Так.
Отже, я ладен вбачати тут спробу шантажу.
Воно таки скидається на те.
Справа дуже серйозна. Ти сама проведеш чоловіка на вокзал і пильнуватимеш, чи не шукатиме він очима тієї жінки. Якщо вони і їдуть разом, то напевне будуть вельми обережні. Можливо навіть, що візьмуть квитки в різні вагони.
Я занепокоїлась.
То ви, дядечку, вважаєте, що Яцек хоче втекти разом з нею?
Нічого я не вважаю, знизав він плечима. А припускаю і таку можливість.
Це було б жахливо. А що ж мені тоді робити?
Треба вдатися до якихось хитрощів, аби затримати Яцека. Наприклад, зроби так, щоб він не зміг зайти до вагона. Розумієш, мала?
Але яким чином?
Яка ти ще недосвідчена! засміявся дядько. Це ж зовсім не важко. Вдай, ніби зомліла. Тоді йому доведеться клопотатися коло тебе, і він залишиться. А ми вигадаємо час, аби придумати щось інше. Я в свою чергу спробую розшукати ту жінку. Перегляну листи в кількох великих готелях. Увечері я тобі зателефоную: розкажеш, як буде з Яцеком.
А яку причину вигадати, щоб поїхати проводжати Яцека? Я ніколи цього не роблю.
Тобі зовсім ні до чого його проводжати. Приїдеш на вокзал через кілька хвилин після нього й скажеш, що забула дати йому якесь доручення до Парижа.
Додому я повернулася вчасно, навіть раніше за Яцека. Його несесер і валізка були вже спаковані. Коли він прийшов, саме задзвонив телефон. Я зняла трубку й почула незнайомий жіночий голос. Серце мені забилося дужче.
Пана Реновицького можна?
Сама не знаю чому, але я була певна: то вона. Яцекові телефонує багато людей, та цього разу я б головою заклалася, що то вона. Отож спитала:
А хто його просить?
І ту ж мить Яцек несподівано, майже грубо вихопив у мене трубку й сказав:
Дозволь, це мене.
Я вийшла до сусідньої кімнати, одначе залишила двері прочинені й добре чула все, що він казав. Та, на жаль, Яцек був аж надто обережний. Крім «так» і «ні», я не почула ані слова. До того ж і розмова тривала всього хвилину чи дві.
Яцек підійшов до мене із спокійнісіньким виразом обличчя і пояснив:
То секретарка Лясковського.
Напевне брехав. Та ще й так безсоромно. Я ледь стрималася, щоб не сказати цього йому у вічі. Та, мабуть, Яцек і сам помітив, що не вірю йому. Чи не тому й попрощався так лагідно і сказав, що нудьгуватиме за мною. Скільки ж бо облуди в тих чоловіках!..
Тільки-но машина одїхала від дому, я хутенько вдягнулась і вибігла до таксі. Не можна було гаяти ні хвилини. Коли таксі зупинилося біля вокзалу, я мало не стрімголов вибігла на перон і, на щастя, встигла здибати Яцека. Він ішов уздовж поїзда за носієм з його валізками. Я пильно придивилася до нього і завважила, як він щоразу розглядається навколо, видимо шукаючи когось очима. Раптом обернувся і помітив мене.
Напевне, я дуже кумедно виглядала і так недоладно пояснювала йому, які саме панчохи мені потрібні, що Яцек дивився на мене з неприхованим зачудуванням. Потім, ніби нічого не сталося, занотував до записника про панчохи й знову озирнувся.
Я не витримала й спитала:
Ти когось шукаєш?
Еге ж, кивнув головою Яцек. Зі мною їде пан Мельхіор Ванкевич, і я боюся, щоб він не спізнився. У нас спальне купе на двох.
На мій превеликий подив, виявилося, що він сказав правду. Перед самим відходом поїзда справді зявився пан Мельхіор, трохи захеканий, але, як завжди, чарівливий. Він буквально засипав мене компліментами. Ото дурний вигляд я мала!..
Я пройшла через усі вагони й не побачила жодної жінки, гідної уваги. Ні, Яцек їхав без тієї. Я повернулася додому куди спокійніша. Десь близько десятої зателефонував дядько Альбін, я про все одзвітувала і дізналася, що він теж почав розшуки.
Четвер
Сьогодні разом з Тото і Рисем Платером снідала в «Брістолі», а обідала в «Європі». Тото був дуже радий. Він життя собі не уявляє без пивничок
Я пильно роздивлялася навколо. Якщо вона мешкає в готелі, то, напевне, і їсть там-таки в ресторані. І в одному, і в другому справді було доволі молодих і гарних жінок.
Тільки тепер я зрозуміла, які великі труднощі стоять переді мною. Мене навіть обсіли сумніви, чи буде якась користь із дядькової допомоги, хоч і мала нагоду упевнитися, що він не байдикує. Сама ж бо допіру бачила його в холі готелю. Він сидів, удаючи, ніби читає газету. На щастя, до мене він не привітався. Сподіваюся, завтра вже прийде. Дай Боже, щоб з якимись новинами.
Тільки тепер я зрозуміла, які великі труднощі стоять переді мною. Мене навіть обсіли сумніви, чи буде якась користь із дядькової допомоги, хоч і мала нагоду упевнитися, що він не байдикує. Сама ж бо допіру бачила його в холі готелю. Він сидів, удаючи, ніби читає газету. На щастя, до мене він не привітався. Сподіваюся, завтра вже прийде. Дай Боже, щоб з якимись новинами.
Пятниця
Тільки цього бракувало! Свого клопоту доволі, аж тут іще ота Гальшка Корніловська! І треба ж так по-дурному вклепатися! Прибігла до мене розхвильована, збуджена, коли я ще сиділа у ванні. Я одразу догадалася, що тут якісь амури, і спитала:
Посварилася з Павелом?
Ой серденько, що ти кажеш! Ти ж знаєш, як я нестямно його кохаю. І ніколи, їй-право, ніколи його не зраджувала. А оце минулого літа в Криниці Сама не розумію, як це сталося Просто якась хвилинна слабкість Я заприятелювала з одним молодиком Знаєш, така собі курортна пригода без наслідків. Я навіть не уявляла, хто він такий. Добре одягнений мужчина, такий показний, спортивного типу. А танцював як! Чи ж могла я подумати, що то якийсь шалапут!
Шалапут?
Страшенний!
Якийсь найманий танцюра?
Ні, навіть не те. Та й що мені до нього! Ти ж знаєш, як я кохаю Павела. А той новак підмовляє мене на зраду. Я в страшенній скруті. Він-бо прибрав мене до рук і погрожує, що розповість про все чоловікові й Павелові.
О, це вже неприємно, зауважила я. А чи не вимагає він грошей від тебе?
Та що там гроші! Я згодна сто разів заплатити йому, але він закохався в мене до нестями. Ти навіть не уявляєш, який він безжальний та жорстокий. А найгірше те, що Павел починає стежити за мною.
Я знизала плечима.
Не розумію тебе, люба. Якщо він і розповість щось твоєму чоловікові чи Павелові, то ти ж можеш усе заперечити просто йому в вічі.
На жаль, не можу, зітхнула Гальшка. Я допустилася страшенної необачності. У нього мої листи. Ех, коли б ті листи та якось відібрати у нього, тоді я вільна. Він буквально шантажує мене ними. Що робити що робити?
Щиро співчуваю тобі, мовила я і подумала, що ми з нею опинилися майже в однаковому становищі. Але моє, звісно, набагато гірше. Ах, якби я могла їй про все розповісти! Тоді б вона знала, що таке справжня драма.
Поки я одягалася, Гальшка почала прохати:
Люба, ну порадь мені, що маю робити. Це ж просто жах жити в безнастанній тривозі між трьох шалено закоханих мужчин. Не знаю навіть, і що5 вони знайшли в мені особливого. Я ж бо така сама, як і всі. Хіба що трохи тої вроди
А ти не намагалася викрасти ті листи?
То все марно. Він тримає їх під замком.
А памятаєш, що в них написано? Може, там нема нічого такого, що компрометує тебе?
Ого! Вистачило б Каролеві як привід до розлучення. А втім, навряд щоб він розлучився зі мною, бо я певна, що жити без мене йому несила. І все ж я не можу допустити, щоб ті листи потрапили йому до рук.
Я здивовано зиркнула на неї. Невже вона не знає того, що ні для кого давно не таємниця? Адже той її Кароль уже хтозна-відколи плутається з іншими жінками. Чи вона справді нічого не знає, чи так хитро прикидається?
Крім того, цей негідник мешкає на Познанській, за три будинки від Павела. Можеш собі уявити, як я потерпаю, щоб вони не здибались
О, це таки жах, погодилась я. На твоєму місці я б, мабуть, його вбила Ну, а ти не пробувала попрохати когось побалакати з ним? Адже твій брат офіцер, він чоловік хоробрий. Міг би піти до того шантажиста
Ой ні, ні. Я нізащо не зважилася би признатися Владекові. Хіба ти його не знаєш?! Він же порвав би зі мною будь-які стосунки. Я певна, що він ніколи не зраджував своєї дружини. То такий мораліст Слово честі, я вже радше звірилася б Павелові.
Раптом у мене сяйнула чудова ідея.
Слухай, Гальшко! А що, якби я з ним побалакала?
З Павелом?
Та ні, з отим Не може ж він бути мерзотник без честі й совісті. Я постараюся його переконати.
Ні-ні. Це нічого не зарадить, заперечила Гальшка. То чоловік, позбавлений будь-яких людських почуттів. А проте, віриш, він так мене кохає
І все ж можна б ризикнути. Зрештою, не зїсть же він мене! Сподіваюся, він не якийсь харцизяка?
Та ні. Як на позір, то навіть добре вихований.
Отож я певна, що мені вдасться уладнати для тебе цю справу. Ти ж знаєш, я вмію це робити. Памятаєш, як переконала Люту не розлучатися з чоловіком? Він тоді ще прислав мені великий кошик орхідей. Отже, нема чого й думати. Я піду до нього, і побачиш, що все залагоджу якнайкраще. Зрештою, можу навіть вдатися до підступу. Запевню його, що ти також його кохаєш, але не можеш далі зносити цієї муки й жити під постійною загрозою. Розумієш? У такий спосіб ти дістанеш свої листи і віднайдеш волю.