Річ у тім, відказав він, що я волів би не дізнаватися від третіх осіб, що моя дружина за відсутності чоловіка приймає у себе когось, кого я не знаю, зустрічається з якимсь добродієм по якихось пивничках і таке інше. Зрозумій мене правильно. Я ні в чому тебе не підозрюю. Одначе вважаю, що коли ти маєш якісь флірти, то звичайна пристойність вимагає розповісти про це мені.
Я була така обурена, що насилу стрималась, аби не сказати:
«Яке ти маєш право, ти, двоєженець, читати мені мораль?»
Одначе опанувала себе й запитала:
А ти хотів би, щоб я також вірила всім пліткам, які хтось може вигадати про тебе?
Яцек почервонів. (Може, крім тої рудої видри, в нього ще щось на сумлінні?) Він нахмурив чоло й похитав головою.
Ідеться не про плітки, а про цілком конкретні речі.
Знаю, знаю. То все твоя люба тітонька. Забрала собі в голову, що посередник з продажу землі мій коханець. Страх навіть подумати, скільки гидоти в голові отаких протухлих старих панн!.. Авжеж! Мене викрито, я маю одного коханця посередника, другого сажотруса і третього підмітальника! А не казала тобі часом твоя тітка про кавалерійський ескадрон?!
Заспокойся, люба, мовив Яцек. Вона зовсім не казала, ніби ти маєш коханця. Даремно ти звинувачуєш її в таких безглуздих підозрах. І взагалі, як ти можеш дозволяти собі такі неподобні слова? Вона просто розповіла мені, що двічі бачила тебе з якимсь добродієм, котрого змалювала як дуже пристойного та шляхетного з вигляду, зовсім не схожого на посередника.
Не знаю, може, твоя тітка має якісь спеціальні приписи щодо вигляду посередників, знизала я плечима. В усякому разі, я тут абсолютно ні до чого.
Але тітка Магдалена твердить, що згодом приходив справжній посередник
Твоя тітка кретинка. Їй не вкладається в голові, що у Варшаві можуть існувати два посередники з продажу земельних ділянок.
Яцек замислився і відказав:
Твоя правда, люба. Та коли я й узяв до уваги те, що розповіла мені тітка, то лише тому, що ти ані словом не згадала мені, що бачилася з якимсь посередником. Не розумію тільки одного: навіщо було тобі зустрічатись із ним у якійсь пивничці?
Де ж пак, у пивничці! Яка дивовижна правдивість! Певно, це твоя тітка Магдалена ходить по пивничках. Ти просто втратив глузд, коли можеш такому повірити. Я собі звичайнісінько виходила з дому по тістечка й зустріла того посередника у підїзді. Він провів мене до кондитерської на розі, ото й тільки. А коли тобі не досить мого пояснення і ти й далі не облишиш цю тему, то затям собі: якщо я ще раз почую слово «посередник», то зараз же збираю свої речі й виїжджаю до Голдова.
Я аж кипіла вся з люті, просто кипіла!
І ще одне, додала я. Годі вже з мене твоєї тітки Магдалени. Одна з нас тут зайва. Я не хочу більше бачити в домі цієї пані. Або вона забереться звідси, або я. І знай я свого рішення не зміню.
Промовивши це, я вийшла до свого покою і демонстративно повернула ключ у замку. Яцек хвилин пять стояв під дверима, перепрошуючи й благаючи, щоб я не гнівалась. Я не озвалася до нього ані словом. Певна річ, і сама півно5 чі очей не склепила.
Вранці я не привіталася з тіткою. Вона наливала каву в їдальні, і я пройшла повз неї, наче повз якусь річ. Я завважила, як це її налякало. Ось я навчу її розуму, ідіотку!.. Яцекові сказала «добридень» тоном власниці пансіонату, що звертається до нового пожильця:
Що зволиш на сніданок?
Він мав засмучений і винуватий вигляд, але це мене не зворушило. Мені було цікаво, чи перестав він вірити тітчиним дурницям, та, на жаль, його викликали телефоном до міністерства. Отоді я й подзвонила Робертові. Це враз піднесло мені настрій. Кортіло побачити, як він мене зустріне. Ми умовилися на пяту.
Рівно о пятій я була на Познанській. Далебі, Роберт таки найчарівніший мужчина з усіх, яких я будь-коли знала! Мене цікавило, як він виправдається за свій відїзд, але він вірний своєму стилеві. Він загалом не згадав про це ані словом, тільки вигукнув:
Нарешті!
Як багато може означати одне слово! Диво, та й годі! Він був такий милий, що я навіть вирішила не казати йому нічого про оту покоївку. Нехай собі В очах у нього якісь золоті вогники. Він, певне, мрійник, тільки приховує це перед людьми. Який він романтичний! Ми чудово згаяли ті дві години. Коли б я й мала щось йому закинути, то це його надмірну любов до музики. Весь час показує мені якісь нові платівки Баха, Бетховена і т. ін.
Сьогодні він сказав мені:
Варто виїжджати, коли знаєш, що хтось чекає твого повернення.
Як він гарно говорить! Немає в ньому нічого банального. Тото поряд з ним схожий на манекен з папє-маше. Безперечно, коли зважати на манери чи матеріальні можливості, він незрівнянно вищий за Роберта. Але йому бракує внутрішнього змісту. А в цьому чоловікові завжди вгадується глибока душа. Немає в ньому нічого поверхового. Кожна зустріч з ним мандрівка у незнане. Відчуваєш легкий дрож якоїсь невиразної небезпеки і водночас довіру до нього. Жінки мене зрозуміють. Я ніколи не знаю, про що він думає. Ніколи не знаю, що він скаже, як поведеться.
Я написала, що він мрійник, але це зовсім не означає, що він сентиментальний. Скоріше навпаки. Оцим він, власне, різниться од Яцека. У чуттєвості Яцека багато лагідності, що теж не позбавлена принадності. Одначе з багатьох поглядів вони подібні. Гадаю, що Роберт також міг би бути добрим дипломатом. Проте я відчуваю в ньому, хоч він цього нічим не виказує, здатність до вчинків гвалтівних, а може, навіть і жорстоких. Дивно, що така людина займається такою прозаїчною справою, як торгівля.
Я розказала йому про пригоду з батьком і всю історію з отим конвертом. Кому-кому, а йому я могла сміливо про це розповісти. Я певна, що коли є в світі чоловік, гідний довіри, то це саме він. Він узяв близько до серця мої переживання і щиро сміявся, коли я переказала йому свою останню розмову з полковником Корчинським.
Ну, і показав він тобі ті фотографії? запитав Роберт.
Тут я пригадала собі отого листоношу (чи лісника) і сказала:
Авжеж. І уяви собі, яка кумедна штука: серед тих образків був один, разюче схожий на тебе.
На мене? здивувався він.
Так. Ти вже пробач мені, але якби не одяг, я подумала б, що це справді ти. Якась уніформа не гнівайся чи то листоноші, чи ще когось такого Ти тільки не ображайся. Ти носив коли-небудь вуса й бороду?
Він нетерпляче знизав плечима.
Ніколи в житті. Чому ти про це питаєш?
Бо той добродій на фотографії мав вуса й іспанську борідку.
Ото гарна подоба! засміявся Роберт. І що ж далі з тою фотографією?
Як це «що»? перепитала я.
Ну, чи сказала ти тому полковникові, що знаєш когось схожого?
Це мене розсмішило.
Ах ти, наївний хлопчику! Звісно, що не сказала.
Він запитав мене ще, о котрій годині я була у полковника. Не розумію, чому його це зацікавило. Потім нараз подивився на годинник, попросив пробачення і на хвилину вийшов до кухні. Повернувся неначе трохи знервований і сказав, що, на жаль, не може мене більше затримувати, бо чекає візиту одного клієнта, про якого зовсім забув. Вигляд він мав нібито трохи роздратований. Може, я даремно сказала йому про ту схожість. Кому ж бо приємно, коли на нього схожий хтось із нижчих верств. Я постаралася помякшити це враження і, здається, домоглася свого. Він попрощався зі мною дуже лагідно й попрохав, щоб я завтра йому зателефонувала.
Додому я поверталася у чудовому настрої. Кумедна річ, як часом запамятовуються деякі обличчя. Виходячи від Роберта, я здибала на вулиці того типа, що напихався яєчнею у молочній на Жолібожі. Мабуть, я тому так добре його запамятала, що безглуздішої фізіономії зроду ще не бачила.
Вдома я переконалася, що Яцекові справді запали в душу мої слова. Уже в передпокої Юзеф повідомив мене, що тітка Магдалена завтра вранці виїжджає до села. Нарешті я позбудуся в домі цієї надокучливої жінки!..
Неділя
Жах, та й годі! Я й досі не можу прийти до тями. Яке щастя, що Яцек нічого не знає! Скільки житиму, не забуду полковникової делікатності. Він справді дуже добрий до мене. Подумати страшно, в чому міг би запідозрити мене Яцек, якби про все дізнався. А в трупарні я мало не зомліла.
Я довідалася про все учора вранці. Коли Яцек пішов з дому, я подзвонила Робертові й почула в трубці зовсім незнайомий голос. Цілком зрозуміло, що я поклала трубку. Одначе коли хвилини за дві знову взяла її, то допевнилася, що телефон ще не розєднано. Оскільки я мала нагальну справу до Толі Вощевської, це почало мене дратувати, тим більше, що мені зовсім не хотілося, щоб мій телефон був зєднаний з Робертовим. Так тривало майже півгодини, і аж тоді я змогла подзвонити Толі. А хвилин через пять зявилися якісь двоє панів. Тут розгардіяш, тітка збирається їхати, а вони показують мені якісь посвідчення й починають допитуватися, чи це я телефонувала на номер пана Роберта Тоннора. Я, звісно, категорично заперечила. Мене пойняв страх. Тоді вони сказали, що треба негайно допитати всіх у помешканні, бо хтось дзвонив з мого апарата до пана Тоннора. Отож я не мала іншої ради й призналася, що це я. Зрештою, телефонний дзвінок цілком буденна річ. Ми дзвонимо різним особам, з якими нас нічого не звязує, крім звичайного знайомства чи ділових інтересів.