Єгор широко всміхнувся.
Гаразд, сказав. Ходімо, покажете, де та ваша молочна кухня!
Він бадьоро встав. Одягнувся. Обоє вийшли з тепла на морозець, і повела Ірина Єгора показати ті двері, за якими у неї інколи двічі, а інколи тричі на день молоко забирають. Пальто застібала на ходу, і хустку свою ніжно-смарагдову на ходу поправляла.
Над Печерськом яскраво світило зимове сонце, і під його промінням ранковий сніговий пух осідав, важчав і прилипав до вчорашнього снігу, що вже затверднув і перетворився на хрустку шкоринку.
14
Київ. Вулиця Рейтарська
Помешкання номер 10
Дарія Іванівна вдома у Вероніки розслабилася, їй було затишно. Поплакала трохи за померлим чоловікомаптекарем. Поскаржилася на долю. Похвалила каву, що її приготувала Вероніка. Порозпитувала господиню про її сімейні справи.
Вероніка була налаштована на відвертість, але не свою. Про Семена сказала лише кілька слів, та й то надто хороших, на що вдова аптекаря недовірливо насупилася, але тільки на мить. А далі продовжила про себе й про свого.
Мій теж був чудовим і незвичайним, її темні очі сяйнули душевним теплом. Часом телефонує і радісним голосом: «Зараз прибіжу, люба! Вари каву!». І кава виходила така, як у вас, вона кинула на господиню багатозначний погляд. У мене така кава тільки для нього вдавалася. Коли собі чи подрузі заварювала завжди гірше. Гаряче у вас. Зате куривом не пахне! Ви ж не палите? Дарія Іванівна пробіглася поглядом по двох білих італійських батареях. А ми, коли ремонт робили, так і лишили старі, ребристі, з чавуну. Лише пофарбували їх. У нас прохолодніше. Ви знаєте, що холод допомагає продовжити молодість?
Гостя на мить замовкла, мабуть, замислившись про молодість.
Дітей у вас нема? запитала знову.
І тут вчасно рипнули вхідні двері. Вероніка зірвалася з місця. Визирнула в коридор. Побачила чоловіка.
Сеню, в нас гостя.
Дарія Іванівна відразу почала збиратись. Також пройшла в коридор, одягла шубу. Критично оглянула на чоловіка Вероніки.
Я там, на столику, візитівку залишила. Телефонуйте! сказала вона, вже виходячи з помешкання. Тепер ви до мене на каву! Ага, і ваш телефончик дайте!
Вероніка швиденько записала їй обидва свої номери і домашній, і мобільний. На прощання отримала від гості ще одну приязну посмішку. Зайшла слідом за Семеном до кухні.
Ти чого такий похмурий? запитала вона.
Семен був радше стомленим, ніж похмурим. Він уже встиг налити собі чарочку коньяку.
Переодягнися, попросила Вероніка, оглядаючи його не надто свіжий светр і потерті джинси. Я виперу!..
Хто це був? поцікавився Семен.
Дружина аптекаря, якого вбили. Памятаєш, коли ти під ранок прийшов вона раптом обірвала себе.
Семена пересмикнуло, наче від раптового переляку. Він випив коньяк, налив ще.
Налий і мені, попросила дружина.
Семен здивувався. У його погляді прокинулися людяність і доброта. Він вийняв ще одну чарку, наповнив її і подав Вероніці.
Я з нею випадково познайомилася, розповіла вона Семенові, пригубивши коньяк. Просто вийшла на ріг, а там жінка з хлопчиною свариться. Дивлюсь, а в неї у руках маленький траурний вінок і молоток. Виявляється, вона у стіну цвях вбила, ну, там, де він загинув, а охоронець кавярні не дає їй вінка повісити. Каже, що буде клієнтів відлякувати
І що?
Вона до власника пішла. І домовилася, що в робочі дні вінок висить, а на вихідні вона його знімає
Гм-м, видихнув Семен. А в нас НП! Охороняли бізнес-пікнік Геннадія Ілліча, а поряд якісь мудаки полювали, теж, мабуть, депутати. Я послав своїх людей, щоб вони мисливців від пікніка «відсунули», а ті чи то випадково, чи навмисно одного з моїх у ногу дробом поранили. Відвезли пораненого в районну лікарню, а ті здуру міліцію викликали. Тепер міліція буде нерви псувати Доведеться Геннадія Ілліча просити, щоби втрутився, бо інакше у спокої не залишать.
Розмова Вероніки з чоловіком якоюсь несподівано теплою вийшла. Семен навіть заспокоїти себе дозволив. І переодягнувся у все чисте, хоча нікуди йти поки що не збирався.
За вікном наливався свинцевим морозом ранній зимовий вечір. По краях шибки поблискували візерунки.
Вероніці захотілося ще чарку коньяка і на додачу ковток свіжого морозяного повітря. Вона відчинила кватирку, зачекала, поки холод з вулиці не торкнувся її щік, і випила коньяк одним духом.
15
Київ. Куренівка. Пташиний ринок
За неповну годину прогулянок Пташиним ринком Діма ледве дуба не врізав. Котячий товар був представлений лише кошенятами, до того ж переважно благородних і дорогих пород. Продавала одна бабуся двох дорослих сіамських кішок, але, вочевидь, почала вона їх продавати тоді, коли обидві теж були ще кошенятами. І обличчя, і руки старої були рясно поцяцьковані слідами котячих кігтів.
Дімі більше сподобалася пара вгодованих папужок у красивій просторій клітці. Хвилин пять він стояв, спостерігаючи за розумними птахами. А потім повернувся до головного завдання. Пройшов уздовж трамвайної колії вже за огорожею ринку. Там, як йому повідомила стара з сіамками, бомжі за три гривні всяку приблудну сірість продають. Почувши слова «приблудна сірість», Діма миттєво уявив собі Мурика. Але того дня бомжів з дешевими котами за парканом ринку щось видно не було. І опинився врешті-решт остаточно промерзлий Діма знову перед жінкою у теплому сільському кожусі і грубих чоботях, біля ніг якої на асфальті в плетеному кошику під шматком пледу грілися сірі кошенята по дванадцять гривень за штуку.
Мені потрібен великий сірий, зітхнувши, сказав Діма.
Наскільки великий? поцікавилася добре утеплена жінка.
Діма показав руками приблизний розмір Мурика. Потім пояснив, у чому його проблема. Про жінчине горе розповів, про світлину кота в рамці з траурним чорним кутиком.
Ой, у мене самої, коли Салфєточка під авто потрапила, мікроінфаркт був! сплеснула руками жінка. Вашій дружині з чоловіком пощастило! А мене мій три тижні підряд дурепою називав!
Діма похвалу на свою адресу «зїв» із задоволенням. Хотів для продовження діалогу посварити чоловіка продавчині кошенят, але вчасно спинився. Бо помітив, як в очах жінки сяйнула думка.
Є в мене один сірий кіт на приміті, нічий. Я його підгодовую, я ж на першому поверсі живу, почала вона, привітно всміхаючись. А вашого ж як звали?
У нього дві клички було. Для дружини Мурик, а для мене Мурло Але головне, щоб на Мурика відгукувався.
Та вони за рибу з ковбасою на що завгодно відгукуватися будуть! Приїжджайте через тиждень. Я його одомашню і до нової клички привчу.
А скільки буде коштувати? обережно спитав Діма.
Ну, скільки не шкода, плюс на ковбасу і взагалі на харч Гривень з пятдесят
Діма кивнув. Узяв у жінки номер телефону, бо не памятав, які там у нього зміни наступного тижня, і рушив жвавенькою ходою до кавярні-«розливайки», що її запримітив дорогою до Пташиного ринку. Тепер можна було не просто зігрітися чарчиною горілки, а відзначити майбутнє повернення додому «блудного Мурика».
16
Київська область. Макарівський район
Село Липівка
Яся заплакала близько другої ночі. За вікном було тихо, як у глибокій пивниці, де навіть миші не водяться. Ірина опустила ноги з ліжка на деревяну підлогу, гарячими долоньками розгладила обличчя, розплющила очі. Взяла на руки Ясю, піднесла ротиком до лівого перса, і в домі знов запанувала тиша. Спати відхотілося. Від деревяної підлоги до ніг перейшов бадьорий холодок.
Ірина згадала про Єгора. Оце кавалер! Сильний, високий, галантний. І в одязі має смак. Он як тоді, у машині, він одразу зауважив їй про хустину! Пересічний чоловік нічого не сказав би. Пересічному байдуже, що на жінці, тим більше на незнайомці. А він сказав! І не через те, що вона йому тоді сподобалась. Як таке опудало, закутане в сіру хустину, може комусь сподобатись? Та вона, зрештою, сама вирішила вдягатись, як опудало. Щоб спокійніше було вечорами від маршрутки додому йти. Щоб жоден з вічно підхмелених місцевих чоловяг на неї уваги не звернув. Тому що Боже збав від їхньої уваги, їхнього вічного перегару і грубих рук. Це раніше їй здавалося, що треба завжди за собою слідкувати, і життя до тебе буде добрішим. Дослідкувалася, дофарбувалась! Затягнув її до себе в хату Михайло Якович, її перший учитель. Сказав, що старі світлини покаже. А закінчилося все вином, шоколадом і диваном, над яким на стіні висів гобелен з витрішкуватою зеленою русалкою. От тобі й уся романтика!
Яся знову заснула, затиснувши пиптик у роті. Ірина пальчиком ротик розкрила, пиптик вивільнила, але донечку далі тримала на руках. Лише сильніше притиснула її до свого тіла.
Знов про першого вчителя згадала. Нічого він її так і не навчив. Тільки «домашнє завдання» на багато років уперед влаштував Ясю. Але Ірина про це не шкодувала.