Важливість обмеженого споживання рафінованого цукру та білого пшеничного борошна підтверджує новий аналіз, здійснений Американським інститутом жіночого здоровя. Дослідження засвідчило, що звязок між ожиріння та раком молочної залози залежить від рівня інсуліну у крові, а отже, від рівня споживання цукру. Дослідження також довело, що цукор впливає на розвиток раку молочної залози може навіть більше, ніж гормонозамісна терапія.
У листопаді 2008 року в журналі «Cancer» опублікували статтю, яка наочно підтвердила доцільність порад, наданих у книжці «Антирак». За жінками з раком молочної залози й метастазами, поширеними на лімфовузли, спостерігали протягом 11 років після звичайного лікування. Упродовж цих років ті пацієнтки, які, крім медичного лікування, брали участь у програмі правильного харчування, достатнього фізичного навантаження й ефективного керування стресом, на 68 % знизили ризик летальності проти тих, хто отримав традиційне лікування (див. Розділ 9).
Ще одне ретельне дослідження 2008 року здійснив професор Дін Орніш із Каліфорнійського університету в Сан-Франциско, довівши, що зміна способу життя, зокрема харчового режиму, рівня фізичного навантаження, а також зменшення рівня стресу, можуть буквально змінити експресію генів у ракових клітинах (див. Розділ 2).
Відколи опублікували «Антирак», я прочитав понад 100 лекцій у 15 країнах світу. Спілкуючись з людьми, які прийшли мене послухати, я багато дізнався про страх, що його ми маємо щодо раку, і, думаю, тепер добре розумію, що саме читачі вважатимуть найкориснішим у цій книжці. Простіше кажучи, ми звиклися з приреченістю на відчай. Рак ми сприймаємо як якийсь нещасливий білет у велетенській генетичній лотереї, як хворобу, що погано надається до більшості видів лікування, тому всі сподіваються на диво-ліки, винайти які можуть хіба що найбільші дослідницькі лабораторії.
Я добре усвідомлюю, що в цьому разі будь-який підхід, не зосереджений на традиційному лікуванні, ризикує отримати тавро такого, що подає «фальшиву надію». Однак знаю дізнався із власного досвіду, коли постав перед необхідністю боротися зі своїм раком, що такі думки забирають у пацієнтів багато сили, дуже потрібної для дій, маю на увазі, реальної сили, а не якихось там ілюзій. Налаштування на думки про свою безпорадність психологічно принижує хворого, небезпечне з медичного погляду і, що найважливіше, не має наукового підґрунтя. За останні 30 років наука зробила величезний поступ, продемонструвавши, що всі ми здатні захиститися від раку та зробити внесок у власне зцілення. Відмова висвітлювати таку здатність спричинилася б до фальшивої безнадії; багато хто відкинув оте фальшиве почуття, тому їм і подобається книжка «Антирак».
Мене дуже надихнув позитивний відгук багатьох фахових онкологів на головну ідею цієї книжки. У Європі професор Жан-Марі Андрійо, який очолює відділення онкології в Європейській лікарні Жоржа Помпіду, в інтервю газеті «Le Monde» сказав: «Я страшенно багато почерпнув з цієї книжки. І знаєте що? Я змінив свою дієту. Уже навіть схуд на 6 кілограмів (13 фунтів)».
В Італії національна Ліга боротьби з раком[1] схвалила книжку, розмістивши свій логотип на її обкладинку, та організувала прес-конференцію з нагоди її виходу в Римі в жовтні 2008 року. Ліга наголосила на важливості головної ідеї «Антираку» зосередженості на заходах, що можуть запобігти захворюванню на рак, допомогти отримати якнайбільшу користь від традиційного лікування й мінімізувати ризик рецидивів.
У США професор Джон Мендельсон, президент Онкологічного центру М. Д. Андерсона, найбільшого центру з лікування та дослідження раку у країні, написав: «Я вважаю, що «Антирак» дуже читна й науково аргументована книжка. Вона дає зрозуміти, що потрібно, щоб ужити випробувані на практиці заходи й запобігти захворюванню або зменшити ризик його рецидиву. Книжка також заповнює широку прогалину в наших знаннях про те, як пацієнти можуть подбати самі про себе й посприяти успішності традиційного лікування».
Відколи ця книжка вийшла у світ, я втратив кількох друзів. Дехто з них застосовував викладені в ній принципи щодо свого здоровя. На превеликий жаль, ці методи та принципи не гарантують успіху в боротьбі проти раку. Мене глибоко зворушували їхні зізнання або зізнання їхніх родичів, що вони ніколи не шкодували про намагання скористатися порадами, викладеними у книжці. Один з родичів написав мені: «Аж до самого кінця вона відчувала, ніби тримає своє життя у власних руках». Я з полегшенням дізнався, що не заохочував до жодних фальшивих сподівань, і впевнився в переконанні, що навіть якщо моя протиракова програма не може претендувати (та й не претендує) на приборкання хвороби, усе одно вона допомагає жити далі незалежно від того, який буде результат.
У США професор Джон Мендельсон, президент Онкологічного центру М. Д. Андерсона, найбільшого центру з лікування та дослідження раку у країні, написав: «Я вважаю, що «Антирак» дуже читна й науково аргументована книжка. Вона дає зрозуміти, що потрібно, щоб ужити випробувані на практиці заходи й запобігти захворюванню або зменшити ризик його рецидиву. Книжка також заповнює широку прогалину в наших знаннях про те, як пацієнти можуть подбати самі про себе й посприяти успішності традиційного лікування».
Відколи ця книжка вийшла у світ, я втратив кількох друзів. Дехто з них застосовував викладені в ній принципи щодо свого здоровя. На превеликий жаль, ці методи та принципи не гарантують успіху в боротьбі проти раку. Мене глибоко зворушували їхні зізнання або зізнання їхніх родичів, що вони ніколи не шкодували про намагання скористатися порадами, викладеними у книжці. Один з родичів написав мені: «Аж до самого кінця вона відчувала, ніби тримає своє життя у власних руках». Я з полегшенням дізнався, що не заохочував до жодних фальшивих сподівань, і впевнився в переконанні, що навіть якщо моя протиракова програма не може претендувати (та й не претендує) на приборкання хвороби, усе одно вона допомагає жити далі незалежно від того, який буде результат.
Дуже багато хворих та членів їхніх родин надсилали мені повідомлення особисто, електронною поштою або через мій блог і свідчили про користь, отриману від книжки «Антирак» і викладених у ній порад. Пятдесятирічний підприємець, не хворий на рак, сказав мені, що його життя дуже змінилося після того, як він почав пити зелений чай, додавати щодня в їжу куркуму (з чорним перцем!) і керувати своїм стресом за допомогою кардіокогерентності. Жінка, хвора на лімфому, написала мені, що вона читає й перечитує «Антирак» уривками перед сном, неначе книжечку, яку читають дитині, щоб та заснула. Хворий на рак простати інженер надіслав графік аналізів крові за останні три роки: його маркер активності раку простати (простатичний специфічний антиген) постійно знижувався, відколи він почав застосовувати принципи «Антираку», а його онколог уже неодноразово радив не робити операції, запланованої ще два роки тому. Тридцятидворічна жінка, що проходила курс хіміотерапії у звязку з рецидивом раку молочної залози, ще дуже молода! написала мені про позитивний вплив аеробіки, яку вона виконує, прочитавши розповідь Жаклін, що під час лікування почала займатися карате (див. Розділ 11).
Останнє й дуже особливе джерело мого задоволення два онкологи, у яких я консультувався протягом багатьох років щодо свого лікування і які звязалися зі мною після того, як прочитали «Антирак». Вони запитали мене, як найкраще вповільнити розвиток їхніх пухлин, поліпшити «підґрунтя» та підвищити опірність організму. Я мав велику приємність скористатися плодами своїх досліджень і віддячити лікарям тим співчуттям, яке вони свого часу виявили щодо мене, коли я потребував його найбільше.
Я дуже пишаюся цим другим виданням. Перечитувати рукопис і правити текст було легко. Неодноразово я дивувався, помічаючи, що забув подробиці якогось конкретного дослідження чи історії, про які вже писав. Коли їх усі перечитував, то ще більше переконувався у правильності вибраного курсу, який, сподіваюся, допоможе мені й надалі залишатися здоровим. Того й вам бажаю!
Передмова
У кожному з нас спить рак. Як і всі живі організми, наше тіло постійно продукує дефектні клітини. Так народжуються пухлини. Однак наше тіло має також багато механізмів, що виявляють і приборкують ці пухлини. На Заході одна людина з чотирьох помирає від раку, а троє інших ні. Їхні захисні механізми опираються хворобі, тому ті люди помруть з інших причин.
У мене рак. Уперше цей діагноз мені поставили 15 років тому. Я отримував звичайне лікування, рак перейшов у ремісію, але потім стався рецидив. Ось тоді я й надумав дізнатися про все, що може допомогти моєму тілу захиститися від хвороби. Як лікар, досвідчений дослідник і колишній директор Центру комплексної медицини в Піттсбурзькому університеті, я мав доступ до надзвичайно цінної інформації про природні підходи до запобігання й лікування раку. Ось уже 7 років я не підпускаю до себе хвороби, тому в цій книжці хочу поділитися з вами своїми науковими та особистими історіями.
Після хірургічної операції й курсу хіміотерапії я попрохав поради у свого лікаря-онколога: