Курячий бульйон для душі. 101 найкраща історія - Марк Виктор Хансен 11 стр.

 У моєму житті, промовила вона,  було дві мети закінчити школу і послухати вашу проповідь. Лікарі не вірили, що мені вдасться досягти бодай однієї з них. Не думали, що мені вистачить сили. Мене послали додому, під батьківський догляд Це мої мама й тато.

Очі мені наповнилися слізьми, я заледве стримувався, щоб не розплакатися. Її слова порушили мою рівновагу. Я був дуже розчулений, тому прокашлявся, усміхнувся і сказав:

 Тут раді тобі й твоїм батькам. Дякую за те, що завітали до нас.

Ми обійнялися, втерли очі й розійшлись.

Я відвідував багато семінарів на тему зцілення у США, Канаді, Малайзії, Новій Зеландії та Австралії. Спостерігав за роботою найкращих цілителів, навчався, досліджував, слухав, зважував і піддавав сумніву все, що вони роблять.

Того недільного дня я провів семінар, на який прийшла Емі з батьками. Зала була забита людьми понад тисяча відвідувачів, охочих учитися, розвиватись і ставати людянішими.

Я скромно запитав у слухачів, чи хочуть вони дізнатися про метод зцілення, який служитиме їм упродовж усього життя. Зі сцени я бачив, що всі присутні підняли вгору руки. Відповіли одностайною згодою.

Я розповів слухачам, що слід старанно потерти долоні одна об другу, тоді розвести їх на пять сантиметрів і відчути цілющу енергію. Після цього я поділив присутніх на пари, щоб вони відчули, як цілюща енергія переходить від них до партнера.

 Якщо ви потребуєте зцілення, то прийміть його просто зараз,  сказав я.

Учасники були умиротворені, і це подарувало їм екстаз. Я пояснив, що кожен з нас має цілющу енергію та цілительський потенціал. У пяти відсотків людей ця енергія фактично точиться з руки саме тому за свою професію вони обирають зцілення.

 Цього ранку мене познайомили з Емі Ґрем, сімнадцятирічною дівчиною, чиїм останнім бажанням було прийти на наш семінар. Я хочу покликати її на сцену, щоб усі ми поділилися з нею цілющою життєвою енергією. Ану ж ми допоможемо їй? Вона не просила про це. Я не планував нічого, але, гадаю, так буде правильно.

Слухачі скандували:

 Так! Так! Так! Так!

Тато Емі підвів її до сцени. Після сеансів хіміотерапії, повсякчасного постільного режиму та цілковитої відсутності фізичних навантажень вона видавалась ослабленою (лікарі цілих два тижні до мого семінару не дозволяли їй навіть ходити).

Я попросив людей розігріти свої долоні й поділитися з Емі цілющою енергією, тоді всі зворушено встали, щоб поаплодувати їй.

За два тижні вона зателефонувала й розповіла, що лікарі виписали її після повної ремісії. А через два роки сповістила, що вийшла заміж.

Цей випадок навчив мене цінувати цілющу силу, приховану всередині кожного з нас. Вона завжди з нами й готова служити на благо. І нам не слід забувати використовувати її.

Історія до Дня святого Валентина

Ларрі й Джо Енн були пересічною парою. Вони жили в звичайнісінькому будинку на непримітній вулиці. Як і багато інших звичайних пар, вони тяжко працювали, щоб звести кінці з кінцями й забезпечити своїх дітей усім потрібним.

А ще вони були звичайними тим, що сварилися через дрібниці й багато говорили про те, що не так у їхньому шлюбі й хто в цьому винен.

Та одного дня сталося щось незвичайне.

 Знаєш, Джо Енн, у мене є шафа з чарівними шухлядами. Щоразу, коли я висуваю їх, там повно шкарпеток і білизни,  промовив Ларрі. Я хочу подякувати тобі за те, що ти наповнювала їх усі ці роки.

Джо Енн глянула на чоловіка поверх своїх окулярів.

 Чого тобі треба, Ларрі?

 Нічого, я просто хотів сказати, що справді ціную ті чарівні шухляди.

Ларрі не вперше робив щось дивне, тож Джо Енн викинула цей випадок з памяті, але за кілька днів історія повторилася.

 Джо Енн, дякую тобі за те, що внесла так багато номерів чеків у наш гросбух. Ти все записала правильно в пятнадцяти випадках з шістнадцяти. Це новий рекорд.

Не вірячи своїм вухам, Джо Енн відірвалася від штопання.

 Ларрі, ти завжди скаржився на те, що я записую номери чеків з помилками. Що змінилося?

 Нічого. Просто хотів, щоб ти знала: я дійсно ціную твої зусилля.

Джо Енн похитала головою й повернулася до своєї справи.

 Що в нього вселилося?  пробубоніла вона.

Утім, Джо Енн, виписуючи іншим разом чек у магазині, зазирнула в чекову книжку, щоб перевірити, чи правильно записала номер.

 Що в нього вселилося?  пробубоніла вона.

Утім, Джо Енн, виписуючи іншим разом чек у магазині, зазирнула в чекову книжку, щоб перевірити, чи правильно записала номер.

 З якого дива мені не байдуже до цих дурних чеків?  запитала вона себе.

Джо Енн намагалася забути про той випадок, але чудернацька поведінка Ларрі не припинилася.

 Джо Енн, ця вечеря була просто прекрасна,  сказав він.  Я ціную твою турботу. За останні пятнадцять років ти, мабуть, приготувала мені й дітям близько чотирнадцяти тисяч таких сніданків, обідів та вечер.

А згодом

 Боже, Джо Енн, будинок має бездоганний вигляд. Ти, певно, добряче попрацювала, щоб так його причепурити.

Чи навіть

 Дякую, Джо Енн, за те, що ти поруч зі мною. Я дуже люблю проводити з тобою час.

Джо Енн почала непокоїтися.

 Куди поділися сарказм і критика?  чудувалася вона.

Страх, що з чоловіком щось не так, підтвердила й шістнадцятирічна дочка Шеллі, яка скаржилася:

 Мамо, тато втратив голову. Він зауважив, що я маю гарний вигляд. Він сказав це, попри косметику й невипрасуваний одяг. Мамо, це не схоже на тата. Що з ним не так?

Хай там як, Ларрі не відступав. Щодня він незмінно зосереджувався тільки на позитиві.

За кілька тижнів Джо Енн поволі змирилася з незвичною поведінкою партнера й інколи навіть відповідала на його коментарі скупим «дякую». Вона пишалася, що їй вдається реагувати на його нові звички спокійно, аж раптом одного дня сталася зовсім дивна річ, яка остаточно її ошелешила:

 Я хочу, щоб ти відпочила,  сказав Ларрі. Я сам помию посуд. Дай пательні спокій і вийди з кухні.

Після дуже довгої паузи дружина промовила:

 Дякую, Ларрі. Дуже дякую тобі!

Її хода стала трішки легшою, вона відчула себе впевненішою і вряди-годи навіть наспівувала якусь мелодію. Здавалося, вона позбулася поганого настрою. «А мені подобається новий Ларрі»,  подумалося їй.

На тому історія могла б закінчитися, але за якийсь час сталося ще одне диво. Цього разу озвалася Джо Енн.

 Ларрі, сказала вона.  Я хочу подякувати тобі за те, що ти важко працював і забезпечував нас усі ці роки. Не знаю, чи я тобі казала, але я дуже ціную твої старання.

Ларрі так і не поділився причиною різкої зміни своєї поведінки, хоч Джо Енн розпитувала його не раз, тому це залишилося таємницею. Та я готова жити з нею.

Бо Джо Енн це я.

Carpe Diem!

Яскравим прикладом сміливості є Джон Кітінґ неймовірний учитель, якого зіграв Робін Вільямс у фільмі «Спілка мертвих поетів». У цій прекрасній стрічці Кітінґ працює з групою скутих і духовно бідних учнів суворого виховання в першокласній школі-інтернаті й надихає їх зробити власне життя незвичайним.

Кітінґ показує цим юнакам, що вони втратили свої мрії та амбіції. Вони живуть на автопілоті за програмами, складеними батьками, намагаючись виправдати їхні сподівання. Хлопці планують стати лікарями, адвокатами, банкірами, бо цього хочуть батьки. Але ці стримані учні ніколи навіть не думали про те, чого прагнуть їхні серця.

В одній із перших сцен фільму пан Кітінґ заводить своїх учнів до шкільного вестибюля, де висять фото колишніх випускників.

 Погляньте на ці фотографії, хлопці, каже вчитель учням.  В очах цих юнаків такий самий вогонь, що й у вас. Вони планували взяти світ штурмом і досягти чогось прекрасного. Це було сімдесят років тому. Тепер вони спочивають з миром. Чи багато хто з них утілив свою мрію в життя? Чи зробили вони все, що планували?

Нахилившись до групи випускників, пан Кітінґ голосно шепоче:

 Carpe diem! Лови мить!

Спершу діти не знали, що й думати про цього дивного вчителя. Але згодом замислилися над вагою його слів. Учні почали цінувати й шанувати пана Кітінґа, який подарував їм нове бачення світу чи, може, повернув їх до старого.

Усі ми блукаємо з чимось на зразок святкової листівки, що її хочемо подарувати іншому,  з якимось особистим виразом радості, творчості чи почуттів, прихованим під сорочкою.

Один із персонажів фільму Нокс Оверстрит по вуха закохується в прекрасну дівчину. Та проблема в тому, що вона пасія відомого в школі спортсмена. Нокс зовсім втратив голову через цю кралю, але йому бракує впевненості, щоб підійти до неї. І тут він згадує пораду пана Кітінґа: «Лови мить!» Нокс усвідомлює, що не можна просто мріяти: якщо хочеш завоювати її, треба щось робити. Так він і чинить. Сміливо й поетично виявляє їй свої найпотаємніші почуття. Вона відшиває його, її хлопець дає йому в носа, і нашому героєві доводиться не раз ніяковіти. Але Нокс не бажає відступатися від своєї мрії, тому діє за велінням серця. Зрештою, дівчина бачить непідробність його почуттів і відкриває йому своє серце. І Нокс, хоч і не популярний красунчик, завойовує дівчину щирістю своїх намірів. Йому вдається зробити власне життя надзвичайним.