Коли ви дізналися про це?
Щодня рано вранці йому відносили горнятко чаю. Покоївка ввійшла приблизно о сьомій, а нещасний вже висів посередині кімнати. Він привязав мотузку до гака, на якому зазвичай висіла важка лампа, і зістрибнув із тієї самої скрині, яку показував нам учора.
Голмс стояв у глибокій задумі.
З вашого дозволу, сказав він нарешті, я б піднявся нагору й оглянув усе сам.
Ми обоє в товаристві медика пішли нагору.
За дверима спальні нас чекало жахливе видовище. Я вже розповідав про те враження млявості, яке справляв цей Блессінґтон. Тепер, коли він висів на гаку, воно ще більше посилилося. В обличчі не залишилося майже нічого людського. Шия витягнулася, як в обскубаної курки, і за контрастом із нею тіло здавалося ще гладкішим і неприроднішим. На мерцеві була лише довга нічна сорочка, з-під якої стирчали заціпенілі розпухлі щиколотки та криві ступні. Поруч стояв елегантний інспектор, котрий щось нотував у блокноті.
А, містере Голмс, сказав він, коли мій приятель увійшов. Радий вас бачити.
Доброго ранку, Леннере, відгукнувся Голмс. Сподіваюся, ви не заперечуєте мого втручання. Ви вже чули про події, що передували цій?
Аякже, дещо чув.
Ну, і яка ваша думка?
Мені здається, Блессінґтон збожеволів від страху. Погляньте на ліжко він провів неспокійну ніч. Ось достатньо глибокий відбиток його тіла. Ви знаєте, що самогубства найчастіше відбуваються о пятій годині ранку. Приблизно в цей час він і повісився. І, мабуть, заздалегідь усе обміркував.
Судячи з того, як затверділи його мязи, він помер години зо три тому, зауважив я.
Щось особливе в кімнаті виявили? спитав Голмс.
Знайшли викрутку на підставці для умивальника та кілька гвинтів. І вночі тут, мабуть, багато курили. Ось чотири сигарних недопалки, які я підібрав у каміні.
Гм! мовив Голмс. А його мундштук знайшли?
Ні.
А портсигар?
Атож, він був у нього в кишені плаща.
Голмс розгорнув портсигар і понюхав єдину сигару, що залишилася там.
Це гаванська сигара, а це недопалки сигар особливого сорту, який імпортують голландці з їхніх ост-індських колоній. Їх зазвичай загортають у солому, як ви знаєте, і вони трохи тонші та довші, ніж сигари інших сортів.
Він узяв чотири недопалки й почав розглядати їх у свою кишенькову лупу.
Дві сигари викурили через мундштук, а дві просто так, продовжував він. Дві були обрізані не надто гострим ножем, а кінці двох інших відкушені міцними зубами. Це не самогубство, містере Леннер. Це ретельно продумане й холоднокровно вчинене вбивство.
Не може бути! не повірив інспектор.
І це чому ж?
Навіщо вбивати людину таким незручним способом- вішати?
Ось це й потрібно зясувати.
Як убивці могли проникнути сюди?
Через вхідні двері.
Але вони була замкнені на засув.
Їх замкнули після того, як вони увійшли.
Звідки ви знаєте?
Я бачив сліди. Даруйте, за хвильку я, можливо, повідомлю вам іще дещо.
Він підійшов до дверей і, обернувши ключ у замку, із властивою йому методичністю оглянув їх. Потім висмикнув ключ, що стирчав зсередини, і обстежив його також. Постіль, килим, крісла, камін, труп і мотузку усе Голмс оглянув по черзі, поки, нарешті, він не заявив, що задоволений, після чого, закликавши на допомогу мене й інспектора, відрізав мотузку, на якій висіло тіло нещасного Блессінґтона, і шанобливо прикрив його простирадлом.
Звідки взялася мотузка? спитав я.
Її відрізали звідси, вказав доктор Тревельян, витягаючи з-під ліжка мотузку, складену у велике коло. Він страшенно боявся пожеж і завжди тримав її поблизу, щоб утекти крізь вікно, якщо сходи загоряться.
Це, мабуть, позбавило вбивць зайвого клопоту, задумливо промовив Голмс. Так, усе відбулося дуже просто, і я буду дуже здивований, якщо до полудня не повідомлю вам причину злочину. Я візьму фотографію Блессінґтона, ту, що на каміні. Вона може допомогти мені в моєму розслідуванні.
Але, заради бога, поясніть нарешті, що ж тут сталося, став благати лікар.
Немає сумніву, що все було наступним чином, сказав детектив. Злочинців було троє: один молодий, другий літній, а ким був третій, поки що визначити не можу. Навряд чи треба казати, що перші два ті самі, хто видавали себе за російського дворянина та його сина, отже, у нас є їхній повний словесний портрет. Їх впустив спільник, котрий перебував у будинку. Послухайтеся моєї поради, інспекторе, заарештуйте слугу-хлопчиська, котрий, наскільки я пригадую, працевлаштувався до вас, лікарю, зовсім нещодавно.
Цього шибеника ніде не можуть знайти, поінформував доктор Тревельян. Покоївка та куховарка тільки-но шукали його.
Голмс стенув плечима.
Він зіграв у цій драмі важливу роль, сказав він. Три злочинці піднялися сходами навшпиньки літній ішов першим, молодий другим, а невідомий був останнім
Це вже занадто, любий Голмсе! вигукнув я.
Судячи з того, як сліди накладаються один на одного, сумнівів бути не може. я мав можливість вивчити, кому які сліди належать, коли побував тут учора ввечері. Потім усі троє підійшли до кімнати містера Блессінґтона, що була замкнена. Ключ вони обернули за допомогою шматка дроту. Навіть без лупи видно з подряпин на борідці, що зловмисники використовували відмичку. Увійшовши до кімнати, вони насамперед вставили містеру Блессінґтону кляп у рота. Він, мабуть, спав або був настільки паралізований страхом, що не міг кричати. Стіни тут товсті, і природно, що його зойк, якщо навіть він і встиг крикнути, ніхто не почув. Потім (не маю жодних сумнівів) зловмисники влаштували раду, щось на кшталт суду. Тоді вони й викурили ці сигари. Літній сидів на тому плетеному кріслі це він курив через мундштук. Молодий сидів там- він струшував попіл на комод. Третій ходив кімнатою. Блессінґтон, як видається, сидів на ліжку, але в цьому я не зовсім упевнений. Ну, і все закінчилося тим, що вони повісили Блессінґтона. Злочинці так добре підготувалися до цього, що, либонь, принесли з собою якийсь блок чи шків, який міг би послужити шибеницею. Ця викрутка та гвинти були потрібні їм, як я вважаю, для закріплення цього блоку. Але, побачивши гак, вони, зрозуміло, скористалися ним. Убивши Блессінґтона, вийшли, а їхній спільник замкнув за ними двері.
Усі ми з глибоким інтересом слухали цю розповідь про нічні події, які Голмс відновив за прикметами настільки непомітними та незначними, що, навіть спостерігаючи їх на власні очі, ми заледве могли простежити за ходом його думок.
Інспектор одразу вийшов, аби вжити заходів щодо розшуку слуги, а ми з Голмсом повернулися снідати на Бейкер-стрит.
Я повернуся до третьої, повідомив він, закінчивши їсти. Інспектор із лікарем уже будуть тут до цього часу, тоді я й сподіваюся остаточно прояснити для них цю справу.
Наші гості прийшли в призначений термін, але мій приятель зявився лише за чверть четверта. Однак, коли він увійшов, за виразом його обличчя я збагнув, що детектив досягнув повного тріумфу.
Якісь новини, інспекторе?
Ми знайшли хлопчика, сер.
Чудово, а я знайшов дорослих.
Ви їх знайшли! вигукнули ми в один голос.
Ну, принаймні, дізнався, хто вони. Ваш Блессінґтон, як я й очікував, добре відомий в поліційному управлінні. Та й його вбивці також. Це Бідл, Гейворд і Моффат.
Банда, що пограбувала Вортінґдонський банк! вигукнув інспектор.
Саме так, підтвердив Голмс.
Отже, Блессінґтон, насправді Сатон?
Атож, сказав Голмс.
Ну, тоді все встає на свої місця, зітхнув із полегшенням інспектор.
Але ми з Тревельяном дивилися один на одного, нічого не розуміючи.
Ви, мабуть, памятаєте знамените пограбування Вортінґдонського банку, продовжив Голмс. У банді було пятеро чотирьох ми знаємо, а імя пятого Картрайт. Його вбив сторож Тобін, і злодії зникли із сімома тисячами фунтів. Це було 1895 року. Усіх пятьох заарештували, але переконливих доказів проти них не було. Блессінґтон, точніше Сатон, найогидніший у цій пятірці бандитів, став донощиком. Картрайта повісили, а трьом іншим дали по пятнадцять років. Не відсидівши кількох років до повного терміну, вони нещодавно вийшли на волю й вирішили, як ви здогадалися, вистежити зрадника, щоб помститися йому за смерть товариша. Двічі намагалися дістатися до нього, але невдало. Втретє, як бачите, усе вдалося. Тепер вам усе ясно, докторе Тревельян?
Здається, що краще пояснити неможливо, зауважив медик. І, звісно, першого разу він дуже стривожився саме того дня, коли прочитав у газетах, що їх випускають на свободу.
Еге ж. А всі страхи, що його можуть пограбувати, про людське око.
А чому він не розказав усю правду вам?
Ну, розумієте, шановний, він знав мстивий характер своїх колишніх спільників і намагався якомога довше приховувати від усіх, хто він насправді. Це була ганебна таємниця, і він не міг змусити себе зізнатися мені. Однак яким би негідником він не був, чоловік усе-таки жив під захистом англійських законів, і не сумніваюся, що ви, інспекторе, про все подбаєте. Щит правосуддя цього разу не допоміг, але меч його, як і раніше, зобовязаний карати.