Яка дика нісенітниця! вигукнув я, кидаючи журнал на стіл. У житті не читав такої дурні.
Про що це ви? поцікавився Шерлок Голмс.
Та ось про цю статейку, я вказав на неї чайною ложечкою й узявся за свій сніданок. Бачу, ви її вже читали, якщо вона позначена олівцем. Не сперечаюся, написано спритно, але мене все це просто злить. Добре йому, цьому неробі, розвалившись у мякому фотелі в тиші свого кабінету, складати такі витончені дивовижі! Втиснути б його у вагон третього класу підземки та змусити вгадувати професії пасажирів! Ставлю тисячу проти одного, що в нього нічого не вийде!
І програєте, спокійно зауважив Голмс. А статтю написав я.
Ви?!
Атож. У мене є здібність і до спостереження, і до аналізу. Теорія, яку я тут виклав й яка здається вам такою фантастичною, насправді дуже життєва, настільки життєва, що їй я зобовязаний своїм куснем хліба.
Але яким же чином? вирвалося у мене.
Розумієте, у мене достатньо рідкісна професія. Мабуть, я єдиний такий. Я детектив-консультант, якщо тільки ви уявляєте собі, що це таке. У Лондоні є безліч детективів, і державних, і приватних. Коли ці хлопці потрапляють у глухий кут, вони приходять до мене, і мені вдається скерувати їх у вірному напрямку. Вони знайомлять мене з усіма обставинами справи, а я, добре знаючи історію криміналістики, майже завжди можу вказати їм, у чому полягає помилка. Усі злочини мають багато спільних рис, і якщо ви знаєте подробиці тисячі справ, як свої пять пальців, дивно було б не розгадати тисяча першу. Лестрейд дуже відомий детектив. Але нещодавно він не зумів розібратися в одній справі про фальсифікацію та прийшов до мене.
А інші?
Найчастіше їх посилають до мене приватні агентства. Усі ці люди потрапили в халепу та прагнуть пояснень. Я слухаю їхні історії, вони вислуховують моє тлумачення, а я кладу в кишеню гонорар.
Невже ви хочете сказати, не втерпів я, що, не виходячи з кімнати, можете розплутати справу, яку не вдається розвязати тим, кому всі подробиці відомі краще за вас?
Саме так. У мене така собі інтуїція. Правда, час від часу трапляється якась складніша справа. Ну, тоді доводиться трошки побігати, щоб дещо побачити на власні очі. Розумієте, у мене є спеціальні знання, які я застосовую в кожному конкретному випадку, вони дивовижно полегшують справу. Правила дедукції, викладені в статті, про яку ви відгукнулися так презирливо, просто безцінні для моєї практичної роботи. Спостережливість моя друга сутність. Ви, здається, здивувалися, коли під час першої зустрічі я сказав, що ви приїхали з Афганістану?
Вам, без сумніву, хтось про це повідомив.
Аж ніяк. Я відразу здогадався, що ви приїхали з Афганістану. Завдяки давній звичці ланцюг думок виникає в мене так швидко, що я дійшов висновку, навіть не помічаючи проміжних ланок. Однак вони були, ці ланки. Хід моїх думок такий: «Ця людина начебто лікар, але вигляд у неї, немов у військовика. Отже, військовий лікар. Він тільки-но приїхав із тропіків обличчя в нього смагляве, але це не природний відтінок його шкіри, бо запястя в нього набагато біліші. Лице виснажене, либонь, достатньо натерпівся й переніс хворобу. Був поранений у ліву руку тримає її нерухомо та дещо неприродно. А де під тропіками військовий лікар-англієць міг натерпітися поневірянь і отримати поранення? Звісно ж, в Афганістані». Весь хід думок не зайняв і секунди. Тому я сказав, що ви приїхали з Афганістану, а ви здивувалися.
Якщо послухати вас, то це видається дуже простим, всміхнувся я. Ви нагадуєте мені Дюпена Едґара Алана По. Я гадав, що такі люди існують лише в романах.
Шерлок Голмс піднявся й почав розпалювати люльку.
Ви, певна річ, гадаєте, що, порівнюючи мене з Дюпеном, робите мені комплімент, зауважив він. Але, на мою думку, ваш Дюпен дуже недалекий чоловік. Цей прийом збивати з думок свого співрозмовника якоюсь фразою на кшталт «до речі» після пятнадцятихвилинної мовчанки надто вже дешевий показний трюк. У нього, поза сумнівом, були певні аналітичні здібності, але його аж ніяк не можна назвати феноменом, яким, мабуть, вважав його По.
Ви читали Ґаборіо? спитав я. На вашу думку, Лекок справжній детектив?
Шерлок Голмс іронічно гмикнув.
Лекок жалюгідний шмаркач, сердито сказав він. У нього тільки й є, що енергія. Від цієї книжки мене просто нудить. Подумаєш, яка проблема встановити особу злочинця, якого вже посадили у вязницю! Я б це зробив за двадцять чотири години. Лекок ж витрачає на це майже півроку. За допомогою цієї книжки можна вчити детективів, як не треба працювати.
Ви читали Ґаборіо? спитав я. На вашу думку, Лекок справжній детектив?
Шерлок Голмс іронічно гмикнув.
Лекок жалюгідний шмаркач, сердито сказав він. У нього тільки й є, що енергія. Від цієї книжки мене просто нудить. Подумаєш, яка проблема встановити особу злочинця, якого вже посадили у вязницю! Я б це зробив за двадцять чотири години. Лекок ж витрачає на це майже півроку. За допомогою цієї книжки можна вчити детективів, як не треба працювати.
Він так зарозуміло розвінчав моїх улюблених літературних героїв, що я знову почав злитися. Відійшов до вікна та повернувся спиною до Голмса, дивлячись на вуличну суєту. «Нехай він і розумний, я промовив сам собі, але, даруйте, не можна ж бути таким самовпевненим!»
Тепер уже не буває ні справжніх злочинів, ні справжніх злочинців, невдоволено продовжив Голмс. Яка ж тоді користь від розуму в нашій професії? Я знаю, що міг би прославитися. На світі немає й не було людини, котра б присвятила розкриттю злочинів стільки вродженого таланту й наполегливої праці, як я. І що ж? Розслідувати нічого, злочинів немає, у кращому випадку якесь невміле шахрайство з такими нехитрими мотивами, що навіть поліція зі Скотленд-Ярду бачить усе наскрізь.
Мене досі нервував цей хвалькуватий тон. Я вирішив змінити тему розмови.
Цікаво, що він там виглядає? перепитав я, вказуючи на дужого, просто одягненого чоловягу, котрий повільно крокував іншим боком вулиці, вдивляючись в номери будинків. У руці він тримав великий синій конверт. Вочевидь, це був посильний.
Хто, цей відставний флотський сержант? поцікавився Шерлок Голмс.
«Хизується, хвалько! обізвав я його про себе. Знає ж, що його не перевіриш!»
Заледве я встиг це подумати, як чоловік, за котрим ми спостерігали, побачив номер на наших дверях і квапливо перейшов через вулицю. Ми почули гучний стукіт, густий бас унизу, а згодом важкі кроки людини, що підіймалася догори сходами.
Містеру Шерлоку Голмсу, повідомив курєр, входячи до покою, і простягнув листа моєму приятелю.
Ось чудова нагода збити з нього пиху! Минуле посильного він визначив навмання і, звісно, не чекав, що той зявиться в нашій кімнаті.
Скажіть, шановний, вкрадливим голосом спитав я, а чим ви займаєтеся?
Служу посильним, похмуро кинув він. Форму віддав підлатати.
А ким були раніше? продовжував я, не без зловтіхи зиркаючи на Голмса.
Сержантом королівської морської піхоти, сер. Відповіді не чекати? Так, сер.
Він клацнув підборами, відсалютував і вийшов.
Розділ III
Таємниця Лористон-Ґарденсу
Мушу зізнатися, що я був дуже вражений тим, як справдилася теорія мого компаньйона. Моя повага до його здібностей одразу ж зросла. І все ж я не міг позбутися підозри, що все це підлаштували заздалегідь, аби приголомшити мене, хоча навіщо, цього ніяк не міг збагнути. Коли ж глянув на нього, приятель тримав у руці прочитану записку, і погляд його був неуважним і тьмяним, що свідчило про напружену роботу думки.
Як же ви здогадалися? спитав я.
Про що? похмуро відповів він.
Та про те, що він відставний сержант флоту?
У мене немає часу на дрібниці, відрубав чоловік, але відразу ж, схаменувшись, поквапився додати. Даруйте за різкість. Ви перервали хід моїх думок, але, може, це й на краще. Отже, вам не вдалося зрозуміти, що він був флотським сержантом у минулому?
Ні, певна річ.
Мені було легше зрозуміти це, ніж пояснити, як я здогадався. Уявіть собі, що вам треба довести, що двічі по два чотири. Важкувато, чи не так, хоча ви в цьому твердо впевнені. Навіть через вулицю я помітив на його руці татуювання великий синій якір. Тут уже запахло морем. Виправка в нього військова й він носить бакенбарди військового взірця. Отже, перед нами флотський. Тримається він із гідністю, можливо, навіть як командир. Ви мали б помітити, як високо він тримає голову й як розмахує своїм ціпком. А на вигляд він статечний чоловік середніх років ось і всі прикмети, за якими я дізнався, що він був сержантом.
Дивовижно! вигукнув я.
Дурниці, відмахнувся Голмс, але з його обличчя я бачив, що він задоволений моїм захопленим здивуванням. Ось я тільки-но говорив, що тепер більше немає злочинців. Здається, я помилився. Погляньте!
Він простягнув мені записку, яку приніс курєр.
Послухайте, але ж це жахливо! викрикнув я, пробігши її очима.