Знов про першого вчителя згадала. Нічого він її так і не навчив. Тільки «домашнє завдання» на багато років уперед влаштував Ясю. Але Ірина про це не шкодувала.
Згадала, як вона Михайлові Яковичу повідомила про свою вагітність. Як він зблід одразу! Як за серце схопився!
А потім, десь через тиждень, новина: хату продав і з села кудись виїхав.
Втеча першого вчителя Ірину дуже збентежила. Вона просто повірити не могла, що сільський чоловяга, дарма що вчитель, може отак швидко самоорганізуватися, спродати житло і вирушити в невідомому напрямку. А в його спорожнілу хату одразу після відїзду господаря вселилася циганська сімя: чоловік, жінка і трійко дітей. Чоловіка невдовзі посадили за продаж наркотиків. Через місяць і матір-циганку міліція з наркотиками взяла, але небавом відпустила. До колишньої вчительської хати почали вечорами сільські молодики навідуватися, і їм циганчата виносили пакетики з травою для куріння. Тривало це три-чотири тижні, а потім якось під ранок хату підпалили. Згоріла дотла. Циганка з дітьми встигла вискочити, лише волосся обсмалила. Ірина, вже з животиком і ранковою нудотою, ходила глянути на попелище. Розгледіла навіть згорілий диван, на якому зародилося Ясине життя. Пошукала поглядом гобелен з витрішкуватою русалкою, та дарма шмаття горить швидше за дерево. Більше вона про першого вчителя не згадувала. До цієї ночі. А тепер чого згадала? Замислилась Ірина, та у відповідь лише знизала голими плечиками. Їй подобалась ця безгучна нічна розмова з собою. Подобалась тиша і в домі, і за вікном. Може, прохолодно було трішки, зате Яся, закутана в ковдрочку, ділилася своїм теплом з мамою.
А думки повернулися до Єгора. Згадала вона кавярню з вішаками. Згадала, як незручно було сидіти за столиком у пальті. Придбати б щось модне. Але на які гроші? За молоко їй платили по шістдесят гривень на день. Мінус двадцять одна гривня за дорогу. Лишається тридцять девять. Мінус їжа та різні дрібнички для Ясі. Лишається нуль. Дірка від бублика.
Увечері після серіалу показували новини. У Донбасі страйкують шахтарі. Вимагають виплатити заборговану зарплатню. В Англії стюардеси домагаються підвищення оплати праці. Все у світі крутиться довкола зарплатні, довкола грошей! А що, коли їй, Ірині, попрохати у начальниці підвищення оплати? Останнім часом усе ж подорожчало. Он кілограм гречки вже коштує на пятдесят копійок дорожче, а дитяча суміш «Малюк» на сорок! А скільки ж попросити? Та хоча б сімдесят гривень на день, а краще сімдесят пять!
Чомусь бажане в Ірининих думках одразу ж стало дійсним. Вона перерахувала свій бюджет уже за нової закупівельної ціни на її молоко, і вийшло у неї, що вже буквально за три тижні вона, не відчуваючи жодного внутрішнього дискомфорту, зможе пальто у тій кавярні повісити на вішак.
І все-таки в її кімнаті гаряче не було. Пірнула під важку ватяну ковдру. Ясю поклала поруч. І заснула миттю.
17
Київ. Вулиця Рейтарська
Помешкання номер 10
Якась дивна сила підірвала Семена о першій ночі. Одягла і взула. Вивела на хрустку снігову шкоринку, що вкривала вулицю. Він вийшов на ріг трьох кавярень. Зупинився перед траурним віночком, що висів на цвяшку. Хвилину постояв, оглядаючи віночок дещо знервовано, але допитливо. Далі перетнув Ярославів Вал і, дійшовши до повороту на вулицю Івана Франка, рушив нею вниз. Крокував обережно й акуратно, намагаючись не послизнутися. Але, зробивши зо двадцять кроків, не втримався на ногах і з усієї сили гримнувся, вдарившись стегном об вкриту ожеледдю сходинку. Присів на мить, розтираючи рукою крізь джинси забите місце. І рушив далі, вже тримаючись залізного паркана-поруччя.
А вранці, коли Семен прокинувся і ходив у трусах по кімнаті, Вероніка помітила у нього на стегні величезний синець.
Де це ти так? спитала вона, вказуючи поглядом на забите місце й гарячково намагаючись збагнути, що з пережитого уночі було сном, а що явою.
Семен зупинився. Здивовано глипнув на синець.
Не знаю, відповів він. Може, в кухні, об ріг столу?
Телефонний дзвінок перервав їхню розмову. Слухавку взяла Вероніка.
Ніко, продзеленчав голос Дарії. У мене до вас прохання. Мені потрібно до перукарні, а я вчора ввечері не встигла віночка зняти. Ви ж там живете поруч? Зніміть, будь ласка!
І куди його? спитала Вероніка.
Хай поки що у вас полежить, а потім у понеділок вранці його заберу!
Вероніка пішла. Лишившись на самоті, Семен довго розглядав свій синець на стегні. В цілому тілі відчувалася втома й розбитість. Чомусь хотілося спати, але через годину за ним мало заїхати авто. Декілька депутатів вирішили влаштувати собі суботню прогулянку на лижах з пікніком на завершення. Багаття, шашлики й повстромлювані в сніг лижні палиці вже знайома, не раз бачена картина постала в Семеновій уяві. Головне самому одягтися тепліше. Але спершу кави, міцної кави! Інакше ранок усередині Семена не настане.
Вероніка пішла. Лишившись на самоті, Семен довго розглядав свій синець на стегні. В цілому тілі відчувалася втома й розбитість. Чомусь хотілося спати, але через годину за ним мало заїхати авто. Декілька депутатів вирішили влаштувати собі суботню прогулянку на лижах з пікніком на завершення. Багаття, шашлики й повстромлювані в сніг лижні палиці вже знайома, не раз бачена картина постала в Семеновій уяві. Головне самому одягтися тепліше. Але спершу кави, міцної кави! Інакше ранок усередині Семена не настане.
18
Місто Бориспіль. Вулиця 9 Травня
Бачили його, втішив дружину Діма, обтрушуючи мітелкою сніг, що поналипав на важкі формені черевики. На околиці міста, біля баптистської церкви.
Вийняв світлину з кишені піджака. Простягнув дружині.
Встав назад. Невдовзі доведеться чорну смужку відклеювати!
Дімі здалося, що на Валиному обличчі промайнула усмішка. Він і сам посміхнувся, але з іншої причини. Подумав: як же легко все-таки жінкам брехати! Вони наче самі цього й чекають.
Близько сьомої, коли за вікном падав сніг, а по ICTV передавали прогноз погоди, у двері гримнули кулаком. Прийшов Борис. Довелося Дімі одягатися.
Вони зайшли до гаража. Діма ввімкнув світло і вставив у розетку штепсель «електрокозла». Вони повсідались, і Діма розповів вантажникові про свою коротку розмову з начальником.
Так, видихнув Борис. Може, вони й знають, що там усередині Але коли б щось серйозне, то шукали б гучніше, з галасом!..
Діма кивнув. Тепер і йому здалося, що питання начальника було не таким уже й серйозним. Ну, запитав про валізку. А потім: «Добре, йди!» Хіба це пошуки?
Знаєш, Борис підвів очі на Діму. Давай-но я цю валізку викину біля аеропорту, під огорожею. Поблизу VIP-івського терміналу. Якщо захочуть шукати, нехай там і шукають.
Думка здалася Дімі слушною, і він вийняв дві чарки та пляшку кропивяного самогону.
Перехиливши чарку, Діма запропонував побратимовікрадієві просто розділити товар на три частини, і хай кожен про свою частину сам турбується.
Вантажник міркував хвилини три.
Я вже одного разу вдав з себе дурника, сказав він. Прийшов у Києві до аптеки на Володимирській, ампулу захопив. Попрохав чоловягу в халаті глянути, проти чого вона. Сказав, буцімто ліки від раку, на базарі з рук придбав
Ну? зацікавився Діма.
Що ну? зненацька розсердився Борис. Нічого! Він їй горлечко скрутив. Довго принюхувався, на скельце крапнув, глянув на світло і знизав плечима. Сказав, що це більше схоже на якесь склоподібне тіло, ніж на ліки від раку.
Діма хмикнув.
То що, будемо ділити? спитав знову.
Борис махнув рукою. Мовляв, хрін з тобою, згоден.
Діма вийняв дві торби, газету «Демократична Україна» розстелив на підлозі, і вони розділили коробочки з ампулами на трьох. Лишалася одна зайва, і Діма її віддав Борисові.
Я в тебе торбу позичу, сказав Борис.
Виходив він з гаража з торбою, в якій лежали дві долі ампул, його та Женина, і з покоцаною валізкою. Діма зачинив за Борисом двері гаража, а сам залишився усередині. Його затишний куточок вже прогрівся від розжареної спіралі, намотаної на шматок азбестової труби. Шкода було Дімі це тепло марнувати, тож він налив собі ще чарку самогону. Випив. Опустив погляд на підлогу, де на газеті лежала його частина пачечок з ампулами. «І що з ними робити?» подумав він. Але голова не хотіла шукати відповіді на це питання. Діма раптом згадав, що завтра вранці треба на зміну. А це означає: час поспати. І спатиме він цієї ночі спокійно й міцно, бо в його гаражі нема вже чорної пластикової валізки, й ампул чужих немає, а отже, не будуть його більше турбувати вантажники Женя й Борис. А що зі своєю частиною ампул робити, він ще вирішить.
Діма повернувся додому. Влігся під ковдру й задрімав. Одразу й заснув би, якби Валі не заманулося розважити його пестощами, дякуючи за пошуки Мурика. Діма знехотя прийняв Валині любощі. Прийняв і одразу ж заснув. І вона заснула відразу, ні крихти не ображаючись на чоловіка, що той так швидко втомлюється. Він завше такий був. Та й вона така сама, чого вже там!
19
Київ. Вулиця Грушевського
Маршрутка вмить заколисала Ірину. Гуркіт двигуна вривався в її дрімоту, але ніскілечки не заважав. Водій Вася провадив свою «газель» мовчки. Зимова дорога була, вочевидь, більш засніженою, ніж зазвичай. Ірина у півсні кілька разів відчула тілом, що маршрутка їде не прямо, а петляє з боку в бік.