Інші, можливо, не їздять, а Мацюсь міг би поїхати, втрутився раптом Мацюсь, хоч Фелек і смикав його за хламиду.
Всі королі однакові. Раніше, може, було інакше.
Хіба ми знаємо, як було раніше? Може, королі так само лежали під периною, як і тепер. А люди не памятають, то й брешуть.
Нащо їм брехати?
Ну, скажіть, скількох королів убито на війні, а скількох солдатів?
Отакої король один, а солдатів багато.
А тобі що, мало одного? І з одним лиха наберешся.
Мацюсь не йняв віри власним вухам. Він стільки наслухався про любов народу, а надто війська, до короля. Ще вчора він гадав, що змушений ховатися, аби з величезної любові йому не завдали прикростей, а тепер бачить, що якби відкрився їм, то це не викликало б ніякого захвату. Дивно: військо їде воювати за короля, якого не любить.
Мацюсь боявся, щоб не сказали чогось лихого про батька. Але ні, батька навіть похвалили.
Покійник не любив воєн. Сам не хотів битись і народ до війни не силував.
Така повага до батька трохи вгамувала розятрене Мацюсеве серце.
Бо й справді, що королю робити на війні? Поспить на траві тут же й нежить схопить. Блохи йому спати не дадуть. Від духу солдатського сукна голова розболиться. І шкіра в них ніжна, і ніс ніжний.
Мацюсь був справедливий і не міг не погодитись, що солдати кажуть правду. Вчора він спав на траві і вже має нежить. І йому голова болить. І шкіра страшенно свербить.
Ну, хлопці, годі. Все одно нічого путнього не придумаємо. Краще заспіваємо веселої.
Їдемо! крикнув хтось.
І справді, поїзд досить швидко рушив. Бо щоразу так дивно виходило як тільки хтось казав, що ещелон стоятиме довго, поїзд раптово рушав, і солдати скакали на ходу, й не один, спізнившись, лишався в дорозі.
Вчать нас не ловити ґав, здогадався котрийсь.
Прибули на велику станцію. Тут зясувалося, що проїжджатиме якась важлива персона. На пероні прапори, почесна варта, якісь дами в білому й двоє дітей з гарними букетами.
Королівським поїздом їде на фронт сам військовий міністр.
Знову загнали ещелон на сусідню колію, де він і простояв цілу ніч, яку Мацюсь проспав мов убитий. Голодному, стомленому й зажуреному Мацюсеві навіть нічого не приснилося.
Вдосвіта почали чистити й мити вагони, поручик бігав і сам за всім стежив.
Треба вас сховати, хлопята, а то буде вам амба, сказав капрал.
І Фелека з Мацюсем прихистили в убогій хатині стрілочника. Цікава до всього господиня зайнялася вояками. Думала, що в малюків скоріше вивідає що-небудь.
Ой діти, діти, зітхала вона, навіщо це вам? Чи не краще ходити до школи? Звідкіля ви й куди їдете?
Ласкава господине, похмуро відповів Фелек, батько наш взводний. Він нам так на прощання сказав: «У доброго солдата ноги для походу, руки для карабіна, очі для пильності, вуха для слухання, а язик для того, щоб його держати за зубами, доки зуби не розціпить ложка з солдатським борщем. Солдат одним карабіном захищає одну голову, а одним дурним язиком може згубити не тільки власну голову, а й цілий загін». Звідкіля й куди їдемо це військова таємниця. Нічого ми не знаємо й нічого не скажемо.
Стрілочникова дружина аж рота роззявила:
Хто б міг подумати! Мале, а говорить як старе. Твоя правда: багато шпигунів крутиться біля військових. Одягне абиякий солдатський мундир і починає випитувати все, а потім гайда до ворога.
І з великої поваги до хлопців вона не лише напоїла їх чаєм, а ще й ковбаси дала. Мацюсеві сніданок здався дуже смачним, тим більше, що нарешті він і вмився як слід.
Королівський поїзд, королівський поїзд! пролунало знадвору.
Фелек і Мацюсь вилізли на драбину, що стояла біля хлівця стрілочника, й дивилися.
Їде.
Гарний пасажирський поїзд з великими вікнами підїжджає до станції. Оркестр грає державний гімн. У вікні вагона стоїть добре відомий Мацюсеві військовий міністр. Очі міністра стрілися на мить з Мацюсевими очима. Мацюсь здригнувся й швидко нахилився: що б сталося, якби міністр його пізнав? Але міністр не міг пізнати Мацюся: по-перше, тому, що він був заклопотаний дуже важливими справами, а по-друге, тому, що після втечі Мацюся, яку старший міністр приховав від усіх, про що мова буде далі, з ним прощався в столиці підроблений Мацюсь. Міністр іноземних справ радив приготуватись до війни з одним, а воювати доводиться аж з трьома королями. Отож у військового міністра було про що думати: «Легко сказати «йди і воюй», коли на тебе суне аж троє». Що з того, що він переможе одного чи двох, коли третій його здолає. Солдатів, можливо, й вистачило б, та бракує карабінів, гармат, одягу. І міністрові спав на думку такий план: кинутись раптово, розбити першого ворога, забрати в нього все, що він приготував для війни, а тоді вже взятися до другого.
Мацюсеві було трохи неприємно дивитися, як військо салютувало міністрові, як йому підносили квіти і безперервно грав оркестр. «Це все належить мені», подумав він. Та, маючи у серці справедливість, Мацюсь тут-таки пояснив сам собі: «Так, легко ходити й салютувати, слухати музику й брати букети. Але скажи мені, мій Мацюсю, чи зміг би ти куди послати військо, якщо не знаєш географії?»
Справді, що знає Мацюсь? Знає кілька річок, гір, островів, знає, що земля кругла і обертається навколо осі. А такий міністр повинен знати всі фортеці, всі дороги, повинен знати кожну стежку в лісі. Мацюсів прапрадід виграв великий бій тому, що, коли ворог вів на нього війська, прапрадід сховався в лісі, переждав, доки той зайде в гущавину, а сам зарослими стежками напав з тилу й розбив вороже військо дощенту. Ворог сподівався, що зустріне військо прапрадіда попереду, а зненацька зазнав удару з тилу, ще й змушений був відкотитись у болото.
А хіба Мацюсь знає свої ліси й болота? Тепер він, звичайно, вивчить їх, побачить усю свою державу. А якби сидів у столиці, то знав би тільки свій королівський сад.
Солдати слушно сміялися з Мацюся. Мацюсь ще дуже малий і малоосвічений король. І, можливо, погано, що війна так рано вибухнула. Якби вона розпочалася років через два або хоча б через рік!
Розділ восьмий
Тепер я маю розказати, що відбувалося в палаці, коли було помічено зникнення короля.
Входить вранці в спальню старший лакей і не вірить власним очам: вікно одчинене, постіль розкидана, а Мацюся й сліду немає. Розумний був королівський лакей: він замкнув спальню на ключ, побіг до церемоніймейстера, який ще спав, розбудив його і сказав на вухо:
Ясновельможний пане церемоніймейстере, король зник.
Церемоніймейстер цілком таємно сповістив про це телефоном старшого міністра. Не минуло й десяти хвилин, як із шаленою швидкістю до палацу підїхало три автомобілі: старшого міністра, міністра внутрішніх справ і префекта поліції.
Викрадено короля.
Адже це цілком зрозуміло. Ворогові важливо було викрасти короля. Військо дізнається, що короля немає, не захоче воювати, і ворог без бою здобуде столицю.
Хто знає, що нема короля?
Ніхто не знає.
Це добре.
Нам тільки треба зясувати, чи Мацюся викрали живого, чи вбили. Пане префекте поліції, прошу встановити це. Через годину жду відповіді.
У королівському парку був ставок. Можливо, Мацюся втопили? Із Міністерства морського флоту привезли водолазний костюм тобто такий залізний ковпак з віконцями й трубкою, через яку подається повітря. Префект поліції надів на голову цей ковпак і спустився на дно ставка ходить там і шукає. А зверху матроси подають йому через трубку повітря. Проте Мацюся він так і не знайшов.
Викликали в палац лікаря й міністра торгівлі. Хоч усе робилося якнайтаємніше, однак треба було вживати якихось заходів, бо слуги збагнули, що сталося щось важливе, коли міністри з самісінького ранку бігають мов навіжені.
Тоді й оголосили, що Мацюсь нездужає й лікар приписав йому на сніданок раків. І тому префект поліції лазив у ставок. Іноземному вихователеві сказали, що уроку не буде, бо Мацюсь лежить у ліжку. Присутність лікаря запевнила всіх, що все це правда.
Ну, гаразд, сьогодні ми можемо бути спокійні, сказав міністр внутрішніх справ, але що робитимемо завтра?
Я старший міністр, і голова у мене на плечах не для параду. Зараз ви в цьому переконаєтесь.
Приїхав міністр торгівлі.
Чи ви памятаєте ту ляльку, яку Мацюсь наказав купити для маленької Іренки?
Чудово памятаю. Хіба мало довелося мені вислухати нарікань від міністра фінансів, що я витрачаю гроші на дурниці?
То їдьте зараз же до того фабриканта й накажіть, щоб завтра була виготовлена відповідно до Мацюсевої фотографії така лялька, щоб ніхто, абсолютно ніхто не міг здогадатись, що це не живий Мацюсь.
Префект поліції виліз із ставка і для маскування витяг десяток раків, яких з великим галасом негайно ж надіслали на королівську кухню. А лікар написав під диктант рецепт:
Rр.
суп із раків
ех. 10 раків dosis una
S. Щодві години столову ложку.
Коли постачальник двору його величності почув, що сам міністр торгівлі чекає його в кабінеті, то з радощів аж руки став потирати: «Знову Мацюсеві щось стукнуло в голову». Замовлення йому було тим більше потрібне, що від початку війни майже всі батьки й дядьки поїхали на фронт, і тепер усім було не до ляльок.