Я тут-таки заявила йому, що я не базіка, що особові справи його установи мене анітрохи не цікавлять, але його я вважаю за вельми приємну людину і ні в чому не могла б йому одмовити. Отож я пообіцяла йому забути про всю цю історію. Це його цілком вдовольнило. Він тричі поцілував мені руку, сказав, що покладається на мене, як на камяну стіну, а тоді додав:
А тепер я покажу вам галерею моїх підлеглих.
Він витяг з шухляди письмового столу цілу пачку фотографій різноманітного формату від маленьких аматорських знімків аж до великих кабінетних. Я переглянула їх усі дуже пильно, декотрі по кілька разів, але не знайшла серед них зображення фальшивого поручника Сохновського. Зате мене щиро потішила одна фотографія. На ній був знятий якийсь листоноша чи лісник, молодик з вусиками під Адольфа Менжу та іспанською борідкою. Він був навдивовижу, ну просто навдивовижу схожий на Роберта. Якби не вуса й борода, та мундир і окуляри, виглядав би на його близнюка.
Я мимоволі трохи затримала ту фотографію в руці, і це привернуло увагу полковника.
Ви знаєте цього чоловіка? спитав він.
Я трохи злякалася і найкатегоричнішим тоном заперечила:
Даруйте, звідки б то?! Звідки мені знати якогось листоношу?
А може, він вам когось нагадує? Кого-небудь із знайомих?
Я засміялася вже цілком невимушено.
Запевняю вас, що нікого. Я стараюся добирати знайомих, якнайменше подібних до листонош.
Ми посміялись обоє, і хоч я не знайшла отого фальшивого поручника, полковник, як видно, анітрохи тим не засмутився.
Я повернулася додому з гіркотою в душі та лихим серцем на Яцека. Я залагоджую його справи, мушу ходити по якихось військових установах, відбуваю там конференції і дбаю про його карєру, а він вважає мене немов за чужу людину, якій не хоче казати правди, з якою не хоче розмовляти про справи, що від них залежить наше майбутнє. Це дуже негарно з його боку. Навіть просто нечемно. Ще трохи і я б виклала йому все це прямо у вічі. Проте досвід навчив мене опановувати свої найсильніші поривання.
Я спокійно і доладно розповіла йому про свій візит до полковника. Він видимо зрадів, коли я повторила те, що казав полковник стосовно його відставки. Повз мою увагу не пройшло, що та радість була штучна. Він мусив грати свою комедію до кінця. Цікаво, який новий привід він вигадає, щоб усунутися від громадського життя? Я ніби ненароком запитала його, навіщо він забрав з банку гроші. Ах, як же він уміє володіти собою! Навіть оком не моргнув. Як видно, був готовий до цього запитання.
Станіслав попросив мене, спокійно мовив він, щоб я йому позичив. У нього виникли якісь несподівані матеріальні труднощі у звязку з капіталовкладеннями в його фабрику.
Мені це одразу видалося неправдоподібним. Данчин наречений завжди має багато грошей. Я знаю навіть, що він недавно з моїм батьком фінансував якийсь винахід. «Зрештою, найлегше за все, подумала я собі, довідатись у самого Станіслава».
Одначе Яцек виявився хитріший од мене, бо тут-таки додав:
Тільки, будь ласка, люба, нікому про це не кажи, бо Станіслав дуже просив мене, щоб про ту позичку ніхто не дізнався. Особливо не хоче він, щоб це дійшло до твого батька.
Я не могла стриматися, щоб не зауважити ніби між іншим:
Дуже дотепна вигадка.
Що саме? здивувався він.
Ну, вся ця історія зі Станіславом. Але то байдуже.
Він узяв мене за руку.
Слухай, Ганко, мовив з усміхом, а може, ти думаєш, що я прогуляв ці гроші в Парижі?
Я знизала плечима.
Не маю права перевіряти, на що ти витрачаєш свої гроші. Якби ти навіть їх прогуляв, чого я, зрештою, не підозрюю, то мав би на те цілковите право. Ти ж добре знаєш, що гроші мене не цікавлять. От тільки одне прикро: що ти не визнав за потрібне сказати мені про це хоч слово. І взагалі, останнім часом ти став якийсь потайний. Майже зовсім зі мною не розмовляєш. Я не можу позбутися враження, ніби тебе щось гнітить і ти приховуєш це від мене.
Яцек дуже споважнів і кілька хвилин мовчав. Тоді заговорив:
Люба моя Ганечко, я не хочу приховувати од тебе нічого, що хоч якоюсь мірою стосувалося б нас обох. Ті пятдесят тисяч я взяв з банку й віддав Станіславові в день свого відїзду до Парижа. А того дня я буквально не мав ані хвилини вільної і був заклопотаний безліччю всіляких справ. Якщо ж говорити про те, що мене щось гнітить Він на мить замовк і, не дивлячись мені у вічі, провадив далі: Мушу признатися, що інтуїція тебе не обманює. Я справді маю певні прикрощі. І навіть досить поважні. Але вони не стосуються ані нашого життя, ані мого становища, ані взагалі сьогоденності.
Він знову замовк, а я затамувала віддих.
Бачиш, кохана, мовив Яцек, колись, як я був ще молодий і недосвідчений, я припустився певної легковажності. Я мав усі підстави вважати, що наслідки тієї легковажності уже давно не можуть завдати жодної шкоди. Та ось недавно, цілком несподівано для мене, зявилися певні відголоски мого необачного вчинку, і відголоски ці завдають мені деяких труднощів. Я волів мовчати про все це перед тобою. Навіть більше: я вважаю це мовчання за необхідне з багатьох міркувань.
Я похитала головою.
Не визнаю жодних міркувань, які зводять між чоловіком та дружиною мур таємниць. Чоловік повинен вважати дружину за найвірнішого свого друга, якщо він її справді кохає.
Яцек став переді мною на коліна і, дивлячись мені у вічі, запитав:
Невже ти можеш сумніватися в тому, що я тебе кохаю? Що кохаю тебе всім серцем і душею?
Він був просто чудовий зі своїми зволоженими очима та отим легким тремтінням у голосі. В одну мить я зрозуміла, що повинна йому вірити, що не тільки він мене кохає, а і я кохаю його одного і найпалкіше, ніж будь-кого. Я була вже ладна відкинути всі свої підозри, відмовитись од будь-яких розпитів і вивідувань, одначе якийсь дух суперечності змусив мене промовити:
Я знаю, що ти мене кохаєш, не знаю тільки, чому не хочеш дати мені жодних доказів цього.
Ганко! вигукнув він. Яких же ще доказів ти од мене вимагаєш?
Я нічого не вимагаю. Але маю право сподіватись од тебе відвертості.
Він узяв мою руку і, стискаючи її, мовив:
Ти повинна мені вірити, коли я кажу, що дуже тебе шаную, аби оце тепер, ще не залагодивши цієї справи, забруднювати твою уяву і твої чисті думки тими огидними речами.
Навіть огидними?
Так. От коли все воно минеться (а я маю підстави на це сподіватися), то я зовсім інакше зможу це тобі змалювати, і ти теж сприймеш це зовсім по-іншому.
Він говорив ще довго і вельми переконливо, посилався на свою чесність щодо мене, якої я, звісно, не могла заперечити, і, кінець кінцем, я мусила повірити в його добрі наміри.
Попри все те, я й на мить не припускала думки, щоб полишити справу на Яцека і відмовитися від слідства на власну руку. Після сьогоднішнього візиту до полковника Корчинського в мені ще дужче зміцніло переконання, що я зумію залагодити все куди краще, ніж Яцек.
Непокоїть мене мовчанка дядька Альбіна. Ще, гляди, та руда видра так закрутить йому голову, що він забуде, навіщо з нею познайомився. Щоправда, він досвідчений залицяльник, але в цих справах найпромітніший чоловік перед усякою вродливою жінкою стає безпорадним ягням. Треба тільки вміти з ними поводитись. А вже та англійка напевне має багатющу практику.
Одного не можу збагнути: чому вона покинула Яцека невдовзі по шлюбі? Адже він справді чарівний. І для кожної жінки був би блискучою партією.
Пятниця
Приїхав Роберт. Для мене була вельми приємна несподіванка, коли я почула в трубці замість голосу отої розбещеної покоївки його теплий баритон. Це піднесло мені дух на цілий день, бо прокинулась я в жахливому настрої. Та й кожна жінка, бувши мною, вийшла б із себе. Чи ж так має поводитися чоловік після довгої відсутності?
Вже коли я зайшла вчора до його спочивальні, він не зволив завважити, що на мені новий прегарний халатик. Тричі його переробляли, доки скінчили. Справжнє чудо: білий матовий шовк, дуже цупкий, покроєний на взірець францісканської ряси. З каптуром і широчезними рукавами. Чудово збирається в складки й надзвичайно ефектно облямовує голову. Коли б я могла показатися в ньому Робертові, той нетямився б із захвату. Треба бути геть позбавленим естетичного смаку, щоб не добачити такої краси.
А Яцек у відповідь на мій поцілунок запитав:
Ти нічого не маєш мені сказати?
Тон його був холоднуватий, а в погляді вбачався ніби осуд.
А в чім річ? спитала я.
І тут-таки мені сяйнула думка, що, певне, це тітка на мене наплела. Цілий день у Яцековій поведінці було стільки сердечності, і раптом такий тон!
Річ у тім, відказав він, що я волів би не дізнаватися від третіх осіб, що моя дружина за відсутності чоловіка приймає у себе когось, кого я не знаю, зустрічається з якимсь добродієм по якихось пивничках і таке інше. Зрозумій мене правильно. Я ні в чому тебе не підозрюю. Одначе вважаю, що коли ти маєш якісь флірти, то звичайна пристойність вимагає розповісти про це мені.
Я була така обурена, що насилу стрималась, аби не сказати: