Ну, що ж, сказав нарешті мій товариш, завбачлива людина, звісно, може поміняти шини свого велосипеда, щоб заплутати сліди. Але мати справу зі злочинцем, котрий має аж такий дар передбачення, було б для мене великою честю.
Залишимо це питання невирішеним і повернімося до болота, бо там ще не все обстежили.
Ми продовжили свій ретельний огляд заболоченої ділянки рівнини й незабаром були належно нагороджені. Голмс побачив ще одну брудну стежку і, підійшовши до неї, радісно зойкнув. Посередині тягнулися тонкі, як телеграфні дроти, смужки. Це були відбитки палмерівських велосипедних шин.
Ось де проїжджав гер Гайдеґґер! схвильовано промовив Голмс. Мої висновки були не такі вже й кепські, Ватсоне!
З чим вас і вітаю.
Але до кінця ще далеко. Прошу вас, не ступайте на стежку. Ходімо цим слідом. Він, либонь, скоро урветься.
Однак у цій частині рівнини раз у раз траплялися тонкі місця, і хоча велосипедний слід часто губився, ми щоразу знаходили його.
Помічаєте, сказав Голмс, що тут велосипедист натиснув на педалі? Це цілком очевидно. Погляньте ось сюди, де збереглися сліди і переднього, і заднього колеса. Вони однаково чіткі. А це можна пояснити лише тим, що велосипедист переніс центр ваги на кермо, як роблять спортсмени. О Боже, він упав!
На брудній стежці виднівся широкий і довгий мазок. Далі були помітні відбитки черевиків, а потім знову зявився велосипедний слід.
Колеса послизнулися? спитав я.
Голмс підняв зі землі зламану гілку. На мій жах, жовті квіти були забризкані чимось червоним. На стежці й в заростях дроку темніли бурі плями згустків крові.
Кепські справи! сказав Голмс. Зовсім зле! Не ступайте сюди, Ватсоне, відійдіть подалі. Отже, що можна прочитати тут? Він упав поранений піднявся знову сів на велосипед рушив далі. Стежкою пройшов табун. Та ж не бугай його заколов! Але інших слідів тут немає. Уперед, уперед, Ватсоне! Плями крові, відбитки велосипедних коліс уже за цими слідами ми його точно знайдемо!
Наші пошуки не затягнулися. Велосипедний слід почав дивно петляти вологою лискучою стежкою. Я поглянув уперед, і раптом перед моїми очима блиснуло щось металеве. Із заростей дроку ми витягнули велосипед із палмерівськими шинами. Одна педаль у нього була погнута, кермо та переднє колесо суцільно залиті кровю. Трохи далі з трави виднівся черевик. Ми кинулися туди й побачили злощасного велосипедиста високого бородатого чоловіка в окулярах із розбитим правим скельцем. Причиною його смерті був нищівний удар, що проломив йому череп. Те, що він ще міг проїхати кілька метрів після такого поранення, свідчило про його вражаючу живучість і силу духу. Черевики чоловік одягнув на босу ногу, а під піджаком виднілася нічна сорочка. Жодних сумнівів: перед нами лежав учитель-німець.
Голмс дбайливо перевернув тіло й оглянув його, потім сів і замислився. Дивлячись на стривожене обличчя мого товариша, я зрозумів, що ця страшна знахідка не дуже просунула вперед наше розслідування.
Просто не знаю, як нам бути, Ватсоне, сказав нарешті Голмс. Я схильний рухатися далі. Наші пошуки настільки затягнулися, що нам і годину не можна втрачати. З іншого боку, треба повідомити поліцію. Хіба можна залишати тут тіло цього бідолахи!
Пошліть зі мною записку.
Але я не можу обійтися без вас і вашої допомоги! Стійте, он там хтось ріже торф. Покличте цього селянина, нехай приведе сюди поліцію.
Я виконав прохання Голмса, і він відправив до смерті переляканого фермера зі запискою до лікаря Гакстейбла.
Отже, Ватсоне, знову озвався мій приятель, сьогодні вранці ми з вами натрапили на два сліди. Перший залишив велосипед із палмерівськими шинами, і бачите, куди він нас привів. Друга наша знахідка слід від латаної данлопівської шини. До того, як вирушити цим другим слідом, треба підсумувати, що ми знаємо, і відділити істотне від несуттєвого Насамперед хочу наголосити, що хлопчик утік із власної волі. Він виліз у вікно й зник один або зі спільником. У цьому немає сумнівів.
Я схилив голову на знак згоди.
Атож. Тепер займемося нещасним німцем. Хлопчик устиг одягнутися, отже, він готувався до втечі. Але німець, мабуть, одягався поспіхом і тому втік навіть без шкарпеток.
Безсумнівно.
Що його змусило вистрибнути у вікно? Те, що він побачив, як хлопчик утікав. Хотів наздогнати й повернути учня. Хапає свій велосипед, кидається в погоню за втікачем і гине на болотах.
Безсумнівно.
Що його змусило вистрибнути у вікно? Те, що він побачив, як хлопчик утікав. Хотів наздогнати й повернути учня. Хапає свій велосипед, кидається в погоню за втікачем і гине на болотах.
Усе ніби так і є.
Тепер підходжу до найсуперечливішої частини своїх міркувань. Переслідуючи маленького хлопчика, дорослий чоловік мав би просто побігти за ним. Адже наздогнати його було б зовсім не важко. Але німець, котрий, за словами доктора Гакстейбла, був прекрасним велосипедистом, чинить інакше кидається в комірчину за своїм велосипедом. Звідси висновок: він побачив, що хлопчик скористався кращим способом пересування, ніж власні ноги.
Іншими словами, узяв чийсь велосипед?
Відновимо картину втечі до решти. Німець гине за пять миль від школи і гине, зауважте, не від кулі, яку могла б випустити в нього навіть дитина, а від безжального удару по голові, завданого рукою дужої людини. Отже, у хлопчика був спільник, і віддалялися вони так хутко, що хороший велосипедист наздогнав їх лише на пятій милі. При огляді місця, де відбулася трагедія, ми виявили лише відбитки коровячих копит. Я зробив ширше коло, кроків на пятдесят, і не побачив жодної стежини. Другий велосипедист не мав жодного стосунку до вбивства, а людських слідів там і не було.
Голмсе! вигукнув я. Це неможливо!
Браво! сказав він. Висновок вичерпний. У моєму викладі подій є щось неймовірне, отже, я припустився помилки. Але ви весь час були зі мною й усе бачили на власні очі. Де ж я помилився?
Можливо, він розбив голову під час падіння?
Серед боліт, Ватсоне?
Навіть не знаю, Голмсе.
Зосередьтеся, ми розгадували й важчі загадки. Матеріалу для міркувань у нас досить, треба лише вміло використати його Тож ходімо далі, Ватсоне. Палмерівські шини повідомили нам усе, що могли. Тепер поглянемо, куди нас заведе залатана данлопівська.
Ми вирушили цим слідом, але незабаром перед нами потягнулися пологі, зарослі вересом пагорби; струмок залишився позаду. Іти далі не було сенсу, адже відбитки данлопівських шин могли вести або до Голдернесс-холу, чиї величаві вежі здіймалися ліворуч, або до приземистих сірих хатинок, за якими, якщо вірити мапі, проходило Честерфілдське шосе.
Коли ми опинилися всього за кілька кроків від старого, доволі непоказного на вигляд заїзду з півником на вивісці, Голмс раптом скрикнув і схопив мене за плече, щоб не впасти. У нього підвернулася нога, а, як відомо, у таких випадках людина стає зовсім безпорадною. Він сяк-так дошкандибав до дверей заїзду, де з люлькою в зубах сидів кремезний, смаглявий чоловік середнього віку.
Здоровенькі були, містере Рюбен Гейз, привітався Голмс.
А хто ви такий і звідки знаєте моє імя? поцікавився чоловік, змірявши Голмса підозрілим і недобрим поглядом.
Воно написане на вивісці у вас над головою. А власника завжди впізнаєш. Скажіть, чи немає у вас якогось візка в каретнику?
Ні.
Я на праву ногу ступити не можу.
Не ступайте, якщо не можете.
А як же мені йти?
Якось на одній нозі дострибаєте.
Відповіді містера Рюбена Гейза не вирізнялися надмірною любязністю, але Голмс стерпів його свавілля з дивною щирістю.
Слухайте, шановний, звернувся він, ви ж бачите, яке зі мною сталося лихо. Нам аби до місця дістатися, а як і на чому, мені байдуже.
А мені й поготів начхати, відрубав цей похмурий субєкт.
Я тут у важливій справі. Дайте мені свій велосипед і отримаєте соверен за послугу.
Господар нашорошив вуха:
А куди вам їхати?
У Голдернесс-хол.
Чи не до самого герцога в гості? спитав власник заїзду, насмішкувато зиркаючи на наш забризканий брудом одяг.
Голмс щиросердно засміявся:
Герцог прийме нас із розпростертими обіймами.
А це чому ж?
Бо ми повідомимо йому хорошу звістку про його зниклого сина.
Містер Гейз сіпнувся:
Невже знайшли?
З Ліверпуля дали знати, що він там. Його ось-ось знайдуть.
Щось тінню промайнуло цією грубою, зарослою щетиною пикою. Містер Гейз раптом подобрішав.
У мене менше причин бажати йому добра, ніж у будь-кого іншого, кинув він, бо я служив у нього кучером, а він дуже прикро зі мною вчинив. Постачальник сіна наплів йому про мене сім мішків гречаної вовни, тож мене прогнали, навіть рекомендації не дали. Але я однаково радий, що молодий лорд знайшовся в Ліверпулі. Гаразд, допоможу вам доправити цю добру звістку до Голдернесс-холу.