Та трохи згодом, коли було багато увязнених на подвірї Кремля, Левицький якось зустрів того поетика. Він, мов несамовитий, схопив того за петельки і, труснувши переляканого насмерть «свідка», громовим голосом запитав: «Та як же ти смів оббріхувати порядну людину?» Переляканий поет щось промимрив, що він боявся, щоб його не кинули до ізолятора, що він не брехав, а сказав тільки «правду».
«А, правду?!» спалахнув Левицький і, з презирством плюнувши бідолашному «свідкові» в обличчя, пішов геть.
Так жив собі Левицький, читаючи Шамісс, крадучи картоплю, уникаючи роботи.
Петро ГРЕБІННИК* Петро Васильович Гребінник народився у 1899 р. в Луганську. Закінчив аспірантуру в Харківському інституті літератури. Працював доцентом, завкафедрою української літератури Краснодарського педінституту. Співавтор низки підручників з української мови та літератури.
Заарештований 1933 р. як учасник самостійницької контрреволюційної організації «Союз Кубані та України». Засуджений 22 серпня до восьми років виправних таборів. Покарання відбував на Соловках, на будівництві Біломоро-Балтійського каналу. За сфабрикованою справою про фашистську організацію отримав додатковий термін 10 років (скасований 1939 р.). Подальша доля невідома.
Колишній аспірант Харківського науково-дослідного інституту Т. Шевченка, а потім доцент української літератури Краснодарського педагогічного інституту, Петро Гребінник, належав до тієї категорії нашої інтелігенції, що з селянською упертістю намагалася гнути свою лінію і без бою не здавати позицій.
Ще дорогою на Соловки, на так званому «Морсплаві», Гребінник бере жваву участь у всіх справах української громадськости. Це людина зі свіжою головою. Серйозно і вдумливо ставився до всього, що діялось навкруги, і був шанований в українській громаді на Соловках. Якийсь час Гребінник працював на загальних роботах, а потім вивчився самотужки на бухгалтера і був до самого виїзду з острова бухгалтером «Рибпрому».
Гребінника не вивезено разом з українським етапом, як не вивезено й мене, що, очевидно, сталося через недогляд якогось урядовця УРЧ («учетно-распределительная часть»). Я був щасливий, коли вже в другому етапі, коли нас трусили, зустрів Гребінника. Разом ми виїхали й на материк, щоб їхати в тому ж напрямку, що й перший етап. Але сталися якісь зміни, і цей етап по двохмісячних переговорах перекинули до Біломорсько-Балтійського табору. Не буду описувати того жаху, що нам довелося зустріти на цій «тверді». Досить сказати, що після тяжких мандр по різних «спец» і «штрафкомандіровках» зустрілись ми знову у Сосновському госпіталі для увязнених. Він з назавжди зіпсованим серцем, я з двобічним плевритом, крупозним запаленням легенів і нефритом. Після госпіталю Гребінникові щастить дістати роботу в бухгалтерії на Сосновецькому таборовому пункті, куди згодом з його допомогою дістаюсь і я. Це було наприкінці 1938 року.
Та не довго довелося Гребінникові працювати у тій бухгалтерії. Мусів сісти з цілою групою вязнів до ізолятора. Ще перед цим було кілька «фашистських» процесів на Сосновецькому пункті. Гребінник за задумом ІІІ частини мав очолити ще один. Звичайно, Гребінник ні в чому «не признався», а своєю поведінкою на «суді» сприяв провалові його. Він із залізною логікою доводив «суддям», що увесь «процес» звичайнісінька провокація, що всі «свідчення» брехня і що він себе ніколи і в ніякій мірі винним не визнає. Проте, вислухавши вязня, «суд» покарав його новим десятирічним увязненням, і в серпні 1939 року Гребінник з ізолятора знову прибув на Соловецький пункт з новим терміном увязнення.
Громом серед ясного неба був для вязнів договір Німеччини з СССР 1939 року, але цей договір урятував Гребінника. Усі вироки по так званих «фашистських» процесах, ще не затверджені на момент підписання договору, скасовано. Отож і Гребінникові відновили старий термін увязнення та перекинули з Сосновця до Майгуби. У Майгубівському таборі він знову працював за бухгалтера. У січні 1941 року кінчився термін увязнення Гребінника, але звільнено його чи ні не знаю, бо втратив з ним усякі звязки.
Ананій ЛЕБІДЬ* Ананій Дмитрович Лебідь народився 11 січня 1898 р., у м. Веркіївка Ніжинського повіту на Чернігівщині.
У 1900 р. його батьки переїхали до Чернігова, де батько працював вихователем в земському сирітському домі, а також разом із М. Коцюбинським в оціночно-статистичному бюро Чернігівського губернського земства.
У 1900 р. його батьки переїхали до Чернігова, де батько працював вихователем в земському сирітському домі, а також разом із М. Коцюбинським в оціночно-статистичному бюро Чернігівського губернського земства.
У книзі «Реабілітовані історією. Чернігівська область. Чернігів, 2012» з дослідження Тамари Андрійчук довідуємося деталі біографії А. Лебедя та протоколу його допиту в НКВД від 14 травня 1935 р.:
«Вопрос: В какой политической атмосфере Вы воспитывались?
Ответ: В моей семье всегда господствовал украинский разговорный язык и украинофильство. Еще в детском возрасте я начал принимать участие в черниговской «Просвите», а когда она в 1909 р. была закрыта, я рос под влиянием семьи Коцюбинского, известного украинского писателя, на квартире у которого продолжали устраиваться детские вечера. Это продолжалось до 1913 года, когда умер Коцюбинский» [4, Т.3, арк.1718].
Батько А. Лебедя був близьким знайомим і С. Єфремова. Він листувався з ним, С. Єфремов зупинявся в їх родині, коли бував у Чернігові, про що дізнаємось із його щоденників.
По закінченні Чернігівської гімназії в 1916 р., здібний гімназист Ананій Лебідь, вступив до Петроградської політехніки. Після Лютневої революції, в травні 1917 р., був рекрутований О. Керенським в армію і направлений в Петергофську школу прапорщиків, де і пробув до Жовтневого перевороту. Всі столичні плани юнака було зруйновано, він повернувся в батьківський дім до Чернігова. В грудні 1917 р. служив у Київському юнкерському училищі при Центральній Раді. Літом, в період Гетьманщини, служив у Чернігівському окружному суді перекладачем (володів українською, російською, польською та французькою мовами). Осінню 1918 р. навчався в Київському університеті на історико-філологічному факультеті, а в кінці 1918 р. повернувся в рідний Чернігів, де і завершив свою освіту в 1922 р. на словесно-історичному відділі Інституту народної освіти.
Ананія Лебедя як успішного студента по закінченню навчання, залишають на роботі в ЧІНО викладати українську мову та літературу. Але ця сторінка біографії його була дуже коротка. Особова справа викладача ЧІНО датується 14.03.1924 28.09.1924 рр. І має лише два документи. Наказ 319 від 14.03.1924 р.: «Поручить руководство кружком для изучения новейшей украинской литературы до конца текущего учебного года Ананию Лебедю с 15 марта с. г. ректор Воробьев». І другий документ: «Звільнити з посади лектора ЧІНО Лебедя А. Д. з 1 вересн 1924 р. Підстава: розпорядження ректора. Ректор Щербаков» [6, спр. 3976].
Така коротка викладацька карєра пояснюється тим, що в Чернігівському інституті народної освіти змінилося керівництво. На місце ректора нова влада призначила В. Щербакова, для якого на перший план були висунуті не професійні, а ідеологічні та політичні чинники. І службові неприємності розпочалися не в одного молодого здібного викладача, а і в іншої «старорежимної» професури.
Вже в часи навчання в ЧІНО, Ананій Лебідь працює в 19191922 р. в Чернігівському етнографічному музеї ім. Тарновського на посаді спочатку емісара, а з 1920 р. помічника завідувача відділом рукописів. Тут А. Лебідь працював над архівами П. Куліша, І. Нечуя-Левицького, М. Коцюбинського та над архівом Чернігівського жандармського управління. В 1923 р. 25-річний молодий науковець, був запрошений С. Єфремовим співробітником комісії з видання памяток новітнього письменства при ВУАН.
В 1921 р. в Чернігові була організована група молодих письменників, котрі збирались на квартирі художника М. Жука, щоб обговорити художні твори своїх членів. Ананій брав у них найактивнішу участь. На їх творчі вечори, за його свідченням, неодноразово приїжджав П. Тичина, критик Іванов-Меженко. Група розпалась в 1923 р.
В чернігівський період свого життя юнак бере активну участь в і в роботі Чернігівського наукового та етнографічного товариств.
У 1924р. в житті А. Лебедя розпочинається нова сторінка він переїздить до Києва, вступає до аспірантури на кафедру літератури в інститут Т. Г. Шевченка.
Особливо плідно в ці роки А. Лебідь працює над аналізом творчості М. Коцюбинського, якого він знав особисто, з яким разом працював і товаришував його батько. Амбітним задумом молодого літературознавця було повне, а не вибране видання творів М. Коцюбинського. Він планує 13-томне видання творів, але долею йому судилось здійснити цей задум частково. В 192830 рр. виходить лише пять томів задуманого видання, його призупинили після арештів по справі «СВУ».