Сьогодні вночі аптекаря вбили, тут поруч, сказав він. Хороший був чоловяга. Грибник хоч куди. Знайомих власними ліками лікував, краще за будь-якого Кашпіровського!
За спиною Вероніки брязнув ключ, і вона плечима відчула рух повітря, стривоженого дверима, що відчинились і зачинились.
За мить прочинились і її двері.
Ти то йдеш, то приходиш, Семен дивився на дружину, з його обличчя читався подив, погляд був таким же сонно-втомленим.
Пропусти! Вероніка відштовхнула його вбік і забігла до коридору.
Стала перед дзеркалом і з гіркотою у погляді оглянула свою зроблену вчора зачіску, якої чоловік досі не помітив.
«Якщо б іще трішки коротше, вийшла б «брюнеткагаврош», подумала Вероніка. Ну й добре! Рано ще мені короткими зачісками себе молодити!»
6
Місто Бориспіль. Вулиця 9 Травня
Мурику! Мурику! до Діми, який намагався заснути, долинув голос Валі, його дружини. Мурику! Де ти?
Тієї ж миті з двору дочулося неприємне гарчання сусідського бультерєра на прізвисько Кінг. Собака був такий же паскудний, як і його господар. Він, замість того, щоб вигулювати собаку, просто виганяв його надвір, і той за мить опинявся на подвірї Діми й Валі, де справляв свої потреби, ганяв кота Мурика, якщо той був поряд, а далі повертався на свою територію.
Діма відірвав голову від подушки, обвів утомленим поглядом кімнату, до якої крізь двоє щільно зашторених вікон ледве проникало світло.
До дідька їх усіх, і того собаку, і Мурика! прошепотів Діма. Придивився до відчиненої телевізійної тумби з трьома полицями для всілякого відеопричандалля, якого наразі в сімї не було. Саме там, на верхній полиці під телевізором любив відпочивати їхній сірий кіт, якого Валя називала Муриком, а він, Діма, кликав Мурлом. Котик, що важив не менше десяти кіло, відгукувався на обидва прізвиська і жер усе, що йому клали до миски.
Мурло! Киць-киць! зашепотів Діма, помітивши кота на його улюбленому місці.
Кіт підбіг до господаря, нахилив мордочку, гадаючи, що його зараз чухатимуть за вухом.
Валю! гукнув Діма. Тут він!
Двері до кімнати прочинилися. Увійшла Валя. На ногах пухнасті капці, поверх бузкового фланелевого халата завязаний фартушок.
У повітрі запахло тельбушеною свіжою рибою. Кіт помчав на кухню, як очманілий. Двері зачинилися. Діма знову наготувався заснути. Але запах риби був сильний, та ще й знадвору раз по раз долинав якийсь шум їхній будинок стояв біля самої дороги, якою з ближнього заводу везли великогабаритні залізобетонні конструкції.
«Може, сто грамів прийняти на сон?» подумав Діма й глянув на сервант, де за скляними дверцятами стояла чергова півлітрівка для непроханих гостей. Для проханих у тому-таки серванті, але внизу, на нижній полиці, зберігалося кілька пляшок самогону, настояного на листі молодої кропиви. Діма любив настоювати горілку на травах і ягодах. І пити приємніше, і для організму наче корисніше.
Він знехотя піднявся з дивану й налив собі келишок самогонки на кропиві. Випив душком. Отут і рибний запах виявився доречним не закусив, то хоч занюхав!
Знову приліг і миттєво заснув, мовби змучене тіло тільки й чекало снодійних ста грамів.
Кіт, нажершись рибячих тельбухів, подався назад до кімнати, де спав господар і де було тепло й душно. Але зачинені двері його не пустили. Довелося йому лишитися на кухні й спостерігати з-під ребристої чавунної батареї за своєю господинею. Та, засунувши рибу до духовки, взялася за свинячі ратички. На конфорці стояла велетенська каструля. «Буде холодець», здогадався сірий кіт.
Тим часом у двері знадвору хтось постукав, і господиня, полишивши гострий ніж на стільниці, вийшла в коридор.
Ми з аеропорту, пояснив один з чоловіків, що стояли на порозі. Діма потрібен.
Та спить він після зміни, спробувала Валя відстояти чоловікове право на відпочинок.
Це важливо дуже, наполіг другий чоловяга. Ми його на пять хвилин. Одну справу обговорити, і все.
До будинку Валя їх не впустила. Лишила стояти на порозі. Сама зайшла до кімнати й потермосила чоловіка.
До тебе з роботи прийшли, з аеропорту. Там, на порозі. Вийдеш?!
Діма тяжко зітхнув і спустив ноги з канапи. «Хто ще такі?» запитав дружину, чудово розуміючи, що вона нікого з його співробітників знати не може. По-перше, тому, що ні з ким з роботи він не товаришував, а по-друге, сама Валя жодного разу ні в Борисполі, ні на будь-якому іншому летовищі не бувала.
Вийшовши на поріг, він сонним поглядом витріщився на візитерів і відразу їх упізнав то були вантажники Борис і Женя з багажного відділення. Ті самі, що вламали його «не помітити» чорну пластикову валізку, яка викликала таку цікавість у його вівчарки Шаміля.
Ми привезли! Борис кивнув у бік коричневого «Фольксвагена-Пасата», що стояв за парканом.
Подивилися б самі, втомлено видихнув Діма.
Ні, заперечливо крутнув головою Борис. Ми без тебе відчиняти не будемо. Все має бути по-чесному. Разом відчинили, разом поділили й забули про все. Зрозуміло?
Діма кивнув.
Давай у твоєму гаражі, запропонував Женя.
Діма позіхнув і повернувся у коридор по ключ від гаража. Знову вийшов на поріг.
Сюди, тут переноска є! гукнув їм Діма, зайшовши до гаража першим і ставши між задньою стіною і своїм стареньким БМВ.
Увімкнув лампу.
Вантажники обережно опустили валізу на бетонну підлогу. На ручці все ще баламкалась багажна бірка з кодом аеропорту призначення Відень.
Стамеска є? поцікавився в господаря вусань Борис.
Зараз глянемо! Діма відійшов у куток, де стояла деревяна скринька з інструментами.
Вийняв стамеску й молоток.
Шкода ламати, зітхнув, стаючи навпочіпки.
Та не шкодуй. Літати з нею все одно не можна, запах лишиться, і біля неї кожен собака брехатиме!
Діма підставив стамеску гострим краєм до кодового замка. Вдарив молотком, і замок тріснув навпіл.
Борис і Женя всміхнулися у передчутті розкриття таємниці.
Діма підняв накривку валізи. У ніс йому вдарив віддалено знайомий солодкавий запах.
Згори лежала картонка, під нею гофрований пакувальний папір, а далі щільно поскладані однакові пуделка, кожне розміром із сигаретну пачку. Одна з коробочок виявилася підмоченою. Діма її розкрив. Обережно видобув з неї розбиту ампулу. Опустив її собі під ноги і тут же вийняв з пуделка ще одну, цілу, наповнену ледь каламутною рідиною. Простягнув її Борисові.
Той підніс ампулу до лампи-переноски, глянув на світлі.
Без надпису! здивувався вголос і передав своєму товаришеві.
Женя й собі покрутив у руках ампулу, стенув плечима й повернув Борисові.
Хер його знає, що це таке! замислено мовив Борис і перевів погляд з ампули на господаря гаража. У тебе лікар знайомий є?
Діма замислився. Фельдшер серед знайомих був, та й ветеринар так само, він якраз торік їхню кішку від запору лікував.
Ні, нормального лікаря немає, відповів він.
Боря обережно відламав кінчик ампули й підніс її до носа. Принюхався.
На валерянку схоже, сказав він.
Зараз перевіримо! Діма пішов до будинку й повернувся з котом Муриком у руках. Опустив його на підлогу біля валізи й поставив перед ним тарілку з закамянілим шматочком сала. Далі щиглем шпурнув сало у ближній кут гаража, а на його місце витрусив вміст ампули.
Боря розламав ще одну ампулу, і кількість каламутної рідини в тарілці подвоїлась. Чоловіки уважно дивилися на кота.
Мурик роззирнувся довкола, нахилився над тарілкою, лизнув каламутної рідини, аж зненацька присів на задок і завмер у цій дивній не котячій позі, наче дресирований собака, який почув команду «Сидіти!». За мить передні лапи також зігнулись. Він ліг і заплющив очі.
Невже валерянка?! розчаровано запитав Боря.
Мурик раптом підвівся, обвів усе пяним поглядом і неквапом рушив до гаражних воріт.
Це не валерянка, проказав Боря. Валерянка котів радісно вставляє.
Він хотів було ще щось додати, але в ту ж мить знадвору долинув чийсь крик, механічний ляскіт і котячий вереск.
Діма кинувся до виходу. Двоє вантажників за ним.
Те, що вони побачили, змусило їх на момент завмерти. Просто перед гаражем валявся велосипед. Метри за два від нього, поряд з Борисовим «пасатом», обличчям донизу лежав чоловік у вовняному спортивному костюмі й лижній шапочці на закривавленій голові. А кіт Мурик, дивно тягнучи задні лапи, намагався заповзти в сад через вузьку щілину між парканом і землею.
Цього до гаража! скомандував Борис.
Велосипедиста затягли досередини. Потім туди ж занесли й велосипед.
Живий? спитав Діма у Борі, який нахилився над постраждалим.
А хер його знає, Боря саме обшукував велосипедиста. Вийняв з кишені його спортивних штанів гаманець. У гаманці, крім дрібних купюр, лежала повістка до суду. Вусань-вантажник уважно вивчив її, і на його обличчі заграла хитра посмішка. Він поклав гаманець на місце, залишивши повістку собі. Далі вийняв іще одну ампулу, розкрив її й вилив каламутну рідину просто до рота велосипедистові. Той захрипів, розплющив повіки.