Якось він дійшов до крайнощів схопив її і почав цілувати. Навіть його особистий секретар не витерпів і дорікнув господарю за настільки непристойну поведінку».
«А ви з якого дива це терпіли? перепитав я. Ви ж могли викинути геть ваших мешканців будь-якої миті».
Запитання, як бачите, цілком природне, проте місіс Шарпантьє дуже знітилася.
«Бог свідок, я відмовила б їм наступного ж дня, сказала вона, але надто великою була спокуса адже кожен платив по фунту на день, тобто, чотирнадцять фунтів на тиждень, а в цю пору року так важко знайти мешканців! Я вдова, мій син служить на флоті, а це коштує чималих грошей. Не хотілося втрачати прибутків, ну, й терпіла, скільки могла. Але остання його витівка мене вже зовсім обурила, і я негайно попросила його звільнити кімнати. Тому він і поїхав».
«А далі?»
«Мені відлягло від серця, коли вони поїхали. Мій син зараз удома, у відпустці, але я боялася розповісти йому, бо мій хлопчик дуже запальний і ніжно любить свою сестру. Коли я замкнула за ними двері, у мене немов камінь із душі впав. Але, на жаль, не минуло й години, як продзеленчав дзвоник і мені повідомили, що містер Дреббер повернувся. Він поводився дуже нахабно, либонь, устиг добряче нализатися. Вдерся в кімнату, де сиділи ми з донькою, і буркнув мені щось незрозуміле про те, що він, мовляв, спізнився на потяг. Потім повернувся до Аліси й прямо при мені запропонував їй втікати з ним. «Ви вже доросла, промовив він, і за законом ніхто вам нічого заборонити не може. Грошей у мене купа. Не звертайте уваги на цю стару відьму, їдьмо разом зараз же! Ви будете жити, як герцогиня!» Бідна Аліса перелякалася й кинулася геть, та негідник схопив її за руку й потягнув до дверей.
Я закричала, і тут увійшов мій син, Артур. Що було потім, не знаю. Я чула лише злісні прокляття та галасливу метушню. Я була така налякана, що не сміла розплющити очі. Нарешті підняла голову й побачила, що Артур стоїть на порозі з палицею в руках і регоче. «Гадаю, що наш прекрасний мешканець більше нас не потурбує, зауважив він. Піду на вулицю, погляну, що він там робить». Артур узяв капелюха й вийшов. А на ранок ми дізналися, що містер Дреббер мертвий».
Розповідаючи, місіс Шарпантьє то зітхала, то схлипувала. Часом вона навіть не говорила, а шепотіла так тихо, що я заледве розбирав слова. Але все, що вона сказала, я застенографував, щоб потім не виникало непорозумінь.
Дуже цікаво, зронив Голмс, позіхаючи. Ну, і що було потім?
Місіс Шарпантьє замовкла, продовжував детектив, і тут я збагнув, що все залежить від однієї-єдиної обставини. Я кинув на неї пильний погляд не раз переконувався, як потужно він діє на жінок, і спитав, коли її син повернувся додому.
«Не знаю», відповіла жінка.
«Не знаєте?»
«Ні, у нього є ключ, він сам відмикає двері».
«Але ви вже спали, коли він прийшов?»
«Атож».
«А коли ви лягли спати?»
«Близько одинадцятої».
«Отже, вашого сина не було години дві, не менше?»
«Авжеж».
«А може, чотири чи й пять годин?»
«Можливо».
«Що ж він робив увесь цей час?»
«Не знаю», сказала вона й зблідла так, що навіть губи побіліли.
Звісно, після цього вже не було про що балакати.
Я дізнався, де перебуває лейтенант Шарпантьє, взяв із собою двох полісменів і заарештував його. Коли торкнувся його плеча й звелів спокійно йти з нами, він нахабно поцікавився: «Ви, можливо, підозрюєте, що я вбив того негідника Дреббера?» А оскільки ми ще й словом не обмовилися про вбивство, то все це дуже підозріло.
Дуже, підтвердив Голмс.
При ньому була палиця, із якою він, за словами матері, кинувся слідом за Дреббером. Товстий, важкий кий, сер.
Як же, на вашу думку, сталося вбивство?
А ось як. Він ішов за Дреббером до самої Брикстон-роуд. Там знову почалася бійка. Шарпантьє вдарив цією палицею Дреббера, імовірніше за все, у живіт, і той одразу ж віддав Богові душу, а на тілі жодних слідів не залишилося. Лив дощ, навкруги не було жодної душі, і Шарпантьє відтягнув свою жертву в порожній будинок. А свічка, кров на підлозі, напис на стіні й перстень це всього лише хитрощі, щоб заплутати слідство.
Молодець! схвально вигукнув Голмс. Здається, Ґреґсоне, ви досягли неабияких успіхів. У вас велике майбутнє.
Я також задоволений собою, здається, непогано впорався зі справою, хвалькувато відповів детектив. Хлопчина в своїх свідченнях стверджує, що таки пішов за Дреббером, але той незабаром помітив його і, закликавши кеб, поїхав. Шарпантьє доводить, що, повертаючись додому, нібито зустрів свого товариша по флоту, і вони довго прогулювалися вулицями. Однак він не зміг сказати, де живе той його приятель. Мені здається, тут усе збігається одне до одного напрочуд точно. Але Лестрейд, ото вже цей Лестрейд! Як подумаю, що він зараз нишпорить помилковим слідом, то аж сміх розпирає! Погляньте, а ось і він сам!
Молодець! схвально вигукнув Голмс. Здається, Ґреґсоне, ви досягли неабияких успіхів. У вас велике майбутнє.
Я також задоволений собою, здається, непогано впорався зі справою, хвалькувато відповів детектив. Хлопчина в своїх свідченнях стверджує, що таки пішов за Дреббером, але той незабаром помітив його і, закликавши кеб, поїхав. Шарпантьє доводить, що, повертаючись додому, нібито зустрів свого товариша по флоту, і вони довго прогулювалися вулицями. Однак він не зміг сказати, де живе той його приятель. Мені здається, тут усе збігається одне до одного напрочуд точно. Але Лестрейд, ото вже цей Лестрейд! Як подумаю, що він зараз нишпорить помилковим слідом, то аж сміх розпирає! Погляньте, а ось і він сам!
І справді в дверях стояв Лестрейд за розмовою ми й не почули його кроків на сходах. Але куди поділася його самовпевненість, його звичайна жвавість? На обличчі було видно розгубленість і тривогу, зімятий одяг забризкало грязюкою. Вочевидь, він прийшов про щось порадитися з Шерлоком Голмсом, бо, побачивши свого колегу, збентежився та засмутився. Стояв посеред кімнати, нервово мнучи капелюха, і, здавалося, не знав, що робити.
Абсолютно небувалий випадок, сказав він нарешті, незбагненно заплутана справа!
Невже, містере Лестрейд! переможно вигукнув Ґреґсон. Я не сумнівався, що ви дійдете такого висновку. Чи вдалося вам знайти секретаря, містера Джозефа Стенджерсона?
Містер Джозеф Стенджерсон, серйозним тоном видихнув Лестрейд, був убитий у готелі «Голлідей» сьогодні близько шостої години ранку.
Розділ VII
Світло в темряві
Несподівана та важлива звістка, яку приніс нам Лестрейд, приголомшила всіх. Ґреґсон схопився з крісла, проливши на підлогу залишки віскі з водою. Шерлок Голмс насупив брови та міцно стиснув губи, а я мовчки втупився в нього.
І Стенджерсон також пробурмотів Голмс. Справа ускладнюється.
Вона й без того достатньо непроста, пробурчав Лестрейд, беручись за крісло. Але я, здається, потрапив на військову нараду?
А ви ви точно знаєте, що його вбили? затинаючись, спитав Ґреґсон.
Я тільки-но був у його кімнаті, відказав Лестрейд. І першим виявив цей злочин.
А ми тут слухали точку зору Ґреґсона, зауважив Голмс. Будьте ласкаві, розкажіть нам, що бачили й що зробили.
Будь ласка, погодився Лестрейд, сідаючи в крісло. Не приховую, я притримувався тієї думки, що Стенджерсон причетний до вбивства Дреббера. Та нове відкриття показало, що я помилявся. Одержимий думкою про його співучасть, я вирішив зясувати, де він і що з ним. Третього числа ввечері, приблизно о пів на девяту, їх бачили разом на Юстонському вокзалі. О другій годині ночі труп Дреббера знайшли на Брикстон-роуд. Отже, я мав дізнатися, що робив Стенджерсон між пів на девяту й тією годиною, коли було скоєно злочин, і куди він подівся після цього. Я надіслав телеграму в Ліверпуль, повідомив прикмети Стенджерсона та просив простежити за пароплавами, що відпливають до Америки. Потім обїхав усі готелі та мебльовані кімнати неподалік від Юстонського вокзалу. Бачте, я міркував так: якщо вони з Дреббером розлучилися біля вокзалу, то швидше за все секретар переночує десь поблизу, а вранці знову зявиться на вокзал.
Вони, ймовірно, заздалегідь домовилися про місце зустрічі, втрутився Голмс.
Так і виявилося. Вчорашній вечір я витратив на пошуки Стенджерсона, але марно. Сьогодні почав шукати його ще вдосвіта й до восьмої години нарешті дістався до готелю «Голлідей» на Литл-Джордж-стрит. На запитання, чи не живе тут містер Стенджерсон, мені відразу відповіли ствердно.
«Ви, мабуть, той джентльмен, на котрого він чекає, сказали мені. І чекає вас уже два дні».
«А де він зараз?» поцікавився я.
«У себе нагорі, ще спить. Просив розбудити його о девятій».
«Я сам його розбуджу», сказав я.
Я подумав, що мій раптовий прихід застане його зненацька й від несподіванки він вибовкає щось про вбивство. Коридорний запропонував провести мене до його кімнати, вона була на другому поверсі й вела у вузенький коридорчик. Показавши мені його двері, коридорний пішов униз, аж раптом я побачив таке, від чого, незважаючи на мій двадцятирічний досвід, мене ледь не знудило. З-під дверей тягнувся тоненький червоний потічок крові, він перетинав підлогу коридора й утворив калюжу біля протилежної стіни. Я мимоволі зойкнув; коридорний одразу ж повернувся назад. Побачивши кров, він мало не знепритомнів. Двері виявилися замкненими зсередини, але ми висадили їх плечима й увірвалися в кімнату. Вікно було розчахнуте, а біля нього на підлозі, скоцюрбившись, лежав чоловік у нічній сорочці. Він був мертвий, і, либонь, уже давно: труп встиг задубіти. Ми перевернули його на спину, і коридорний підтвердив, що це той самий чоловік, який жив у них у готелі під імям Джозефа Стенджерсона. Смерть настала від глибокого удару ножем у лівий бік; далебі, ніж зачепив серце. І тут виявилося найдивніше. Як гадаєте, що ми побачили над трупом?