Як він туди потрапив й яким чином загинув усе це поки оповите мороком невідомості.
«Ми раді чути, що розслідування ведуть містер Лестрейд і містер Ґреґсон із Скотленд-Ярду; можна з упевненістю сказати, що ці відомі детективи незабаром проллють світло на цю справу».
Газета «Дейлі ньюс» не сумнівалася, що це вбивство на політичному ґрунті. Деспотизм континентальних урядів та їхня ненависть до лібералізму пригнали до наших берегів безліч емігрантів, котрі стали б чудовими громадянами Англії, якби їх не отруювали спогади про те, що їм довелося пережити. У цих людей існує суворий кодекс честі, а найменше його порушення карається смертю. Потрібно докласти всіх зусиль, аби розшукати секретаря покійного, такого собі Стенджерсона, і дізнатися про особливості та звички його шефа. Надзвичайно важливим є те, що вдалося встановити адресу будинку, де він жив, це варто цілком приписати енергійності та проникливості містера Ґреґсона зі Скотленд-Ярду.
Ми прочитали ці статті за сніданком. Шерлок Голмс кепкував над ними щодуху.
Я ж казав, що б не трапилося, Лестрейд і Ґреґсон завжди залишаться у виграші!
Це залежить від того, куди обернеться ця справа.
Ну що ви, це зовсім нічого не означає. Якщо вбивцю спіймають, то винятково завдяки їхнім старанням; якщо він утече, то незважаючи на їхні зусилля. Одним словом, «мені вершки, тобі корінці», і вони завжди виграють. Що б вони не накоїли, у них завжди знайдуться шанувальники. Un sot trouve toujours un plus sot qui Iadmire9.
Боже, та що там таке? вигукнув я, почувши в передпокої та на сходах тупіт безлічі ніг і гнівні вигуки нашої домовласниці.
Це загін кримінальної поліції Бейкер-стрит, серйозно повідомив Шерлок Голмс.
У кімнату увірвалася ціла орда винятково брудних й обірваних вуличних хлопчаків.
Струнко! строго гукнув Голмс, і шестеро голодранців, вишикувавшись у ряд, застигли нерухомо, як маленькі, і, мушу сказати, доволі потворні статуї. Надалі з доповіддю буде приходити лише Віґґінс, інші нехай чекають на вулиці. Ну що, Віґґінсе, знайшли?
Не знайшли, сер, випалив один із підлітків.
Я так і знав. Шукайте, доки не знайдете. Ось ваша платня, Голмс дав кожному по шилінгу. А тепер геть звідсіля, і наступного разу приходьте з хорошими новинами!
Шерлок махнув їм рукою, і хлопчаки, як зграйка пацюків, помчали вниз сходами. Через хвилину їхні пронизливі голоси долинули уже з вулиці.
Від цих маленьких жебраків більше користі, ніж від десятка полісменів, зауважив Голмс. Лише від вигляду одно-строю в людей деревяніє язик, а ці шибеники всюди пролізуть і все почують. Кмітливі хлопці, їм лише бракує організованості.
Ви найняли їх для Брикстонської справи? спитав я.
Аякже, мені треба встановити один факт. Але це лише питання часу. Ага! Зараз ми почуємо щось новеньке про вбивство з помсти. До нас прямує сам Ґреґсон, і кожна риса його обличчя випромінює блаженство. Ось він і прийшов.
Нетерпляче задзеленчав дзвінок; через кілька секунд білявий детектив піднявся сходами, перестрибуючи через три сходинки за раз, і влетів у нашу вітальню.
Любий колего, привітайте мене! закричав він, щосили трясучи покірну руку Голмса. Я розгадав головоломку, і тепер усе ясно, як божий день!
Мені здалося, що на виразному обличчі мого приятеля промайнула тінь неспокою.
Хочете сказати, що натрапили на слід? поцікавився він.
Та що там слід! Ха-ха! Злочинець сидить у нас під замком!
Хто ж він такий?
Артур Шарпантьє, молодший лейтенант флоту Її величності! вигукнув Ґреґсон, пихато випнувши груди та потираючи пухкі руки.
Шерлок Голмс із полегшенням зітхнув, і його трохи стиснуті губи розпливлися в посмішці.
Сідайте й спробуйте ось ці сигари, сказав він. Ми надзвичайно хочемо дізнатися, як це вам вдалося. Хочете віскі з водою?
Не відмовлюся, відповів детектив. Останні два дні забрали в мене стільки сил, що я просто валюся з ніг не стільки від фізичної втоми, звісно, скільки від розумового перенапруження. Ви таке знаєте, містере Голмс, ми ж із вами однаково працюємо головою.
О, ви мені лестите, із серйозним виглядом заперечив Голмс. Отже, яким же чином ви досягнули такого блискучого результату?
Детектив зручно вмостився в кріслі та задимів сигарою. Аж раптом ляснув себе по стегну та зареготав.
Ні, ось що цікаво! вигукнув він. Цей бовдур Лестрейд, котрий вважає себе найрозумнішим із усіх, пішов зовсім хибним слідом! Він шукає секретаря Стенджерсона, а той Стенджерсон так само причетний до вбивства, як ще не народжене дитя. Він уже, мабуть, його й заарештував!
О, ви мені лестите, із серйозним виглядом заперечив Голмс. Отже, яким же чином ви досягнули такого блискучого результату?
Детектив зручно вмостився в кріслі та задимів сигарою. Аж раптом ляснув себе по стегну та зареготав.
Ні, ось що цікаво! вигукнув він. Цей бовдур Лестрейд, котрий вважає себе найрозумнішим із усіх, пішов зовсім хибним слідом! Він шукає секретаря Стенджерсона, а той Стенджерсон так само причетний до вбивства, як ще не народжене дитя. Він уже, мабуть, його й заарештував!
Ця думка здалася Ґреґсону настільки кумедною, що він розсміявся до сліз.
Й як же ви натрапили на слід?
Зараз усе розповім. Докторе Ватсон, це, безумовно, строго між нами. Перша проблема полягала в тому, як дізнатися про життя Дреббера в Америці. Інша людина чекала б, поки хтось відгукнеться на оголошення або сам зголоситься дати інформацію про вбитого. Але Тобіас Ґреґсон працює інакше. Памятаєте циліндр, що знайшли біля трупа?
Памятаю, підтвердив Голмс. На ньому була марка: «Джон Ундервуд і сини, Камбервіл-роуд, сто двадцять девять.
Ґреґсон помітно спохмурнів.
Ось уже ніяк не міг подумати, що ви це помітили, сказав він. Ви були в крамниці?
Ні.
Ха! з полегшенням усміхнувся Ґреґсон. У нашій справі не можна нехтувати жодною нагодою, навіть найменшою.
Для великого розуму дрібниць не існує, підмітив Голмс.
Ще б пак, я пішов до Ундервуда та спитав, чи не доводилося йому продати такий-от циліндр відповідного розміру. Той зазирнув у свою книгу й одразу ж знайшов запис. Він послав циліндр містеру Дребберу в пансіон Шарпантьє на Торкі-Террас. Ось таким чином я й дізнався його адресу.
Спритно, нічого не скажеш, пробурмотів Шерлок.
Потім я вирушив до мадам Шарпантьє, продовжував детектив. Вона була бліда і, либонь, дуже засмучена. При ній перебувала донька дивовижно гарненька, між іншим; очі в неї були червоні, а коли я з нею заговорив, губи юнки затремтіли. Я, певна річ, одразу відчув, що справа тут кепська. Вам знайоме це відчуття якогось особливого холодку всередині, коли натрапляєш на правильний слід, містере Голмс? Я спитав:
«Ви знаєте про загадкову смерть вашого колишнього квартиранта, містера Єноха Дреббера з Клівленда?»
Мати кивнула. У неї, вочевидь, не було сил вимовити хоча б слово. А донька раптом зарюмсала. Тут мені вже стало ясно: ці жінки щось знають.
«О котрій годині містер Дреббер поїхав на вокзал?» цікавлюся я.
Мати, намагаючись здолати хвилювання, судомно ковтнула повітря.
«О восьмій, відповіла вона. Його секретар, містер Стенджерсон, сказав, що є два потяги: один о девятій пятнадцять, другий об одинадцятій. Він хотів їхати першим».
«І більше ви його не бачили?»
Жінка раптом дуже змінилася на обличчі. Вона стала білою, наче крейда, і хрипко, через силу вимовила:
«Ні».
Запанувала мовчанка; раптом донька сказала ясним, спокійним голосом:
«Брехня ніколи не веде до добра, мамо. Будьмо щирими з цим джентльменом. Авжеж, ми бачили містера Дреббера ще раз».
«Хай дарує тобі Всевишній! залементувала мадам Шарпантьє, заламавши лікті, й упала в крісло. Ти знищила свого брата!»
«Артур сам звелів би нам казати лише правду», твердо сказала дівчина.
«Раджу вам розповісти все, не приховуючи, наказав я. Напівзізнання навіть гірше, ніж нічого. Крім цього, ми й самі вже дещо знаємо».
«Нехай уже це буде на твоїй совісті, Алісо! вигукнула мати й обернулася до мене. Я вам розповім усе, сер. Не подумайте, що я хвилююся через те, що мій син причетний до цього жахливого вбивства. Він ні в чому не винен. Боюся лишень, що в ваших очах і, можливо, в очах інших він буде несамохіть скомпрометований. Утім, це також неможливо. Свідченням цього є його кришталева чесність, його переконання, все його життя!»
«Ви краще розкажіть, як усе було, спонукав я. І можете повірити, якщо ваш син ні до чого не причетний, нічого лихого з ним не станеться».
«Алісо, будь ласка, залиш нас удвох, попросила мати, і дівчина вийшла з кімнати. Я вирішила мовчати, але якщо вже моя бідолашна донечка згадала про це, то робити нічого. Й оскільки я зважилася, то розповім усе докладно».
«Оце розумно!» погодився я.
«Містер Дреббер жив у нас майже три тижні. Він і його секретар, містер Стенджерсон, подорожували Європою. На кожній валізі була наклейка «Копенгаген» отже, вони прибули безпосередньо звідти. Стенджерсон чоловік спокійний, стриманий, але його господар, на жаль, людина зовсім іншого характеру. У нього були кепські звички, і поводився він вельми свавільно. Коли вони приїхали, він першого ж вечора дуже напився, й якщо вже казати правду, після полудня ніколи не бував тверезим. Загравав із покоївками й поводився з ними нахабно. Найжахливіше, що незабаром він зачепив і мою доньку Алісу й неодноразово молов язиком таке, чого вона, на щастя, завдяки невинності навіть не могла зрозуміти.