Після розриву наших стосунків я відхрестилася від чоловіків. Я була матірю-одиначкою двох маленьких дітей і балансувала між повною зайнятістю на роботі й материнством. Це мені здебільшого вдавалося добре. Сильного бажання, щоб у моєму житті хтось опинився, у мене не було, хоча іноді я хотіла мати друга та коханця. Але з огляду на обставини простіше було не заводити його.
Весна 2001 року. Я вже шість років у складі ради директорів Американської кардіологічної асоціації. У межах своїх обовязків я добровільно організовую щорічний благодійний бал. Шукати спонсорів і лоти для аукціону чомусь видавалося мені гламурнішим, ніж інші заходи обслуговування. І Господь мені свідок, гламуру в моєму житті матері-одиначки якраз і бракувало.
Оскільки це був мій останній строк в асоціації, я зі шкури пнулася, аби цей захід був найособливішим. Бал проходив у новому готелі в Діснейленді в Каліфорнії. Ми запросили грати на святкуванні Девіда Бенуа7, а аукціони приваблювали всіх наших гостей. Здається, моя лебедина пісня була виконана, але ввечері перед заходом я не могла перетравити думку, що знову відвідаю ще один бал без пари.
Я закінчила останнє завдання зі свого списку, обійняла свою керівницю і побажала комітету успіху. Керівниця, усвідомивши, що я не збираюся відвідувати бал, налякано подивилася на мене. Ще більше я здивувалася, коли ця витончена дама (їй було десь шістдесят із гаком) повідомила мені, що я поставлю її в незручне становище, якщо не прийду на бал. Я ніколи її такою не бачила, і невідомо, що сталося б, якби я почала сперечатися з нею. Я скривилася й вийшла з приміщення. Я гарячково почала набирати телефон няньки, сподіваючись, що хтось у такий пізній час зможе посидіти з дітьми. Отримавши згоду няньки, я попрямувала до торгівельного центру. Там я перерила всю стійку з сукнями, сумніваючись, що знайду щось для себе, і купила темно-синю сукню, коли охоронець уже почав зачиняти двері.
На четверту годину суботи я була вичавлена. Я намагалися тримати себе в руках, щохвилини дивлячись на годинник, бо нянька запізнювалася. За півгодини вона нарешті зявилася, і я помчала на бал. Я залишила машину паркувальникові, забігла в готель і намагалася віднайти в натовпі керівницю. Я знайшла її у VIP-залі разом із кількома своїми колегами.
Після швидких обіймів я повідомила їй, що не залишуся на вечерю, але вона, здається, не звернула на це уваги. Керівниця передала мені келих шампанського й запитала мою думку стосовно столів для аукціону. Ми кілька хвилин розмовляли про роботу, а потім вона спитала, чи знайома я з Томом Бресліном. «Старий, огрядний, лисий кардіолог» ось що спало мені на думку, бо подібні чоловіки часто відвідують такі заходи. Я відповіла, що не знайома, і тоді керівниця додала, що він удівець його дружина померла від раку. Образ Тома в моїй голові постарішав ще на кілька років, і я подумала, чому це вона питає про нього? Вона, напевно, побачила цей вираз на моєму обличчі, бо запропонувала знайти її чоловіка Роджера. Я святкувала минуле Різдво разом із ними, тому тішилася, що він теж був тут.
Керівниця підійшла до компанії Роджера, а я відвернулася, щоб передати офіціантові свій келих. Коли я повернулася, то побачила навпроти одного з найпривабливіших чоловіків, яких я колись бачила. Я швидко відвела погляд і міцно обійняла Роджера. Він мяко розвернув мене до всіх і запитав: «Ти знайома з Томом Бресліном?» «Старий, огрядний, лисий кардіолог» у моїй голові враз зник.
На мить я подумала, що можу знепритомніти. Не знаю, чи це затісна сукня, чи шампанське вдарило в голову, чи справді я могла зомліти, але, коли Том простягнув руку, аби потиснути мою, мені довелося нагадувати собі, як дихати.
Тоді ми розговорилися: про карєру, про життя, про кохання. Я поділилася з ним історією свого розлучення, а він розповів про те, як через рак утратив своє найбільше кохання після двадцяти одного року спільного подружнього життя. Я намагалася бути чуйною і співчутливо сказала:
Я так рада, що ви прожили стільки багато чудових років, сповнених глибокого кохання.
І, на мій подив, він відповів:
Так але я хочу відчути подібне ще раз!
І тоді ми вдвох усвідомили, що зала для нас збезлюдніла, а ми були у власній бульбашці, яку створили своїми історіями, захопившись розмовою. Пролунав сигнал до вечері, і ми почали шукати наші місця. Ми швидко окинули поглядом столи і, жартівливо фліртуючи, попрямували до зали. Там цей привабливий чоловік провів мене до мого місця в кінці зали й пішов до столу генерального директора, бо він був його гостем.
Я занурилась у свій салат і розмірковувала над тим, що ж це щойно було, аж раптом щось упало мені в око і я підняла погляд. Через усю залу до мене прямував доктор Том Бреслін.
Як вам ваше місце? запитала я, знаючи, що стіл генерального був прямісінько навпроти сцени.
Дивно, відповів він, здається, там немає місця для мене.
Я роззирнулася навколо свого стола й побачила кілька вільних місць. Я підвела погляд і подивилася в Томовіочі. Вони вразили мене своїм блиском. Я відсунула стілець, і Том, посміхаючись, сів коло мене. Решта вечора для нас обох зараз мов у тумані.
«Хіба тут повно люду? Я гадав, тут лише ми з тобою!»
Минуло вісім років, у нас троє спільних дітей, а ми й досі відчуваємо себе благословенними, що зустрілися в тій переповненій залі. Хоча моя керівниця зрештою і зізналася, що все підлаштувала, щось у нашій зустрічі було справді чарівним. Пізніше Том розповів мені, що його перше побачення з покійною дружиною Дженніфер було в Діснейворлді у Флориді. І тому це здається справді дивовижним, що в тій залі він знову віднайшов кохання у «найщасливішому місці на землі».
Сейдж де Бекседон Бреслін5
Задовга надія
Надія це терпіння із засвіченим ліхтарем.
ТертуліанВітаю, подруго! Я залюбки прилечу на твоє весілля. Я поклала слухавку, сльози текли по обличчю. Не лише три мої близькі подруги планували весілля, але й мої брат і сестра також по черзі звязали себе путами Гіменея. У моїх думках зявилися Джонатан і наше нещодавно скасоване весілля. Нелегко переживати розрив, коли близькі люди знайшли свої половинки.
Чотири року тому одна моя подруга з дуже розвиненою інтуїцією розповіла мені важливу річ. Вона точно відчула, що одного дня я зустріну друга на все життя, у якому будуть утілені всі мої бажання. Вона попередила мене: «Будь обережна і чекай на нього».
Заінтригована, бо її слова збігалися з мріями в моєму серці, я впевнено вірила, що пророцтво справдиться не довше ніж за кілька років.
Але коли мої «за двадцять» перетворилися на «за тридцять», подружчина обіцянка набула солодко-гіркого присмаку. Вислів «стара діва», який тоді не був у моєму словнику, почав нависати наді мною. Я не хотіла зустріти абиякого хлопця. Я хотіла того самого хлопця, хто був мені призначений чи була я занадто прискіплива? Висока і худа, з довгим кучерявим волоссям чи була я достатньо гарненька? Бакалавр із соціології й магістр із теології чи слід мені бути менш розумною і більш розслабленою? Чому іншим було легко знайти кохання, а мені так важко?
Марто, я сьогодні влаштовую пляжну вечірку. Прийдеш? запитав Марк.
Так, я з вами, відповіла я. Ніколи не втрачала можливість зустріти Того Самого.
Того вечора до мене підійшов високий незнайомець із чорним волоссям і зеленими очима.
Привіт, я Пітер. Здається, ми з тобою зустрічалися минулого літа на ранчо в Марка?
Ти, мабуть, переплутав мене із сестрою-близнючкою, Мері, зауважила я.
Точно, тепер я згадав. То Мері твоя сестра? запитав він.
Я подумала, що, можливо, це доля таким чином зводить нас разом?
Пітер, успішний підприємець, запрошував мене трохи розважитися: ми запускали повітряних зміїв на пагорбах, прогулювалися віддаленими вуличками міста і куштували їжу різноманітних країн. За півроку таких зустрічей я закохалася в нього без тями. Я думала, що настав час перевірити міцність наших стосунків. Наприкінці довгої телефонної розмови я запитала:
Пітере, якими ти бачиш наші стосунки в майбутньому?
Марто, принаймні найближчі пять років я одружуватися не збираюся. Знаєш, у мене є ідеал жінки, із якою я хочу провести своє життя. Я в тебе справді закохався, але в нашому майбутньому одруження не бачу.
Моє серце розлетілося на тисячу крихітних уламків. Як мені розцінювати його слова? Він хоче бути зі мною зараз але не назавжди. Чи варто мені й далі зустрічатися з ним і сподіватися, що його почуття зміняться? Як жити далі й не відчувати болю?
Виявилося, що існує багато жінок, які потрапили в подібні обставини успішні, розумні, за тридцять, які прагнуть мати родину, доки не буде пізно. Моя сусідка по квартирі запропонувала заснувати групу підтримки.
Спробуймо організовувати зустрічі з іншими жінками, щоб разом розвязувати проблеми одиначок.