Минуло кілька тижнів, і зателефонував наш агент, який розповів, що після поїздки до Нью-Йорка від співпраці з нами відмовилося ще кілька видавців. Він повідомив, що поверне нам книжку, бо, на його думку, продати її не вдасться.
Ми запитали, чим би заохотити видавців до нашої книжки, і він відповів: «Треба довести, що вони зможуть продати 20000 примірників. Лише це переконає їх вкласти гроші в редагування, виробництво, друк, розповсюдження та рекламу. Коли вони знатимуть напевно, що продадуть 20000 примірників, то неодмінно її видадуть».
Після цієї розмови у нас із Марком виникла ідея. Ми часто виступаємо перед великою аудиторією, часом навіть перед тисячею слухачів, тож вирішили видрукувати анкети попереднього замовлення й попросити людей у письмовій формі підтвердити своє бажання придбати один чи більше примірників книжки, коли вона врешті вийде друком.
Упродовж кількох наступних місяців ми розкладали наші формуляри, які назвали «анкетами готовості придбати книжку», на всі стільці в кожній залі, де виступали. А наприкінці нашої промови чи семінару просили людей заповнити анкету, вказавши свої імена й зазначивши, скільки саме примірників книжки вони хотіли б купити. На презентаціях ми розповідали багато історій, тож люди розуміли, що ми пропонуємо їм якісний матеріал, і майже одностайно погоджувалися заповнити анкету. Реймонд Арон, наставник і тренер успіху з Канади, пообіцяв придбати 1700 примірників (для кожного зі своїх учнів), коли книжку опублікують. (І ми були приємно вражені, коли він таки виконав свою обіцянку.) Незабаром ми зібрали кілька ящиків зданих анкет ішлося навіть про більш ніж 20000 книжок! На той час ми дістали майже сто відмов від усіх, здавалося б, великих видавців Америки.
Але ми були справді одержимі нашим проектом, бо чули багато похвал від учасників наших семінарів, яких ці історії надихали, зцілювали, мотивували й підштовхували до змін. Тож нам хотілося поділитися ними з ширшою аудиторією. Попри всі відмови, ми не мали наміру зупинятися.
Одного дня приятель запропонував нам завітати на зїзд Американської асоціації книговидавців в Анагаймі (штат Каліфорнія), який відбувався неподалік нашого дому, і зробити те, що він назвав «обходом кімнати». На зїзді будуть присутні понад 4000 видавців, тож ми змогли б просто підійти до кожного стенда у виставковій зоні й запитати, чи хотіли б вони видати нашу книжку. Ми вирушили у виставковий центр Анагайма з двома наплічниками, наповненими примірниками наших тридцяти найкращих історій, щоб знайти собі видавця.
Упродовж двох дуже довгих днів ми обходили видавців. Кінець кінцем, ноги нам потомилися, ступні боліли, а голови гули від повторювання тих самих слів, націлених на продаж нашого проекту. «Ми знаємо, що ця книжка продаватиметься, бо отримали письмові підтвердження від наших слухачів, які погодилися придбати понад 20000 примірників», пояснювали ми, показуючи заповнені анкети. Однак чомусь це не спрацювало, хоч я сумніваюся, що видавцям коли-небудь доводилося бачити людей, які справді взяли з інших обіцянку придбати невидану книжку. Можливо, вони не повірили, що ми дійсно зібрали 20000 підтверджень.
Утім, другого дня Пітер Веґсо і Ґері Сейдлер, керівники невеличкого видавництва Ейч-сі-ай з Флориди, погодилися взяти наші рукописи й прочитати їх удома. Ми раділи до нестями, коли за кілька тижнів у моєму домі пролунав дзвінок. Це були Пітер і Ґері. Вони поспішили повідомити нас, що книжка їм дуже сподобалася! «Вона змусила нас плакати й сміятися. Вона чудова, тож ми хочемо її видати». Також вони додали, що, читаючи, відчули, як по шкірі їм бігали мурашки!
Ми запитали, скільки примірників книжки вони планують продати. Хлопці відповіли:
Якщо пощастить, то близько 25000.
Ми думаємо інакше. Хочемо продати 150000 примірників до Різдва й мільйон з половиною за наступні півтора року.
На тому кінці лінії почувся сміх. Пітерові й Ґері здалося, ніби ми справжні безумці.
Книжку опублікували наприкінці червня 1993 року. Усі, хто обіцяв придбати примірник, так і вчинили, але потім продаж спинився. Ми з Марком навідалися до нашого мудрого приятеля Рона Сколастіко й попросили поради. Він сказав: «Коли ви щодня пять разів сильно вдарятимете сокирою по стовбуру, то невдовзі зможете зрубати навіть найбільше дерево в лісі».
Після цієї розмови Марк і я вигадали так зване «правило пяти». Ми вмовилися, що кожного дня робитимемо пять активних кроків для реклами й продажу нашої книжки. Часом ми надсилали пять примірників критикам у газети. Інколи телефонували пятьом компаніям мережевого маркетингу й запитували, чи не хотіли б вони придбати кілька примірників для мотивації своїх агентів. А якось надіслали цілу коробку книжок членам журі у справі О-Джея Сімпсона. І за тиждень отримали приємного листа від судді Іто, яка дякувала нам за дарунок. Зрештою, ця історія потрапила в новини і про нас почали говорити.
Якось на касі в супермаркеті я помітив невеличку червону книжку під назвою «Адресна книжка знаменитостей». У ній можна було знайти адреси й номери телефонів зірок кіно й телебачення. Я придбав її і впродовж тижня щодня надсилав пять безплатних примірників голлівудським знаменитостям, сподіваючись, що комусь із них сподобається книжка і вони порекомендують її своїм друзям та шанувальникам.
Одна з цих книжок потрапила до рук продюсерки телевізійного шоу «Дотик янгола». Книжка так зворушила жінку, що та попросила прочитати її всіх сценаристів, акторів і навіть членів знімальної групи. Про це написали в «Голлівуд ріпортер», а згодом заговорили в усій країні, тож ми здобули ще більшу популярність.
У результаті ми змогли продати 135000 примірників до Різдва і 1,3 мільйона за наступні півтора року. Кінець кінцем, видавництво збуло десять мільйонів примірників книжки, від якої відмовилося 144 видавці. Наш видавець уже не сміявся. Він просив писати далі. На його подив, ми були готові. Коли книжку от-от мали надрукувати, він сказав, що через особливий формат примірників наприкінці залишиться кілька пустих сторінок, і запитав, чи не хотіли б ми щось на них надрукувати. Ми надіслали йому такий абзац:
«Розкрийте своє серце світові. Коли маєте історію, поезію чи статтю (яку написали ви чи ще хтось) і вам здається, що її місце в іншому томі Курячого бульйону для душі, надішліть її, будь ласка, нам».
Ми навіть не уявляли, чим це обернеться. На нашу пошту надходило по кілька сотень історій за день. Здавалося, кожному є що сказати. Не всі оповіді, звісно ж, годилися для книжки, але серед отриманого ми знайшли досить цікавих історії, щоб створити перші шість книжок серії.
Якось Марсі Шимофф запропонувала, щоб ми видали збірку історій лише для жінок. Так зявився «Курячий бульйон для жіночої душі». Потім моя сестра Кімберлі Кірберґер запропонувала створити книжку для підлітків, і так зародилася ідея серії «Курячий бульйон для підліткової душі». Доктор Марті Бекер, ветеринар, висловив ідею зібрати книжку історій для тваринолюбів і у співавторстві з Керол Клайн створив ще одну серію. А все інше, як то кажуть, історія.
Минуло кілька років після першого видання «Курячого бульйону для душі», і ми дізналися від нашого першого видавця Пітера Веґсо, що він теж був у Нью-Йорку в лютому 1992 року. Тоді він переживав фінансові труднощі, з якими зіткнулася його компанія, і також пішов у Собор святого Патрика, де запалив свічку й молив Бога, щоб той послав йому автора чи книжку, які зможуть врятувати його видавництво. Коли він розповів нам цю історію, ми знову відчули на шкірі мурашок.
Джек КенфілдРозділ 1. Про любов
Настане день, коли, підкоривши космос, вітри, морські припливи й гравітацію, ми вирішимо освоїти божественну енергію любові. І тоді вдруге в історії ми винайдемо вогонь.
Тейяр де ШарденМоя споріднена душа
Кохання має бути не лише полумям, а й світлом.
Генрі Девід ТороЯ живу в щасливому й сповненому втіх шлюбі. Не кожен може сказати таке про себе. У нас із дружиною Кристал стосунки, які я називаю «взаєминами двох половинок». Про такі відносини мало коли говорять, бо вони ідеальні, трапляються нечасто і ними не хизуються. Більшості людей вони здаються нереальними вигадкою, про яку пишуть у любовних романах.
Половинки беззастережно й правильно віддзеркалюють почуття одна одної, перебуваючи в цілковитій тонкій неперервній гармонії. Вони разом проживають і виражають неймовірну, божественну долю. Кожна з половинок жадає робити для свого партнера так багато, як для себе. Половинки думають майже однаково, але одна з них завжди виявляє силу, коли партнер слабкий, і залишається слабкою, коли потребує сили партнера.
У взаєминах половинок особисті якості кожної з них доповнюють коло любові. Це не стосунки суперництва й приниження, коли один намагається довести свою правоту другому, а, скоріше, відносини, сповнені доброти, співчуття, незаперечної любові та ніжності. Наче вогні свічок, що зливаються в одне ціле, дві половинки обєднують своє полумя, і воно стає не просто вдвічі яскравішим, а нескінченно яскравим.
Ми з Кристал відчуваємо велику насолоду, поринаючи в наші стосунки з головою. Ми розуміємо, що це наріжний камінь, завдяки якому наші життя розвиваються так невимушено; ці взаємини важливіші за бізнес, друзів, родичів, церкву та інші зовнішні чинники.