Rр.
суп із раків
ех. 10 раків dosis una
S. Щодві години столову ложку.
Коли постачальник двору його величності почув, що сам міністр торгівлі чекає його в кабінеті, то з радощів аж руки став потирати: «Знову Мацюсеві щось стукнуло в голову». Замовлення йому було тим більше потрібне, що від початку війни майже всі батьки й дядьки поїхали на фронт, і тепер усім було не до ляльок.
Пане фабрикант, термінове замовлення. Лялька повинна бути готова до ранку.
Це важко. Майже всі мої робітники на війні, залишилися тільки робітниці й хворі. До того ж, мене закидали роботою майже кожний батько, йдучи на фронт, купує своїм дітям ляльки, щоб дітлахи не плакали, не сумували й слухалися старших.
Фабрикант безсоромно брехав. Ніхто з його робітників не був на війні, бо він платив їм так мало, що всі вони від голоду були хворі й непридатні до військової служби. Ніяких замовлень він не мав. А сказав так тому, що хотів здерти за ляльку якомога дорожче. В нього навіть очі палали, коли він узнав, що ця лялька має бути Мацюсем.
Панові фабриканту, мабуть, зрозуміло, що король мусить часто зявлятися на люди. А тепер йому доведеться їздити в колясці по місту, щоб не думали, нібито він боїться війни й ховається. А навіщо дитину возити весь час по місту? Може піти дощ, він застудиться або ще там щось. А ви розумієте, що тепер як ніколи слід турбуватися про здоровя короля.
Фабрикант був би дурень, якби не здогадався, що це йому лише так говорять, а насправді в цьому криється якась таємниця
Отже, неодмінно на ранок?
На ранок, на девяту годину.
Фабрикант узяв перо, начебто щось підраховував: Мацюся, мовляв, треба зробити з найкращої порцеляни він не знає, чи вистачить. Так, це коштуватиме дуже дорого. І робітникам треба заплатити за секретність. А тут іще машина зіпсувалася. Скільки може коштувати ремонт? Ну, та й інші замовлення доведеться відкласти. Рахував, рахував довго.
Пане міністре торгівлі, якби не війна, я розумію, що зараз дуже великі витрати на армію й гармати, якби не війна, вам довелось би заплатити вдвічі більше. Та вже гаразд але це остання ціна
І він назвав таку суму, що міністр аж зойкнув.
Та це ж здирство!
Пане міністре, ви ображаєте національну промисловість.
Міністр торгівлі подзвонив до старшого міністра, бо сам не наважувався заплатити стільки грошей. Проте, боячись, щоб хтось не підслухав їхню розмову, замість «лялька», сказав «гармата».
Пане старший міністре, дуже дорого правлять за цю гармату.
Старший міністр здогадався, про що йдеться, і наказав:
Не торгуйтеся, тільки обумовте, щоб вона, коли смикнеш за мотузочок, віддавала честь.
Телефоністка дуже здивувалася що то за нові гармати, які мають віддавати честь?
Фабрикант розходився. Йому доведеться, мовляв, ще докласти на цьому замовленні. Це не його справа. Хай звернуться до королівського механіка чи до годинникаря. Він солідний промисловець, а не штукар. Мацюсь заплющуватиме очі, але віддавати честь не буде і край. Зрештою він згоден і на це, але не поступиться ані копійкою.
Спітнілий і голодний повертався міністр торгівлі додому.
Спітнілий і голодний повернувся префект поліції до палацу.
Я вже знаю, як викрали Мацюся. Я все ґрунтовно оглянув.
Було це начебто так: коли Мацюсь спав, йому накинули на голову мішок і винесли в королівський сад, туди, де росте малина. В малиннику є витолочене місце, там Мацюсь зомлів. Щоб він опритомнів, йому дали малини й вишень. Там лежить шість кісточок з вишень. Коли Мацюся переносили через огорожу, він захищався, бо на корі дерева знайдено сліди голубої крові. Щоб замести сліди, вороги посадили його на корову. Префект сам бачив сліди коровячих ніг. Далі дорога веде в ліс, де знайдено мішок. А потім, мабуть, де-небудь сховали живого Мацюся, а де префект не знає, бо в нього було обмаль часу, і він не міг нікого розпитати, щоб не виказати таємниці. Варто стежити за іноземним вихователем він дуже підозріла людина. Запитував, чи можна відвідати Мацюся.
А ось кісточки від вишень і мішок.
Старший міністр поклав мішок і кісточки в ящик, замкнув його на замок, заліпив червоним сургучем, а зверху написав латинською мовою: corpus delicti. Так уже заведено, коли хтось чогось не знає і не хоче, щоб знали інші, то пише латиною.
Наступного дня військовий міністр складав прощальний рапорт, а Мацюсь-лялька нічого не казав, лише віддавав йому честь.
Наступного дня військовий міністр складав прощальний рапорт, а Мацюсь-лялька нічого не казав, лише віддавав йому честь.
На всіх перехрестях було вивішено оголошення, що жителі столиці можуть спокійно працювати, бо король Мацюсь щодня виїжджатиме у відкритій машині на прогулянку.
Розділ девятий
План військового міністра вдався чудово. Три вороги думали, що Мацюсеві війська підуть одразу на всіх. А тим часом він зібрав солдатів у одне місце, з усією силою вдарив на одного і здолав його. Захопив великі трофеї, роздав карабіни, чоботи й солдатські мішки тим, кому їх не вистачало.
Мацюсь приїхав на фронт саме тоді, коли відбувався розподіл воєнних трофеїв.
А це що за вояки? здивувався головний інтендант війська, тобто той, хто видає одяг і їжу.
Ми такі самі вояки, як усі, сказав Фелек, тільки трохи менші.
Кожен вибрав собі пару чобіт, револьвер, карабін і речовий мішок. Тепер Фелек навіть пошкодував, що взяв у батька ремінь та складаний ніж і даремно мав тоді прочуханку. Але хто може передбачити, які несподіванки принесе війна?
Недарма солдати подейкували, що головнокомандуючий діяв не дуже розумно. Замість того щоб, захопивши трофеї, відійти й окопатися, він рушив уперед. Зайняв якихось пять чи шість міст, зовсім йому не потрібних, і тільки тоді наказав рити окопи. Але було вже запізно, бо на допомогу першому ворогові вирушили двоє інших.
Так говорили згодом, а Мацюсів загін нічого не знав про це, бо на війні все таємниця. Надійшов наказ іти туди-то й туди-то, надійшов наказ робити те-то й те. Бери й роби. Ні про що не запитуй і не ремствуй.
Коли королівські війська вступили в переможене місто, Мацюсеві все тут страшенно сподобалося. Солдати розмістилися на ніч у великих зручних кімнатах, щоправда, на долівці, проте це все ж краще, ніж тісна хата чи голе поле. З нетерпінням чекав Мацюсь першого бою. За цей час він бачив і чув чимало цікавого, однак справжньої війни ще не знав. Який жаль, що їхній ещелон запізнився!
В місті стояли лише одну ніч, а другого дня рушили далі.
Зупинитися й копати!
Мацюсь зовсім не знав сучасної війни. Він гадав, що військо тільки бється, відбирає коней і просувається все далі й далі, підминаючи ворога. А те, що солдати копають рови, вбивають перед цими ровами кілки з колючим дротом і сидять у них цілими тижнями, Мацюсеві навіть і не снилося. Не дуже охоче взявся він до роботи. Битися то королівське діло, але копати кожний може зробити це ліпше за нього. Проте майже щогодини надходить наказ за наказом треба поспішати, бо ворог наближається. Вже навіть чути здалеку гарматні постріли. Аж тут примчав на автомобілі полковник саперів: репетує, стиснувши кулаки, погрожує розстріляти тих, хто погано копає.
Завтра бій, а вони нічого не роблять!.. А ті двоє чого тут? крикнув він зі злістю. Що це за Валигора та Вирвидуб?
Весь гнів полковника міг спрямуватися на двох добровольців, та, на їхнє щастя, над головами почулося гурчання літака. Полковник глянув у бінокль на небо, квапливо обернувся, сів у машину й чимдуж майнув геть. А тут бух-бух-бух, одна за одною впали три бомби. Щоправда, нікого не поранило, але всі поховалися в окопи, де було безпечніше.
Бомби і гарматні набої так влаштовані, що всередині них маса куль і шматків металу. Тому, коли розривається ладунок, усе те смертельне знаряддя розсіюється навсібіч, ранячи і забиваючи. А хто сховався на дні рову, тому воно пролітає над головою. Якщо тільки ладунок не впаде у рів. Але таке трапляється рідше, бо гармати стріляють з відстані зо три кілометри, і з такої віддалі складно поцілити акурат у траншею.
Ті три бомби багато чого навчили Мацюся. Він уже не дувся й не бунтував, а мовчки взяв лопату й працював доти, доки його стомлені руки самі не опустилися, і він, мов колода, впав, підкошений важким сном, на самісіньке дно окопу. Солдати не будили його, хоч самі працювали цілу ніч при світлі ракет. А на світанку покотилася на них перша атака ворога.
Зявились чотири ворожих вершники. Це були розвідники, які мали виявити, де засіла королівська армія, щоб попередити своє військо. По вершниках почали стріляти, один упав з коня, певно, вбитий, а троє втекли.
Зараз буде бій! кричав поручик. Лежати в окопах, виставити лише карабіни й ждати! лунав його наказ.
Справді, незабаром зявилося вороже військо. З обох боків почалася стрілянина. Але Мацюсів загін ховався в окопах, а ворог сунув через відкрите поле. Кулі атакуючих перелітали за окопи, над самісінькими головами солдатів, і чути було лише їхнє дзижчання та посвистування, тоді як ті, що атакували, гинули на очах від влучних куль Мацюсевих солдатів.