Душа залишає тіло померлого. Зображення на єгипетському папірусі
Оскільки іноді вві сні люди бачили померлих родичів, то прийшли до висновку, що душі пращурів існують поруч із ними, допомагають чи шкодять живим. І вирішили: щоб жити «в мирі» з душами померлих, їх варто «підгодовувати» і забезпечувати «усім необхідним» для існування у потойбічному світі. Такі «дарунки» називають жертвами.
Первісні люди вірили, що душа є не лише у людей. А й у тварин, рослин, каміння, струмків і навіть природних явищ. Або ж за кожним із них ховається якась надприродна істота, яку називали духом. Духи могли бути злими чи добрими, залежно від того, допомагали вони людині чи заважали. Щоб духи були милостивими, їм теж приносили жертви. Іноді для цього визначали особливі місця, які називають святилищами, і виготовляли зображення духів, що їх іменують ідолами. Так (чи майже так) виникли перші релігійні вірування.
Сучасні чаклуни з племені Ласса (Нігерія)
«Спілкуватися» з духами і душами померлих так, щоб це допомагало людині, звісно, могли не всі. У когось це виходило краще за інших як правило, це були люди, які мали або певні надзвичайні здібності, або більше знань і досвіду. Згодом саме вони ставали жерцями (слово це спочатку означало лише «ті, хто приносить жертви»). Зазвичай жерці не лише «спілкувалися» з духами, а й турбувалися про збереження знань про навколишній світ, допомагали порадами і лікували. Первісних жерців називають ще шаманами або чаклунами, адже для того, щоб привернути прихильність духів, вони виконували відомі лише їм рухи і вимовляли особливі звуки чи слова шаманили, чаклували. Звичайні люди ставилися до них із повагою та острахом, вважаючи шаманів мало не чарівниками.
4. Виникнення мистецтва. Про те, який вигляд мали стародавні чаклуни, ми дізналися із зображень, які залишили на стінах печер первісні люди. Кроманьйонці були першими в історії митцями. Найдавнішими художніми творами вважають відбитки долонь, обведені кольоровою землею, знайдені у печері Коске у Франції. Але згодом зявилися і справжні картини: одно- і різнокольорові.
Відбиток людської долоні, знайдений у печері Гуа Тевет
Зазвичай малюнок спочатку видряпували на поверхні каменя, а потім забарвлювали його фарбами, зробленими із сажі, крейди або глини. Людей, щоправда, перші митці малювали не часто й не надто охоче. Значно більше до наших часів дійшло зображень тварин мамутів, биків, коней, на яких полювали тодішні мисливці. Найвідоміші з них знайдені у печерах Ляско (це сучасна Франція) і Альтаміра (в Іспанії).
Кінь. Малюнок, знайдений у печері Ляско
Вчені гадають, що давні люди могли використовувати картини для того, щоб тренуватися перед полюванням чи намагатися зачаклувати духів зображених звірів. Правда це чи ні, але малюнки вражають своєю красою і художньою точністю. Це було справжнє мистецтво тобто пізнання й відтворення світу через почуття та переживання. За допомогою мистецтва людина почала й перетворювати світ навколо себе, робити його красивішим і привабливішим крок за кроком, прикрашаючи житло живописом, одяг орнаментом або створюючи обємні зображення тварин і людей скульптуру.
Розповіді, перекази й пісні це теж особливе мистецтво, початок якого сягає давніх часів. Спів це перша музика, створена людьми. Згодом до неї додалася гра на музичних інструментах. Першим із таких інструментів вважають маленьку кістяну флейту, шматочки якої були залишені в печері Дівє Бабе у Словенії. А в Україні біля Мізина знайшли цілий набір інструментів для первісного «оркестру», який переконав учених, що в ті далекі часи виникло і мистецтво танцю.
Найдавніша флейта, знайдена в печері Дівє Бабе
Звичаї, релігійні вірування, мистецтво та спільні життєві навички людей вчені називають культурою. Спочатку значних відмінностей між спільнотами людей, які жили одночасно на різних континентах, не було тому вчені вважають, що належали вони до єдиної культури: олдувайської, ашельської, мустьєрської тощо. Але з ускладненням господарського і громадського життя виник поділ на різні культури, які співіснували, поборювали і збагачували одна одну. Так, скажімо, культуру мешканців Передньої Азії доби мезоліту називають натуфійською, Північної Африки капсійською, Західної Європи азильською, а земель нинішньої України зимівниківською. Усі ці назви походять від місць перших знахідок памяток цих культур.
Найдавніша флейта, знайдена в печері Дівє Бабе
Звичаї, релігійні вірування, мистецтво та спільні життєві навички людей вчені називають культурою. Спочатку значних відмінностей між спільнотами людей, які жили одночасно на різних континентах, не було тому вчені вважають, що належали вони до єдиної культури: олдувайської, ашельської, мустьєрської тощо. Але з ускладненням господарського і громадського життя виник поділ на різні культури, які співіснували, поборювали і збагачували одна одну. Так, скажімо, культуру мешканців Передньої Азії доби мезоліту називають натуфійською, Північної Африки капсійською, Західної Європи азильською, а земель нинішньої України зимівниківською. Усі ці назви походять від місць перших знахідок памяток цих культур.
Первісні хлібороби і скотарі
1. Виникнення землеробства. За мільйони років первісної історії люди подолали великий шлях. Вони змінилися зовні, іншою стала їхня свідомість, зросли знання про навколишній світ, досконалішими стали знаряддя праці. Але заняття людей залишалися незмінними. Кроманьйонці, як і їхні далекі пращури, харчувалися тим, що чоловіки могли вполювати, а жінки зібрати у навколишніх лісах чи на луках. Вони лише привласнювали собі те, що створювала природа, а виготовляли тільки засоби для праці. Проте можливості природи обмежені. І якщо на початку історії, коли людей було небагато, їжі вистачало на всіх, зі зростанням населення прогодуватися ставало все важче. Люди змушені були дбайливіше ставитися до того, що мали, шукати нові, врожайніші їстівні рослини, вчитися захищати їх від буряну і шкідників.
Найкмітливіші зауважили, що зерна, недбало просипані минулого року біля оселі, проростають і можуть дати новий врожай, і здогадалися, що рослини можна пересаджувати на зручніше місце, аби їх легше було доглядати. Згодом селяни навчилися навмисно виокремлювати ділянки землі городи та поля, обробляти її мотиками, сіяти й боронити, а коли зерно достигало, зрізати його особливими ножами серпами. Зібране насіння перетирали на борошно і пекли з нього хліб.
Серп неолітичної доби
Вчені стверджують, що землеробство виникло близько 12 тисяч років тому, або ж за 10 тисяч років до нашої ери, у Західній Азії на землях так званого «Родючого півмісяця», мешканці якого першими навчилися сіяти пшеницю та ячмінь. Ці та інші рослини, які люди вирощують для своїх потреб, називають культурними. Культурні рослини відрізняються від диких попередників, адже для нового висівання селяни наполегливо відбирали краще насіння із потрібними властивостями і так поступово створювали нові, врожайніші або ж витриваліші сорти. Кількість видів культурних рослин також зростала: на сьогодні їх нараховують понад шістсот.
«Родючий півмісяць». Територія розселення перших землеробів
Землеробство вимагало від людей більших витрат, більше часу, більше наполегливості, аніж збиральництво, а отримували вони доволі одноманітну і менш поживну їжу. Однак їжі тепер було значно більше, аніж раніше. І це дозволяло прогодувати більшу кількість людей.
2. Поява скотарства. До появи землеробства поруч із людиною жила лише одна тварина собака. Хоча мисливці, полюючи на дорослих кіз чи баранів, іноді залишали живими козенят чи ягнят і тримали їх «про запас» на випадок, якщо наступного разу полювання буде невдалим. Але це траплялося хіба що час від часу. Лише згодом люди зрозуміли, що приручити тварину й тримати її поруч із оселею зручніше, аніж шукати у лісі, покладаючись на випадок. Щоправда, приручених тварин треба постійно годувати, і для цього були потрібні чималі запаси рослинної їжі. Це стало можливим лише з появою землеробства. Тож учені припускають, що скотарство виникло майже одночасно із вирощуванням культурних рослин також близько 10 тисяч років до нашої ери.
Фігурка бика, знайдена на півдні сучасного Іраку (Лувр)