Фігурка бика, знайдена на півдні сучасного Іраку (Лувр)
Тварин, яких люди вирощують у своєму господарстві, називають свійськими. Спочатку люди приручили кіз, згодом були одомашнені вівці, свині, корови. Люди вирощували їх не лише заради мяса чи шкіри. Адже тварини давали ще й смачне і поживне молоко, а згодом із молока люди навчилися робити сир. Кіз і овець тримали ще й заради теплої вовни. Зазвичай у громаді існував розподіл праці вирощували хліб переважно жінки, розводили худобу здебільшого чоловіки.
Із появою хліборобства і прирученням свійських тварин життя людей докорінно змінилося. Тепер вони могли самі виробляти те, що раніше брали від природи. Виникло аграрне, або ж сільське господарство. Це був перший справжній переворот в історії людського суспільства. Вчені такі рішучі зміни називають революціями у перекладі з латини це слово, власне, й означає «переворот». Тому появу землеробства і скотарства називають аграрною революцією. А оскільки відбулася вона наприкінці камяної доби в період, що має назву неоліт, то використовують ще одне визначення неолітична революція.
3. Розвиток ремесел і початки торгівлі. Неоліт (від грецьких слів «нео» (новий) і «літ» (камінь)) взагалі приніс людству багато чого нового. Саме в цей час були винайдені прядка, з допомогою якої з вовни, льону чи коноплі робили нитки, та перший ткацький верстат. Верстат складався з деревяної рами, на яку нитки щільно натягали з гори донизу. Залишалося лише рядок за рядком пропускати через них поперечні нитки і виходила тканина. З тканини шили одяг значно легший і зручніший за той, що раніше виготовляли зі шкіри.
Первісний ткацький верстат (сучасна реконструкція)
Люди почали робити міцний посуд із глини. Спочатку нею лише обмазували плетені кошики. Але згодом побачили: якщо такий кошик потрапляє до багаття, то пруття згорає, а глина набуває міцності та не пропускає воду. Після цього глиняні вироби почали навмисно обпалювати у вогні. Вироби з обпаленої глини називають керамічними, або ж просто керамікою, а виготовлення керамічного посуду іменують гончарством.
Керамічна посудина неолітичної культури Дзьомон (Токійський національний музей)
Гончарство і ткацтво стали одними з перших ремесел. Первісні гончарі та ткалі зазвичай поєднували своє ремесло із заняттям землеробством чи скотарством. Але згодом зявилися люди, для яких ремесло стало головним, ба навіть єдиним заняттям, ремісники. Вони виготовляли тканини чи посуду значно більше, аніж було потрібно в їхньому власному господарстві, і просто обмінювали надлишки своїх виробів на хліб, сир чи мясо у родичів або сусідів. Речі, призначені не для власного вжитку, а для обміну, зазвичай називають товарами.
Обмінювалися між собою й окремі громади, адже навіть поклади глини, придатної для виготовлення посуду, зустрічаються не всюди. Що вже казати про сіль чи кремінь цей камінь був найкращим для виробництва знарядь праці. Звісно, хлібороби, скотарі чи ремісники не мали часу й сил для мандрівок і пошуків потрібних виробів, тому згодом цю справу взяли на себе посередники торгівці. А обмін перетворився на окреме заняття торгівлю. Щоб полегшити обмін, торгівці з часом почали визначати ціну окремих товарів, прирівнюючи їхню вартість до певної кількості черепашок, шкір тварин або ж мір зерна.
Становлення патріархального суспільства
1. Початок доби металів. Чим більше у давніх людей було знарядь праці, чим досконалішими вони ставали, то більше було потрібно матеріалу для їхнього виробництва. Але з часом запаси кременя почали вичерпуватися. Наприкінці неоліту діставати його доводилося навіть з-під землі, викопуючи глибокі ями шахти, стінки яких будь-якого моменту могли завалитися, поховавши під собою копачів.
1. Початок доби металів. Чим більше у давніх людей було знарядь праці, чим досконалішими вони ставали, то більше було потрібно матеріалу для їхнього виробництва. Але з часом запаси кременя почали вичерпуватися. Наприкінці неоліту діставати його доводилося навіть з-під землі, викопуючи глибокі ями шахти, стінки яких будь-якого моменту могли завалитися, поховавши під собою копачів.
Шахта неолітичної доби в Валькенбурзі
Шукали люди і те, чим можна замінити кремінь. У цих пошуках вони звернули увагу на дивні камінці, що від ударів не розколювалися, а плющилися, у вогні ж розмякшувалися, набуваючи цілком іншої форми і вигляду. Так відкрили метали. Першим металом, із яким «познайомилися» люди, було золото. Але його знаходили не так часто і тому цінували неабияк високо, та й виготовляли із золота переважно прикраси.
Мідь зустрічається у природі частіше, хоча й не у чистому вигляді, а у складі руди. З міді теж спочатку робили прикраси, але згодом зрозуміли, що цей метал цілком придатний і для виготовлення знарядь праці. І навіть зручніший за кремінь. Адже мідна сокира не ламалася, а лише гнулася, її лезо можна було гострити. З появою міді зявилися і зовсім нові інструменти, які неможливо виготовити з каменя, такі як пилка або ножиці. Близько пяти тисяч років до нашої ери люди навчилися будувати великі печі, в яких мідь можна було не лише розігрівати, а й плавити. Розплавлений метал просто розливали у глиняні форми, і коли він охолоджувався отримували вже готові вироби.
Мідь у природному вигляді
Щоправда, для деяких виробів мякий метал не підходив тому, наприклад, наконечники стріл продовжували виробляти з кременя. Тож нову добу в історії людства називають не мідною, а мідно-камяною добою, або ж енеолітом.
2. Зміни у сільському господарстві. З появою мідних знарядь обробляти землю стало легше. Ще одним корисним відкриттям стало винайдення плуга, який зовні нагадує ту ж мотику, але значно більшу і, звісно, важчу. За допомогою плуга можна не просто розпушувати землю, а й робити в ній глибокі борозни орати. Щоправда, для того аби тягнути плуга, людської сили вже не вистачало доводилося запрягати у нього биків. І якщо раніше в полі працювали переважно жінки з мотиками, то з важким плугом і биками поралися вже чоловіки.
Обробляти землю і вирощувати худобу одночасно було важко. Тож одні громади згодом стали переважно землеробськими, а інші скотарськими. Хлібороби жили на одному місці та змінювали його лише тоді, коли навколишні поля виснажувалися. Тому будували постійні житла з глини чи каміння. Скотарі змушені були постійно пересуватися в пошуках свіжої трави для своїх черід. Тож жили зазвичай у наметах, які легко було збирати й розбирати.
Спочатку землеробські й скотарські громади мирно співіснували між собою, обмінюючи живу худобу, мясо тварин, шкіру чи вовну на зерно та городину. Але з часом між ними почали спалахувати і суперечки, адже іноді ті самі землі орачам були потрібні під поля для вирощування хліба, а їхнім сусідам під пасовища.
3. Поява приватної власності. Зміни відбувалися не лише в господарстві, а й у родинних стосунках. Тепер саме дорослого чоловіка вважали головою сімї, волі якого мали беззаперечно підкорятися його дружина, діти й онуки, які мешкали з ним під одним дахом. Учені називають таку сімю патріархальною (це слово з грецької перекладається як «влада батька»).
Зусиль однієї сімї тепер цілком вистачало, щоб упоратися з оранкою або доглядом за великою чередою. Тож і працювати єдиною громадою вже не було потреби. Відтак голови сімей почали вимагати поділу її майна на окремі частки, якими вони могли б користуватися на власний розсуд. Якщо раніше існувала лише громадська власність, то тепер поруч із нею виникає власність приватна, яка належить не всій громаді, а тільки одному господарю.
Спочатку приватною власністю стали знаряддя праці й житла. Потім почали ділити між сімями худобу пасти її й надалі могли спільно, але кожен знав, яка саме тварина належить йому. Згодом, щоб ніхто не зазіхав на чуже майно, почали використовувати особливі мітки клейма. У землеробських громадах спочатку ділили тільки врожай. Пізніше кожній сімї почали виділяти окремі ділянки землі у користування. Але тривалий час земля все одно вважалася громадською власністю. Усій громаді належали також ліси, пасовища і водойми.