Вона позіхнула, прикривши рот долонею.
Што-то спать хочется, поволі мовила втомленим голосом.
Потім, не звертаючи на мене ніякої уваги, зняла з себе ситцевий у збляклих квіточках халат і залишилася в трусах-шортах бежевого кольору та в ситцевому ліфчику, теж у квіточку. Забралася під ковдру.
Свєт виключі! попросила вона. І водку допєй, єслі можеш. Нєхорошо сльози оставлять
У пляшці дійсно залишалося на денці, і я вилив залишки горілки у свою склянку. Потім вимкнув світло і зі склянкою в руці пройшов внутрішнім коридором на палубний периметр. Обперся об бортик і подивився на воду, що мінилася чи то патиною, чи то старим потемнілим сріблом.
На небі горіли великі зірки. Три штуки. Висіли вони невисоко, а над ними мерехтів інший зоряний дрібязок, незліченний, як нічна мошкара, що збилася навколо одного-єдиного дорожнього ліхтаря.
За моєю спиною горіло віконце чиєїсь каюти, за яким ішла гучна весела розмова. Дзвеніли склянки, згадувалися випадки з минулого звичайні, що відбуваються з кожним по багато разів у житті. Але тут, під веселощі та горілку, вони слухались уважно і шанобливо, і навіть я постояв, завмерши, хвилин пятнадцять. Слухав і всміхався. Якийсь сільський вечір виходив. У руках склянка із залишками горілки. На небі зірки, за спиною віконце, за віконцем розмови.
Я допив горілку і, повернувшись у каюту, ліг і поступово заснув під неголосне, але наполегливе похропування Даші.
19
Наступного вечора рибзавод випливав у Каспій. Ранні зірки ненавязливо і неяскраво поблискували на ще світлому небі. По периметру палуби прогулювалися трудящі плавучого гіганта. Я стояв біля бортика і дивився на воду Даша сказала, що як тільки увійдемо в Каспій, вода позеленіє.
Повз мене з реготом пройшла компанія жінок, і в повітрі біля мене затримався запах свіжої риби. Але буквально через півхвилини свіжий солонуватий вітерець зігнав його.
Рибзавод погойдувався на невисоких хвилях, і це було для мене новим відчуттям. Раніше мені важко було б уявити, що хвилям виявиться під силу розгойдати це громаддя, але тепер я вже розумів, що Каспійське море може все: і освіжити, і нагодувати, і втопити
Ей, котік, нє простудішся? пролунав за моєю спиною голос Даші.
Так вєдь нє холодно, не оглядаючись, відповів я.
Тут такіє вєтєркі на Каспії враз просквозят, зі знанням справи сказала Даша. Пойдьом лучше в каюту.
Вранці я прокинувся з важкою головою. Рибзавод усе ще погойдувався видно, це і було причиною мого неспокійного сну і важкого пробудження. Даша вже була в цеху. На столику стояла бляшанка «Каспийской сельди», той самий куценький ножик і огірок.
«Дбайлива», подумав я, дивлячись на залишений мені сніданок.
Попоїв, потім умився. Виглянув за фіранку назовні небо полискувало свинцем. Схоже, що погода мінялася до гіршого.
Скільки мені ще пливти з ними?
Не те щоб подорож ця була неприємною, але просто її одноманітність починала мене втомлювати: одні й ті ж консерви, одне і те ж море. Тільки небо дозволяло собі міняти колір, а так усе те саме.
Десь у коридорі пролунав неясний, але дивовижно гучний механічний голос. Я підскочив до дверей, відчинив їх і прислухався.
«Фєльдшеру срочно прібить в трєтій цех!» знову повторив механічний голос гучного звязку.
Цей голос іще разів зо три викликав фельдшера в третій цех, а потім знову стало тихо.
Несподівано, хвилин через двадцять у каюту прийшла Даша. Вона була одягнена в колись білий робочий комбінезон, на голові зелена косинка. Обличчя червоне і в очах вогники.
Короткій дєнь! з посмішкою сказала вона, стягуючи косинку і розсипаючи по плечах каштанове волосся. Конвєєр остановілі
А чево? запитав я.
ЧП. Дєвчонкі пяново Мазая в уґлу зажалі і ґоловку єму отрєзалі. Пока одні дєржалі, Машка ету ґоловку в дозатор бросіла, так што она с рибой в какую-то консерву попала Там такой хай поднялся! Даша розсміялася. А он бєґаєт, конвєєр остановіл, начал банкі откривать іскать срєді сєльді свой кончік
Ну і как, нашол?
Ґдє там! Пятсот банок с лінії вишло всє не откроєш, да і єслі б нашол, он што, єво обратно стал би прішівать? А?
Я знизав плечима.
Сєйчас врачі всьо моґут прішіть, кромє ґолови, сказав я.
А ґдє у нас тут врачі? У нас тут одін фєльдшер Коля, он раньше ветерінаром бил, а потом на людєй пєрєучілся. Он прішол, обліл Мазаю обрєзок зєльонкой і бінтом замотал вот і всьо прішіваніє! Вот кто-то консєрву купіт! Ха! Подумаєт, што ето пєчєнь трєскі попала!!!
Я знизав плечима.
Сєйчас врачі всьо моґут прішіть, кромє ґолови, сказав я.
А ґдє у нас тут врачі? У нас тут одін фєльдшер Коля, он раньше ветерінаром бил, а потом на людєй пєрєучілся. Он прішол, обліл Мазаю обрєзок зєльонкой і бінтом замотал вот і всьо прішіваніє! Вот кто-то консєрву купіт! Ха! Подумаєт, што ето пєчєнь трєскі попала!!!
Веселощів Даші я поділити не зміг. Якось навіть сумно стало.
«Інша річ могили ночами розкопувати?» єхидно зреагувала на мій настрій моя ж думка. «Ну, могили це щось зовсім інше, заперечив я їй. У могилі коли хто лежить, так тільки мертвий, якому все одно розкопають його могилу чи ні. Може, йому навіть приємно буде бачиш, мовляв, і після смерті у когось до нього справа»
Даша, не соромлячись моєї присутності, переодяглась у рожевий сарафан, вмила обличчя і руки. Потім, усе ще з посмішкою на круглому обличчі, всілася на свою койку.
Ночью шторм будєт, так што сєводня піть нєльзя, сказала вона. Кушать хочеш?
Я замислився. А вона тим часом нахилилася під стіл і витягла звідти дві бляшанки «Каспийской сельди».
Щось у мене на обличчі скривилося, видно, коли я побачив ці бляшанки, і Даша, хихикнувши, сказала:
Нє бойся! Ето старая партія, сюда дєвчонкі нічево нє бросалі
Ми пообідали, але задоволення від їжі я не відчув.
Пойду курну, Даша підвелась і, прихопивши з собою дві порожні консервні бляшанки, вийшла з каюти.
Заштормило годині о восьмій. Заштормило раптово і сильно. Даша вже лежала на койці, а я стояв біля борту, міцно схопившись за нього руками. Дивився на чорні асфальтові хвилі, що здіймалися на кілька метрів. Ці хвилі не били в борт, як я спочатку чекав, а намагалися виштовхнути плавучий рибзавод із води. Спочатку вони це робили мяко і легко, але вже через короткий час, набравши силу, заходилися піднімати і кидати його, як іграшковий кораблик, і я, злякавшись і ледве не впавши за борт, відступив, зачинивши за собою важкі залізні двері з бічними затискачами. Повернувся в каюту.
Даша, здавалося, спала, хоча звичайного її хропіння чутно не було. У всякому разі ніяких звуків вона не видавала, лежала обличчям до стіни. Каюта хиталась, і я хитався разом із нею, утримуючи рівновагу. Швидко роздягнувся, ліг під ковдру, але майже зразу штормовий удар скинув мене на підлогу. Я схопився за залізну ніжку столика. Підвівся і знову ліг на койку. Але хвилин через десять черговий удар знову скинув мене на підлогу.
Іді сюда, котік! мяко пролунав голос Даші. Ти больно льогкій, с такім вєсом сам на койкє нє удєржішся!
Ось тоді я і зрозумів причину огрядності й округлості більшості жінок, які працювали на рибзаводі. Я зі своєю ковдрою перебрався на Дашину койку, і хоч було там тісно, виявилося, що «цей бік каюти найменш небезпечний при артобстрілі». Та й Даша обняла мене своєю важкою рукою, ласкаво утримуючи моє легке тіло і захищаючи цим від грізного каспійського шторму.
Прокинувся я, весь просочений теплом Даші і запахом риби, який чомусь виділяли її пахви. Даша солодко спала, і мені не хотілось її будити. Тому я лежав нерухомо. А щоб звільнити себе від запаху риби підсунув під ніс долоню лівої руки. Тепер, в оточенні запаху кориці, ніщо мене не дратувало.
20
Шторм заспокоївся до полудня наступного дня. Його змінив по-військовому одноманітний рух безкінечних невисоких хвиль. Хвилі ці були слабкими і навіть своєю масовістю не могли змусити рибзавод захитатися. Він упевнено плив у своїх виробничих справах назустріч подальшим трудовим успіхам, які, мабуть, приємно виокремлювалися на тлі конвеєрної монотонності його життя. Його подвійний рух досі вражав мене. Саме поняття плавучого або мандрівного заводу, незважаючи на свою очевидність, було для мене чимось фантастичним. І навіть моя особиста присутність на його борту ще не доводила мені остаточно реальність того, що відбувається, і навколишнього. Хоча, начебто, що тут дивного? Пливе корабель-завод, капітан вибирає його курс, а директор заводу стежить за виробництвом, і так вони вдвох годують країну рибними консервами. Ні, все одно звучить нереально
Я дістав із тумби під столом бляшанку «Каспийской сельди», розкрив і, уважно оглянувши вміст і не знайшовши в ньому нічого стороннього, пообідав.
Даша була в цеху. Я досі не знав, де її цех вище чи нижче цієї палуби? Ну та й не так це було важливо. Я-то там не працював.
Після обіду постояв біля борту, вдивляючись у нервову лінію стику моря і неба. Раз у раз на маревній, гойдливій лінії каспійського горизонту виникали цятки кораблів. І море через це здавалося мені маленьким і тісним. Я не боявся цього моря в ньому, мабуть, важко було б загубитися Хоча хто його знає, краще не пробувати