Кошалек-Опалек, у якого аж очі загорілися, проковтнув слину і каже:
Радо, дуже радо! Від усього серця! Будь ласка, хай ваша милість розпоряджається мною, як вважає за потрібне. Я весь до послуг вашої милості.
Тут він почав кланятися лисові, нахиляючись то вліво, то вправо, і сердечно стискав обидві передні його лапи.
Тим часом ранковий туман почав поволі розсіватися, відкриваючи чисту блакить весняного неба. Заґелґотали гусаки, закричали гуси, тут і там заспівав півень на високому сідалі. В розбудженому зі сну селі заскрипіли журавлі колодязів, заревла худоба, йдучи на ранкову пашу, а понад соломяними стріхами почали підніматися пасма синього диму, знак того, що господиня витрясла ще трохи торішньої муки і варить затірку для сімї: кипятить воду, сипле трохи муки, додає сироватки, солить, наливає у миску і кличе:
Ану, діти, ходіть їсти! На тобі ложку, Ягно! Поспішай, Мацусю, бо Віцек зїсть за тебе. Ану, швидше! Два рази сьорбай, а раз ковтай та жени гуси, поки ще роса не спала.
За хвилину чутно було голосне ляскання батогів і погейкування тонких дитячих голосів:
А гиля, гуси! А гиля, а гиля!.. На пашу!
На піщаній дорозі збивається курява, крик гусей змішується з вигуками пастушків, у повітрі широко розноситься ляскання батогів, а над усім цим гамором бере гору пронизливий крик старостиного гусака, який, махаючи крильми, іде попереду стада, наче вождь поперед війська.
Від одної хати поспішає на луку під ліс невеличкий табунець гусей: чотири білі, три сірі. За гусьми йде сирітка Марися в домотканій сорочині, в синенькій спідниці, боса. Бідний її одяг охайний і чистий, золоті кіски заплетені, личко гарненько вмите. Марися йде по луці так легко, що травичка майже не гнеться під нею.
Коло дівчинки біжить малий жовтий песик, весело помахує хвостом і погавкує на гусей, коли яка хоче відбитися від гурту.
З таким добрим помічником Марисі не треба й батога до свого табунця, і вона тримає тільки вербовий прутик. Вербовий прутик тримає, білу росу збиває і солодко співає:
Служила сирітка, гусеняток пасла,
А їй помагала та зіронька ясна.
Служила сирітка за хліба шкорину,
А їй помагало сонечко щоднини!
Гиля, гуси, гиля!
Співаючи, Марися прийшла на луку, сіла на горбку, а табунець її ходить коло неї, ґелґоче і поскубує молоденьку травичку.
Вірний Гасьо оббіг їх раз, другий, тут скубнув сіру гуску, що надто далеко відійшла, там на білу гавкнув, щоб трималася гурту, потім ліг на краю луки і дивився в ліс. Дуже пильний пес був цей Гасьо.
Близький ліс своїм верховіттям прихильно хилився до сирітки і щось таємниче шепотів, наче обіцянку, що завжди буде піклуватись про неї.
З протилежного боку вузьким горбкуватим клином на пасовисько забігав лан пшениці і колосками кланявся лісовим деревам, слухав їхнього шелесту, дізнавався про різні новини, а тоді знов колоски хилилися від лісу до своїх, до дальших колосків, щоб переказати їм, про що гомоніли між собою лісові дерева.
У ці розмови встрявали жучки, бджоли, комарі і розносили лісові новини, повторюючи їх по-своєму то грубими, то тонкими голосами.
Один лише рудий хомяк, що жив у невеличкій земляній нірці на межі, не втручався у ці розмови, він старанно працював весь день, щоб за літо запастися харчами на тяжку зимову пору.
І тільки коли щелепи у нього зовсім деревяніли від трав і колосків, які він підгризав, а спина терпла від сіна і зерна, що носив у нірку, цей малий запопадливий господар випростовувався, як міг, і, ставши на задні лапки, повертав свої бистрі чорні очиці то вліво, то вправо, пильно придивляючись до всього довкола.
Він добре знав і жовтого Гася, і сірих та білих гусей, але не любив їх за той страшенний гармидер, який зчиняв пес своїм гавканням, а гуси ґелґотанням. Зате дуже вподобав Марисю, а її пісеньки так припадали йому до серця, що, як тільки чув спів сирітки, відразу ж покидав роботу, зводився на задні лапки, крутив голівкою, ворушив вусиками і посвистував собі стиха, наче вторив їй
Знала й Марися цього хомяка, і бувало, як побачить, що він радо її слухає, співає також і для нього, щоб потішити його, бо думала собі, що тваринка ця, як видно, сама на світі, як вона, і, певно, їй не раз сумно буває. Нехай хоч тим співом розвеселиться.
І давай якнайтоншим голосочком витягати:
Ой, задумав оженитись ведмедик кудлатий,
Посилає сватів з пивом до вовчихи в хату.
Одружиться восени і рудий вовчисько,
Позїжджались гості в ліс, бо весілля близько.
А щоб хомяк знав, що вона співає саме для нього, Марися мило посміхалася йому, а він стояв собі на двох лапках, стриг вусиками, крутив голівкою і стиха насвистував.
А щоб хомяк знав, що вона співає саме для нього, Марися мило посміхалася йому, а він стояв собі на двох лапках, стриг вусиками, крутив голівкою і стиха насвистував.
Марися хотіла ближче познайомитися з хомяком, але він був такий дикий, що досить було дівчинці ступити крок до нього, як він зараз стриб на всі чотири лапки, і тільки його й бачили! Лише трави та колоски захитаються вслід за ним, наче бистра вода, коли вкинути у неї камінь.
Через ту дикість дівчинка полишала його в спокої.
Щодо Гася то й він інколи бачив хомяка. Але міркував собі так:
Що мені ганятись за якимсь там свистуном, який стоїть на двох лапках і вдає з себе пса, що служить. Це, мабуть, якийсь комедіант, бо той свист теж удаваний. Адже так само свистять хлопці у нас в селі, тільки що голосніше. Вуса теж, бачу, мабуть, причеплені, бо звідки ж це, скажіть будь ласка, у такого поганенького звіра взялись вуса, немов у кота? Куди йому до Мурка! Краще відвернутись від нього, та й годі.
І він справді відвертався, і хомяк бачив тільки його пухнастий хвіст.
Згорнувшись у клубок, Гасьо дрімав, але час від часу розплющував то одне, то друге око і крадькома поглядав на хомяка.
Іноді навіть стиха гарчав, наче йому щось неприємне снилося.
А що був з нього пес дуже амбітний і вірний своєму слову, то як уже раз сказав собі, що не буде ганятись за тим свистуном, то ані поворухнувся.
Зрештою, чи мало було роботи з гусьми? Завертай від пшениці, завертай від лісу, щохвилини рахуй, чи є чотири білі і три сірі, тож голову треба мати, як бочку, щоб цьому всьому дати раду.
Але малий хомяк, пильно спостерігаючи за всім навкруги, побачив, що з кущів ліщини під лісом час від часу висувається гостра паща лиса, якого раніше він тут не бачив. Хомяк відразу зміркував, що цей лис скрадається до гусей, які пасуться на луці під горбком.
Поворушив вусиками й промовив:
А може б, попередити? Легко можна б попередити. Може, я навіть повинен? Щось мені здаються підозрілими його очі, а морда то зовсім розбишацька. Але я мусив би залізти аж на горбок, а це анітрошечки мене не приваблює. Така спека!.. Та й польові миші могли б тим часом поцупити дещо з тих колосків, які я наскладавз таким трудом! Адже це моя тяжка праця! Е хай кожне пильнує своєї справи. Не піду. А гусятниця теж не мальована: як має час співати, то має час і глядіти. Співає гарно, ніде правди діти. Однак спершу служба, а потім спів. Адже на те вона там і сидить, щоб гусей стерегти. А пес? І пес теж невелика цяця! Вміє гарчати на мене і повертатись хвостом, то й лиса може побачити в кущах. Буду я ще про чужі гуси дбати! Що мені з того? Хіба що там яка гуска ґелґне: «Дякую!» Велика честь. Ха-ха-ха!
Тут він свиснув, засміявся і, блиснувши чорними очицями, припав на передні лапки і почав старанно підгризати колоски при самій землі.
Хомяк запопадливий господар; а разом з тим і поганець, бо, крім поля і праці на ньому та користі з тої праці, нічого більше його не цікавить, дбає тільки про себе, більш ні про кого.
Марися любить придивлятись до його старанних зусиль, коли він по межі тягне до своєї нірки запаси на зиму; вона милується ним, поки колоски не сховають його, і називає його «своїм хомячком». І як тільки тваринка зникне в хлібах, вона поглядає на гусей, на луку, потім її погляд падає на синенькі і жовті квітки, що ростуть біля її ніг, над ровом, усюди.
У повітрі вже страшна задуха, сонце пече, аж Гасьо висунув язик і голосно дихає. На чолі сирітки виступив піт, але вона не зважає на це, плете віночок і наспівує:
Служила сирітка в злої господині,
А їй помагали ті волошки сині.
Служила сирітка та й на чужій ниві,
А їй помагали пташки щебетливі!
Гиля, гуси, гиля!
Саме в цю хвилину чуйний Гасьо загарчав раз і вдруге. В кущах ліщини, що росла під самим лісом, щось поворухнулось, зашелестіло і затихло. Гасьо піднявся на передні лапи і, нашорошивши вуха, чекав, що буде далі.
Шелест знову почувся, але знову затихло.
Гасьо загарчав і вишкірив зуби.
Та Марися не чула нічого. Наче та пташина на гілці в гаю, розспівається і не чує тихих кроків кота, що підкрадається, уся віддана своїй пісні. Так і ця сирота нічого довкола не бачила, не чула і співала далі.
Служила сирітка в злої господині,
А їй помагали ті волошки сині.
Служила сирітка та й на чужій ниві,
А їй помагали пташки щебетливі
Тим часом з кущів виткнулась чудернацька постать малого чоловічка з головою в червоному ковпаку, з сивою бородою і в окулярах на величезному носі. Висунулась і почала кивати до Гася пальцем.