Курячий бульйон для душі. 101 найкраща історія - Марк Виктор Хансен 2 стр.

Вступ

На письмі важко передати дух живої презентації. Історії, які ми розповідаємо щодня, доводиться переписувати по пять разів, щоб вони стали такими ж ефектними на папері, як у розмові. Коли ви читатимете їх, забудьте все, що вивчили на уроках скорочитання. Не поспішайте. Прислухайтеся до слів, які зринають у вашому серці й думках. Розсмакуйте кожну історію. Нехай вона зачепить вас. Запитайте себе: «Що вона пробуджує в мені? Що я можу взяти з неї? На які почуття чи дії вона спонукає моє єство?» Нехай між вами і кожною оповіддю виникне особистий звязок.

Якісь історії припадуть вам до душі більше за інші. Якісь здаватимуться глибшими. Можливо, доведуть до сліз або змусять усміхнутися. Огорнуть теплом чи вдарять вас просто межи очі. Слушних реакцій немає. Є лише ваша реакція. Не опирайтеся їй.

Не кваптеся подужати цю книжку. Дайте собі час. Утіштеся. Розсмакуйте. Відчуйте її всім своїм єством. Ця збірка тисячі годин добору «перших з найкращих» за сорок років нашої спільної праці.

Ми додали двадцять нових історій на честь двадцятиріччя з дати появи першого «Курячого бульйону для душі». Ви знайдете їх на початку кожного розділу, а в змісті вони позначені грубим шрифтом. Ці історії написали найкращі мислителі сьогодення, і нам приємно долучити їхні мудрі думки до оповідей оригінальної збірки. Ми впевнені, що нове видання «Курячого бульйону для душі» буде таким же актуальним упродовж наступних двадцяти років, як це було протягом двадцяти попередніх.

І наостанок: читати цю книжку то наче прийти на обід, який складається з самих десертів. Смак може виявитися надто густим. На такому обіді немає городини, салату чи хліба. Це квінтесенція сутності без зайвих прикрас.

Якщо, читаючи котрусь історію, ви захочете поділитися нею з іншими, так і чиніть. Якщо історія нагадала вам про когось, то зателефонуйте цій людині, щоб розповісти прочитане. Взаємодійте з цими історіями й дозвольте їм скеровувати вас. Вони створені для того, щоб надихати й мотивувати.

Готуючи ці оповіді, ми зверталися до їхніх авторів і просили записати чи переказати їх своїми словами. Чимало історій зазвучить саме їхніми, а не нашими голосами. Ми приписуємо авторство кожної оповіді її справжньому авторові.

Сподіваємося, що ви тішитиметеся читанням цієї книжки так само, як ми тішилися, пишучи її.

Як усе почалося

Усе своє життя я був учителем: спершу викладав у школі, а пізніше впродовж сорока років працював промовцем і тренером на ниві людського розвитку. Часто я по півмісяця проводжу в дорозі, літаючи з міста до міста, організовую одноденні семінари й тижневі тренінги.

Я давно виявив: слухачі краще запамятовують концепції та принципи, якщо проілюструвати їх зворушливою історією. Тож я завжди збирав і використовував чимало історій, щоб пояснити свої ідеї на семінарах: про значення любові у житті людини, про віру в себе та свої мрії, про довіру своїй інтуїції і серцю, про обрання високих цілей, про подолання перешкод і про те, що ніколи не слід опускати рук.

1991 року трапилася дивна річ. Одного дня, ні сіло ні впало, хтось запитав мене: «А історію про дівчинку-скаута, що продала за рік 3526 коробок печива, можна знайти в якійсь книжці? Моя дочка мусить її прочитати». Другого дня я почув ще одне запитання: «А історію про хлопчика й цуценя надруковано в якійсь книжці? Я хочу прочитати її синові». Упродовж наступного місяця так повторювалося день у день. «Я мушу прочитати історію про хлопчика з ампутованою ногою, що зумів стати зіркою тенісу, своїм підлеглим. Хочу показати їм, що не слід шукати виправдань, коли хочеш досягти успіху». «Чи зможу я знайти історію про хлопчика, що обгорів у ДТП, у якійсь книжці? Хочу надіслати її своєму синові у коледж». Щодня я чув одне: «Цю історію можна прочитати в котрійсь книжці?»

Одного вечора я летів додому з Бостона до Лос-Анджелеса, де я тоді жив, і раптом мене осяяла блискуча думка. Наче сам Господь стукав мене по голові й казав: «Отямся! Ти повинен зібрати всі ці історії в одну книжку!» До кінця польоту я складав список оповідей, що їх я використовував у своїх промовах і семінарах. Коли ми приземлилися в Лос-Анджелесі, у моєму списку було сімдесят історій.

Одного вечора я летів додому з Бостона до Лос-Анджелеса, де я тоді жив, і раптом мене осяяла блискуча думка. Наче сам Господь стукав мене по голові й казав: «Отямся! Ти повинен зібрати всі ці історії в одну книжку!» До кінця польоту я складав список оповідей, що їх я використовував у своїх промовах і семінарах. Коли ми приземлилися в Лос-Анджелесі, у моєму списку було сімдесят історій.

Того вечора я пообіцяв собі кожного тижня записувати по дві історії зі списку. Щовечора, від десятої години до півночі, я працював над цими оповідями, записуючи й переписуючи їх, аж поки цілком удовольнявся. За рік я закінчив сімдесят історій зі списку, складеного в літаку, і додав ще кілька тих, які почув за цей час.

Приблизно тоді ж я вмовився поснідати зі своїм другом Марком Віктором Гансеном. Ще на початку розмови Марк запитав, чи не працюю я тепер над якимось цікавим проектом. Я розповів йому про книжку, і він тут-таки випалив:

 Я хочу працювати над нею разом з тобою.

 Марку,  відповів я,  я майже її завершив. Навіщо мені це?

 Усе дуже просто,  почав пояснювати він.  Насамперед, гадаю, тобі треба видати сто одну історію, а не сімдесят пять. Коли я був студентським послом в Індії, то дізнався, що число 101 означає «завершення». По-друге, частину своїх найкращих історій ти почув від мене. І, по-третє, я знаюся на маркетингу та рекламі, тож думаю, що з нас вийде чудова команда.

Я сказав Маркові: якщо він напише ще двадцять шість історій і вони будуть справді неперевершені, то я погоджуся на співпрацю. Я любив свого друга й знав, що він дійсно вміє рекламувати та продавати. Марк не зламав свого слова й менш ніж за місяць написав решту історій, яких нам не вистачало до числа 101. Залишилося тільки продати книжку видавцеві.

За тиждень Марк і я зустрілися з літературним агентом Джеффом Германном на вечірці в Палм-Спрінґсі, що в Каліфорнії. Ми розповіли Джеффові про цю книжку, і йому дуже сподобалася наша ідея, тож він поцікавився, як ми збираємося її назвати. Сміх та й годі ми так поспішали завершити збірку, що геть забули вигадати для неї назву. Ми поговорили про це на вечірці, але не змогли дібрати нічого посутнього. А що і Марк, і я полюбляємо медитувати, то ми погодилися кожного ранку проводити принаймні по півгодини за медитацією, присвяченою пошукові назви для книжки.

Перші два дні минули дарма. Жоден з нас не мав цікавих ідей. Третього дня під час медитації я зненацька побачив образ великої зеленої дошки, схожої на ті, що висять у шкільних класах.

Тоді зявилася рука (мені уявлялося, що Божа) і вивела на дошці два слова: «Курячий бульйон». Я звернувся до руки:

 Що спільного має курячий бульйон із цією книжкою?

 Коли ти хворів у дитинстві, бабуся приносила тобі курячий бульйон,  відповіла рука.

 Але ж ця книжка не про хворих.

 Люди занепали духом. Вони живуть у покорі, страху й безнадії. Ця книжка допоможе їм зіпнутися на ноги.

Я замислився. «Курячий бульйон для духу,  подумав я.  Чи навіть краще, курячий бульйон для душі». Раптом по моїй шкірі забігали мурашки. «Курячий бульйон для душі: історії, які зцілять ваш дух!» Така назва мені подобалася. Мурашки забігали інтенсивніше. Я був у захваті, тож негайно розплющив очі й поспішив розповісти про це дружині. Тоді я зателефонував Маркові, у якого також від назви забігали мурашки. Він сказав мені, що кілька його друзів називає цей стан «божими мурашками» і вважає, що вони свідчать про божественне натхнення. Я не міг з ними не погодитися.

Коли ми зателефонували нашому агентові, він теж не уник мурашок. Прихопивши книжку з новою назвою, ми вирушили до Нью-Йорка, щоб за кілька холоднючих і вітряних лютневих днів зустрітися з деякими видавцями й спробувати продати свою роботу.

На жаль, ніхто, крім нас, на цих зустрічах мурашок на шкірі не відчув. На кожній зустрічі нам говорили, що збірки коротких історій погано продаються, що ці історії занадто солодкаві, занадто добродушні й позитивні, а наша назва, яка на той час перетворилася на «Курячий бульйон для душі: 101 історія, щоб відкрити ваші серця і зцілити дух», просто безглузда.

Відверто розчаровані, ми повернулися до нашого готелю й зібралися на літак до Південної Кароліни. Одначе перед відльотом зазирнули в Собор святого Патрика на Пятій авеню і, хоч жоден з нас не був католиком, запалили свічку, попросивши Господа допомогти нам знайти видавця.

Минуло кілька тижнів, і зателефонував наш агент, який розповів, що після поїздки до Нью-Йорка від співпраці з нами відмовилося ще кілька видавців. Він повідомив, що поверне нам книжку, бо, на його думку, продати її не вдасться.