На той час надїхали задні сани Кокосінський, Раницький, Кульвець-Гіпокентавр, Углік, Рекуць i Зенд пострибали на сніг і колом оточили співрозмовників.
А в чому річ? спитав пан Кміциц.
Городяни відмовилися давати без грошей оброк ні коням, ні людям. І жовніри почали насильно його брати. Ми взяли в облогу бурмістра і тих, хто на ринку забарикадувалися. Вони запалили вогонь і підпалили два будинки. Тепер там стоїть неймовірний ґвалт і дзвони бють
Очі пана Анджея спалахнули від гніву.
То треба їх рятувати! запропонував пан Кокосінський.
Військо личаки бють! репетував пан Раницький, все обличчя котрого вкрилося червоними, білими та темними плямами. Шах, шах, панове!
Зенд сміявся зовсім так само, як сміється пугач, аж коні напудилися, а пан Рекуць підняв очі догори і запищав:
Бють! Та хто в Бога повірить! У дим личаків!
Мовчати! наказав пан Анджей, аж ліс загудів, а Зенд, котрий стояв найближче, захитався, як пяний. Нічого там для вас! Не потрібна нам там різня!.. Сідайте всі в двоє саней, мені одні залишіть і гайда в Любич! Там чекати, хіба б я послав по допомогу.
Тобто? сторопів пан Раницький.
Але пан Анджей поклав свою руку під шию, й очима ще страшніше блиснув.
Ні пари з вуст! грізно сказав він.
Усі замовкли, видно, боялися його, хоча зазвичай поводилися з ним фамільярно.
Повертайтеся, Олюнько, до Водоктів, попросив пан Кміциц, або їдьте за тіткою Кульвецівною до Мітрунів. Oх! Не вдалося нам свято. Я знав, що вони там спокійно не сидітимуть Але тепер там буде спокійніше, лише кілька голів злетить. Будьте, панно, здорова та спокійна, я повернуся, як тільки зможу
Сказавши це, він поцілував нареченій руку і загорнув у ковдру. Потім сів в інші сани і гукнув возію:
В Упіту!
Розділ IV
Минуло кілька днів, а пан Кміциц не повертався, зате до Водоктів приїхали троє ляуданських шляхтичів на розвідку до панночки. Це приїхав Пакош Ґаштовт із Пацунелів, той, хто гостив у себе вдома пана Володийовськoго, патріарх опору, відомий своїми статками та шістьма доньками. З них три були заміжні за трьома Бутримами, й отримала кожна по сто битих талярів посагу, крім інших маєтностей. Другим приїхав Касіян Бутрим, найстаріший чоловік у Ляуді, котрий добре памятав ще Баторія, із зятем Пакошa, Юзвою Бутримом. Той, хоч і був у самому розквіті сил, йому ще не минуло пятдесяти, однак до посполитого рушення до Расейняя не приєднався, бо в козацьких війнах гарматне ядро йому стопу відірвало. З цього приводу чоловіка прозвали Кульгавим або Юзвою Безногим. Був це страхітливий шляхтич, із силою ведмедя та великого розуму, але суворий, енергійний, про людей різко відгукувався. Тож боялися його трохи в околицях, бо чоловік не вмів пробачати ні собі, ні іншим. Він міг бути також небезпечним, коли випивав, але таке ставалося рідко.
Вони й приїхали до панночки, котра прийняла гостей з удячністю, хоча відразу зметикувала, що вони рознюхувати припхалися і почути щось про пана Кміцица прагнуть.
Ми б хотіли поїхати до нього з поклоном, але він ще з Упіти не повернувся, пояснив пан Пакош, тому до вас прибули, щоб поштиво спитати, коли можна буде?
Можу сказати лише те, що його ще немає, відповіла дівчина. Він буде радий вам, опікунам, від усієї душі, бо багато доброго чув про вас і раніше від дідуся, а тепер і від мене.
Аби лишень не захотів прийняти нас так, як Домашевичів прийняв, коли ті до нього зі звісткою про смерть полковника прибули! пробурмотів понуро Юзва.
Панночка лише це почула, відразу ж відрубала:
Не треба говорити про те, чого не знаєте. Можливо, він не надто дипломатично їх прийняв, але свою помилку визнав. Варто також памятати, що він повертався з війни, на якій стільки труднощів і лиха зазнав! Жовнірові ніхто не дивується, якщо й на когось крикне, бо гумор їхній, як шабля гостра.
Пакош Ґаштовт, котрий завжди й усюди хотів жити мирно, замахав руками:
Ми також не дивувалися! Кабан вепрові ікло в бік встромить, якщо його раптом побачить, чому б вояк із вояком мали б жити в злагоді! Ми поїдемо по-старосвітськи до Любича вклонитися панові Кміцицу, щоб із нами жив, на війну і в хащі ходив, як і покійний пан підкоморний.
То ви вже скажіть, любонько: сподобався він вам чи ні? поцікавився Касіян Бутрим. Про це питати є нашим обовязком!..
Бог винагородить вас за турботу. Гідним кавалером є пан Анджей, і навіть якщо б я щось не те зауважила, то не годилося б мені казати про це.
Але нічого не зауважили, найясніша наша панно?
Нічого! Врешті, ніхто тут не має права його судити і, боронь Боже, недовіру показати! Краще Господу дякуйте!
Чого ж заздалегідь дякувати?! Якщо буде за що, подякуємо, а якщо ні, то й ні, сказав насуплений Юзва, котрий, як справжній жемайтієць, був дуже обережний і завбачливий.
А про весілля вже говорили? перепитав Касіян.
Олюнька опустила очі.
Пан Кміциц хоче якомога швидше
О, так! Ще б він не хотів, пробурчав Юзва. Хіба б зовсім дурний був! Який же ведмідь не хоче меду з вулика? Але навіщо так поспішати? Чи не краще буде побачити, що він за чоловік? Татку Касіяне, та вже скажіть, що у вас на язиці, не дрімайте, як заєць пополудні під скибою!
Я не дрімаю, лишень собі міркую, що б такого сказати, відповів стариган. Ісус сказав таке: як Куба Богові, так Бог Кубі! Ми також пану Кміцицу зла не бажаємо, лише б він нам не бажав, дай, Боже, амінь!
І щоб по-нашому думав! додав Юзва.
Білевичівнa насупила свої соболині брови та зауважила з певною зарозумілістю:
Памятайте, шановні, що не слугу приймаєте. Він тут буде господарем, і це його воля має панувати, а не ваша. Він і опіку вашу на себе має перейняти.
Чи означає це, що нам не можна буде більше втручатися? не повірив Юзва.
Це означає, що ви можете бути йому друзями, якщо й він захоче стати вам приятелем. Проте тут він охоронятиме своє власне добро, яким кожен на власний розсуд керує. Чи не так, татку Пакоше?
Свята правда! підтвердив пацунельський дідуган.
Юзва ж знову звернувся до старого пана Бутримa:
Не спіть, татку Касіяне!
Я й не сплю, тільки собі розважую.
То кажіть, як є.
Як є? Що я бачу Родовитий той пан Кміциц, блакитної крові, а ми дрібні пахолки! Він вояк відомий. Сам один протистояв ворогу, коли всі руки опустили. Дай, Боже, таких побільше. Але компанія у нього нікудишня!.. Сусіди пана Пакоша, знаєте, що від Домашевичів чули? Що це все босота, над якими і ганебні кондемнати висять, і протести, й інквізиція. Кат за ними ридає! Важко було з ними ворогам, але й громаді важко. Вони палили, грабували, ґвалт чинили! Ось хто вони такі! Щоб так когось зарубали чи побили, будь-кому може трапитися, але вони, як із промислу татарського довгий час жили, й їм давно по вежах довелося б гнити, якби не заступництво пана Кміцицa, вплив котрого незаперечний! Він їх любить і захищає, і до нього горнуться, як лошак до кобили. А тепер вони їдуть сюди, і всі все про них знають, хто вони такі. Чому першого ж дня в Любичі з бандолетів стріляли? І в що? В портрети мертвих Білевичів, чого пан Анджей не мав би дозволяти, бо вони його добродії.
Oлюнькa затулила очі руками.
Цього не може бути! Цього не може бути!
Може бути, бо було! Добродій дозволив постріляти в тих, кому мав би бути вдячний! А потім дівуль знадвору позатягали в покої для розпусти!.. Тьху! Бога не бояться! Такого в нас ще не було!.. Перший же день розпочали зі стрілянини та розпусти! Перший же день!..
Тут старий пан Касіян розсердився і почав стукати києм об підлогу. На обличчі Олюньки пашіли темні румянці, а Юзва підкинув дров:
А те військо пана Кміцица, що в Упіті залишилося, нічим не краще. Які офіцери, така й армія! Панові Сологубові худобу відібрали якісь люди, кажуть, що пана Кміцицa. Мейшагольських селян, котрі дьоготь везли, на дорозі побили. Хто? Також вони. Пан Сологуб подався до пана Глебовичa по справедливість, а тепер знову в Упіті ґвалт! Все проти Бога! Раніше тут спокійно було, а тепер хоч рушницю на ніч набивай і стережи. А все чому? Бо пан Анджей із компанією прибув!
Татку Юзво! Не кажіть так! Не кажіть, заридала Олюнька.
А як я маю казати? Якщо пан Кміциц не винен, то навіщо людей тримає, навіщо з такими живе? Вельможна панна має сказати йому, щоб їх вигнав або катові віддав, бо інакше тут спокою не буде. Де це чувано, щоб у портрети стріляти та розпусту плодити? Та вся околиця лише про це й пліткує!
І що мені робити? розгубилася Олюнька. Може, це й погані люди, але він із ними війну пройшов. І має витурити їх на моє прохання?
Якщо не витурить, буркнув Юзва мяко, то він і сам такий!
Тоді в дівчині стала закипати кров проти тих товаришів, забіяк і гультяїв.
Ну, що ж, хай буде так! Він мусить їх витурити! Нехай вибирає: або я, або вони! Якщо правда те, що ви повідомили, а я вже сьогодні дізнаюся, чи це справді так, то їм не подарую ні стрілянини, ні розпусти. Я зовсім сама і бідна сирота, а їх купа озброєних, але я не відступлю