній синтетичній ідентифікації «цей» предмет поставатиме без виокремлення внутрішніх відмінностей і не уможливлюватиме жодного нового пізнавання. Взагалі, за нормально сприятливих умов досвіду, все, звісно, відбувається інакше; відразу починається експлікація, яка задовольняє інтерес. Проте навіть якщо немає перешкод, експлікаційне втручання до предмета може не відбутися відразу, якщо ми насамперед націлені на загальне схоплення й у певному сенсі на загальне споглядання предмета, який пропонує себе як єдність у змінних способах поставання. Спочатку він пропонує себе в несприятливих способах поставання далечини, ми наближаємо його через їх зміну у формі відповідного перебігу наших кінестез, субєктивний плин яких зумовлює зміни поставання. Хоча при цьому зазвичай відбуваються багатоманітні й із наближенням дедалі багатші виокремлення, виокремлене навязується й, нехай і поверхово, схоплюється; однак Я не має віддаватися тенденціям схоплення, воно залишається у стані просто-цілісного споглядання предмета, у континуальній синтетичній зміні явищ воно залишається спрямованим тільки на цілість ідентичності цієї континуальної синтези. Ми можемо, отже, розрізнити такі ступені споглядального сприйняття предмета і здобути через це дороговказ для подальшої аналізи:
1. Споглядання до будь-якої експлікації, споглядання, яке спрямоване на предмет «в цілому». Це просте схоплення і споглядання є найнижчим ступенем нижчої обєктивувальної діяльності, найнижчим ступенем безперешкодного здійснення інтересу сприйняття.
2. Вищим ступенем задоволення інтересу є властиве, експлікаційне споглядання предмета. Вже перше схоплення і спочатку просте споглядання мають свої горизонти, які збуджуються відразу, і насамперед внутрішній горизонт (див. до цього вище § 8). Предмет від самого початку наявний як відомий; він як предмет належить до вже в певний спосіб відомого, визначеного, нехай і в нечіткій загальності, типу. Його вигляд збуджує протенційні очікування стосовно його так-буття, ще невидимого зворотного боку тощо, взагалі стосовно тих властивостей, які виявить ближче споглядання. Якщо тепер споглядання переходить до експлікації, інтерес спрямовують збуджені очікування; він і тут сконцентрований на цьому виокремленому предметі і прагне прояснити, чим він «є», які внутрішні визначення містить, прагне проникнути до його змісту, схопити його частини і моменти, проникнути і до них й витлумачити їх все це в рамцях сталої синтетичної єдності «на підставі» єдності загального явища і загального схоплення предмета. Експлікація це спрямування інтересу сприйняття на внутрішній горизонт предмета. У разі безперешкодного здійснення інтересу при цьому здійснюються протенційні очікування, предмет зі своїми властивостями виявляє себе як такий, яким він був антиципований, але антициповане перетворюється тепер на ориґінальну даність; відбувається ближче визначення, можливо, часткова коректура, або у разі перешкоди розчарування очікувань, часткова модалізація.
1. Споглядання до будь-якої експлікації, споглядання, яке спрямоване на предмет «в цілому». Це просте схоплення і споглядання є найнижчим ступенем нижчої обєктивувальної діяльності, найнижчим ступенем безперешкодного здійснення інтересу сприйняття.
2. Вищим ступенем задоволення інтересу є властиве, експлікаційне споглядання предмета. Вже перше схоплення і спочатку просте споглядання мають свої горизонти, які збуджуються відразу, і насамперед внутрішній горизонт (див. до цього вище § 8). Предмет від самого початку наявний як відомий; він як предмет належить до вже в певний спосіб відомого, визначеного, нехай і в нечіткій загальності, типу. Його вигляд збуджує протенційні очікування стосовно його так-буття, ще невидимого зворотного боку тощо, взагалі стосовно тих властивостей, які виявить ближче споглядання. Якщо тепер споглядання переходить до експлікації, інтерес спрямовують збуджені очікування; він і тут сконцентрований на цьому виокремленому предметі і прагне прояснити, чим він «є», які внутрішні визначення містить, прагне проникнути до його змісту, схопити його частини і моменти, проникнути і до них й витлумачити їх все це в рамцях сталої синтетичної єдності «на підставі» єдності загального явища і загального схоплення предмета. Експлікація це спрямування інтересу сприйняття на внутрішній горизонт предмета. У разі безперешкодного здійснення інтересу при цьому здійснюються протенційні очікування, предмет зі своїми властивостями виявляє себе як такий, яким він був антиципований, але антициповане перетворюється тепер на ориґінальну даність; відбувається ближче визначення, можливо, часткова коректура, або у разі перешкоди розчарування очікувань, часткова модалізація.
3. На наступному ступені сприйняття інтерес не задовольняється експлікаційним уходженням до внутрішнього горизонту предмета, а розглядає предмет сприйняття у звязку з тематизованими співприсутніми в зовнішньому горизонті предметами, які постають і афікують свідомість разом із ним. При цьому на противагу його внутрішнім визначенням виникають експлікати, релятивні визначення, які тлумачать, чим він є у звязку з іншими предметами: олівець лежить поруч із чорнильницею, він довший за ручку тощо. У цих релятивних визначеннях інтерес сприйняття не поширюється рівномірно на множину розташованих у полі сприйняття предметів, він залишається, натомість, сконцентрованим на одному з них; інші залучаються лише настільки, наскільки через їхні звязки з ним його можна ближче визначити. Таким чином, це виникнення зовнішніх, релятивних визначень залежить від співданості інших предметів у зовнішньому горизонті сприйняття, у теперішньому полі, і від їхніх появ і зникнень, внутрішні визначення, натомість, залишаються незалежними від цих змін у довкіллі, у множинності співафікацій.
§ 23. Просте схоплення і споглядання
а) Сприйняття як іманентно-часова єдність. Ще-утримання як пасивність в активності схоплення
Кожен із цих ступенів споглядального сприйняття потребує аналізи. Зупинімося спочатку на простому схопленні. Попри простоту, воно в жодному разі не є простим даним; воно виказує розмаїття структур, у яких воно конституює саме себе як іманентно-часову єдність. Хоча тут не варто розглядати проблему конституювання часу найелементарнішого в побудові конститутивної систематики в її повному обсязі (див. «Вступ», § 14), утім її слід взяти до уваги, оскільки необхідно схопити виток відмінності простого схоплення від експлікації.