Horribile dictu et auditu27, наголосив Корф.
Шановне панство, сказав Богуслав, даймо ж цьому спокій! Якщо вже вам важко це слухати, то що ж залишається панні Білевичівні.
Ваша світлість не повинна зважати на мене, озвалася Олюнька, я можу все вже вислухати.
Але вечеря підходила до кінця, подали воду для миття рук, після чого князь Януш піднявся першим і подав руку пані Корф, а князь Богуслав Олюньці.
Зрадника вже Бог скарав, шепнув молодик дівчині, бо хто вас втратив, той небо втратив. Ще не минуло й двох годин, як я з вами познайомився, чарівна панянко, а хотів би вас бачити вічно, не в болі чи в сльозах, а в насолодах і щасті.
Дякую вашій світлості, відповіла Олюнька.
Після того, як дами пішли, чоловіки повернулися ще за стіл шукати радощів у келихах, яких наставили густо. Князь Богуслав пив запоєм, бо був задоволений собою. Князь Януш бесідував із паном расейняйським мечником.
Я завтра їду з військом на Підляшшя, повідомив вельможа. У Кейдани зайде шведський гарнізон. Бог зна, коли я повернуся. Ви не можете тут із дівчиною залишатися, бо їй бути поміж солдатні непристойно. Ви поїдете обоє з князем Богуславом у Тауроги, де панночка при дружині моїй може собі знайти затишний притулок.
Ваша світлосте, казав на те расейняйський мечник, Бог нам дав свої власні закутки, то навіщо ж нам у чужі краї їздити. Велика то милість вашої світлості, що про нас памятаєте. Але не бажаючи прихильністю зловживати, ми жадали б під власну стріху повернутися.
Князь не міг пояснити панові мечнику всіх причин, через які за жодну ціну не хотів випускати з рук Олюньку, але про одну сказав із усією жорсткою відкритістю магната:
Якщо не хочете прийняти моєї прихильності, ваша справа. Але я вам скажу, що це дуже необачно. Ви там станете заручником. І тоді мені за всіх Білевичів відповісте, котрі, я знаю це добре, не входять у число моїх приятелів і готові збурити Жемайтію, коли я відбуду. Варто було б їм порадити, щоб тут сиділи спокійно і проти шведів нічого не затівали, бо голова ваша і ваша небога за це відповість.
Мечникoвi, очевидно, забракло терпіння, бо він енергійно промовив:
Даремно мені на свої шляхетські права посилатися. Сила на боці вашої світлості, і мені байдуже, де у вязниці сидіти. Можу більше навіть там, ніж тут!
Годі! обірвав його різко князь.
Годі, то й годі! погодився мечник. Бог також дасть, що насильства закінчаться і закон знову запанує. Коротко кажучи, нехай ваша світлість мені не погрожує, бо я не боюся.
Богуслав побачив справжні блискавки гніву, що замиготіли на обличчі Януша, бо дуже швидко підійшов.
Про що мова? поцікавився він, стаючи між співбесідниками.
Я сказав панові гетьманові, пояснив роздратовано мечник, що волію вязницю в Таурогах, ніж у Кейданaх.
У Таурогах немає вязниці, лише мій дім, в якому ви будете, як у себе вдома. Знаю, що гетьман хоче бачити вас як заручника, а я бачу лише милого гостя.
Дякую вашій світлості, вклонився мечник.
Це я вам дякую. Випиймо разом, бо кажуть, що дружбу потрібно відразу ж запити, щоб не зівяла у зародку.
Сказавши це, Богуслав підвів пана мечника до столу, і вони взялися за келихи.
Годиною пізніше мечник повертався хитаючись до своєї кімнати і повторюючи впівголоса:
Хороший пан! Чесний пан! Поряднішого навіть удень із ліхтарем не знайти. Золото! Щире золото. Охоче кров за нього я пролив би.
Тим часом брати залишилися сам на сам. Мали ще між собою про що порадитись, до того ж і листи прийшли, за якими послали пажа, щоб їх від Ґанховa приніс.
Либонь, сказав Януш, немає у тому і слова правди, що ти про пана Кміцица казав?
Звісно. Ти й сам це знаєш чудово. Але визнай, чи не мав Мазаріні рації? Одним махом поквитався жорстоко з ворогом і вчинив пролом у тій вродливій фортеці. Що? Хто так зуміє?.. Це називається інтрига, гідна першого на світі двору! А та Білевичівнa така ж чарівна, як і прекрасна, і, Матінко Божа, наче королівської крові! Я гадав, що зі шкіри вистрибну!
Памятай, що ти дав слово. Памятай, що згубиш нас, якщо той листи оприлюднить.
Які брови! Який королівський погляд, аж повагу викликає. Звідки в такій панночці така майже королівська велич?.. Я бачив якось в Антверпені Діану, що на гобелені майстерно вишита, собак на цікавого Aктеонa нацьковує. Один в один вона!
Гляди, аби пан Кміциц листів не оприлюднив, бо тоді нас собаки до смерті загризуть.
Гляди, аби пан Кміциц листів не оприлюднив, бо тоді нас собаки до смерті загризуть.
Неправда! Це я пана Кміцицa на Aктеона перетворю і на смерть засуджу. На двох полях вже його розбив, і дійде між нами ще до сутички!
Подальшу розмову перервав прихід пажа з посланням.
Віленський воєвода взяв лист у руки і перехрестив. Завжди так робив, щоб від поганих новин убезпечитись. Потім, замість того, щоб відкрити, взявся його оглядати уважно. Враз змінився на обличчі.
Герб Сапєгів на печатці! верескнув князь. Це від воєводи вітебського.
Відкривай швидше! нетерплячився Богуслав.
Гетьман зламав печатку і став читати, час від часу вигукуючи:
Він іде на Підляшшя!.. Питає, чи не маю я доручень у Тикоцин!.. Дорікає мені!.. Навіть гірше, послухай, що він тут пише:
«Хоче Ваша світлість громадянської війни, хоче ще один меч у лоно матері встромити? Тоді приходьте на Підляшшя, я чекатиму і довірюся Всевишньому, що пиху Вашу моїми руками покарає. Але якщо маєте милосердя до вітчизни, якщо совість Ваша озвалася, якщо Ваша світлість жаліє за свої давні вчинки і виправити їх жадає, то для цього є поле для діяльності. Замість того, щоб громадянську війну починати, скличте посполите рушення, підійміть селянство і вдарте на шведів, поки безпечний Понтус нічого не сподівається і жодної пильності не проявляє. Від Хованського перешкод у цьому мати Ваша світлість не буде, бо чутки до мене з Москви доходять, що вони й самі над експедицією в Інфлянту міркують, хоч і тримають це в таємниці. Врешті, якби Хованський захотів щось затіяти, то я стримаю його за віжки, й якщо б щиро міг довіритись, то впевнений, що з усіх сил у порятунку батьківщини Вашій світлості допомагати буду. Все від Вашої світлості залежить, бо ще є час повернути з дороги та провини змити. Тоді виявиться, що Ваша світлість не для особистої вигоди, а для відвернення останньої поразки віддала Литву під шведську протекцію. Нехай же Вашу світлість Бог так надихне, про що щоденно Його прошу, хоч мене Ваша світлість в особистій вигоді звинувачує несправедливо.
P. S. Я вчув, що облогу з Несвіжа зняли і що князь Міхал із нами хоче обєднатися, як тільки шкоду поправить. Дивіться, Ваша світлосте, як чесні представники Вашої родини чинять, і на їхній приклад задивляйтесь, і в будь-якому разі маєте тепер віз і перевіз».
Ти таке чув? закінчив читати князь Ян.
Чув. І що? Богуслав дивився на брата.
Треба було б від усього відмовитися, стільки занехаяти, власну роботу своїми руками знищити.
І з могутнім Карлом-Ґуставом стятися, і вигнанця Яна-Казимирa за халяви хапати, щоб змилостивився, пробачив і на службу знову прийняв. Та й у пана Сапєги помилування просити.
Обличчя Янушa налилося кровю.
Зверни увагу, що він пише: «Покайтесь, і я дарую Вам» немовби сюзерен васалу!
Інше писав би, якби йому шість тисяч шабель над карком висіло.
І все ж замислився пригнічено князь Януш.
І все ж що?
Вітчизні був би, може, порятунок так зробити, як Сапєгa радить?
А для тебе? Для мене? Для Радзивіллів?..
Януш не відповів, лише оперся головою на складені пястуки і думав.
Хай буде так! сказав він нарешті. Хай здійсниться.
Що ти вирішив?
Завтра вирушаю на Підляшшя, а через тиждень вдарю на Сапєгу.
Оце Радзивілл! втішився Богуслав.
І вони подали один одному руки.
За мить Богуслав подався на відпочинок. Януш залишився сам. Раз за разом міряв він важким кроком усю світлицю, і врешті ляснув у долоні. Особистий паж зайшов до покою.
Хай астролог за годину прийде до мене з готовою фігурою, наказав магнат.
Паж вийшов, а князь знову взявся ходити та відмовляти свої кальвіністські молитви. Після чого заспівав упівголоса псалом, уриваючи часто, бо йому дихання бракувало, і споглядав час від часу через вікно на зорі, що мерехтіли на небесній сфері.
Повільно світла згасали в замку, але, крім астролога і князя, ще одна істота не спала у своїй кімнатці. Це була Олюнька Білевичівнa. Стоячи навколішки перед своїм ліжком, дівчина обхопила голову руками та шепотіла зі заплющеними очима:
Змилуйся над нами. Змилуйся над нами!
Вперше з часу відїзду пана Кміцицa юнка не хотіла, не могла молитися за нього.
Розділ IX
Пан Кміциц хоча й мав охоронні грамоти Радзивілла до всіх капітанів, комендантів і шведських губернаторів, аби йому повсюдно вільний проїзд забезпечували і кривди не чинили, але не наважувався ними скористатися. Він остерігався, що князь Богуслав одразу ж із Пільвішків розіслав на всі боки посильних зі застереженням до шведів про те, що сталося, і наказом заарештувати пана Кміцицa. Тому пан Анджей і чуже прізвище прибрав, і навіть стан свій змінив. Оминаючи Ломжу й Остроленку, до яких першими звістки дійти могли, мчав своїми кіньми разом із компанією до Пшасниша, а звідки через Пултуськ прагнув дістатися Варшави.