Olya_#2 - Володимир Худенко 6 стр.

А Оля летіла-пливла по такому ж тунелю, лише вужчому, і трафік по його стінках нісся якийсь більш тьмяний

 Мартінес, у мене для тебе дві новини хороша й погана, з якої почати?

Лейтенант мовив те абсолютно нейтрально, але Оля інтуїтивно зрозуміла, що, мабуть, за якимось неписаним військовим звичаєм той нейтральний тон мав лише підкреслювати катастрофічність ситуації

 Почніть із хорошої, точно таким же тоном попросила Мартінес.

 У кінці цього каналу вихід, він обривається відкритим космосом.

 Яка ж погана?

 У ньому тромб.

Мартінес помовчала.

 Це точно, сер?  спитала.

Лейтенант зітхнув.

 Завис просто над ним і сканую. Бачу вас, бачу тромб

Сержант ще помовчала.

 Великий?  спитала.

 Нормальний.

 Чому я його не бачу? Це якась органіка?

 Уявлення не маю.

 Скиньте мені координати.

 Уже.

Потік пришвидшився Оля навіть бачила, як стінки венули пульсують, качаючи живильні рідини.

 Добре, буду по обста

Потік лиш прискорювався

 Та що за чорт?

 Якого?

Єва (тобто Оля) повернулась набік, зігнула ноги в колінах, напружилась

Бух!..

Оля вдарилась об щось і завязла у чомусь скрученому, нерівному, слизькому

Подалась трошки назад

І побачила чиюсь руку.

Тоді ногу.

Тоді голову.

Канал був забитий людськими тілами. Тіла громадились одне на одному жужмом, вплітались в огидний клубок там кисть, там стегно, там плече, спина, пасмо волосся Деякі у фірмових комбінезонах General Biology біло-синьо-червоно-чорних, деякі в самих їх обривках, деякі зовсім голі. Біота струменилась у кожну шпарину між тілами, стінки венули ритмічно здригались, нагнітаючи потік, але страхітливий клубок майже не рухався, хіба неспішно, ледь-ледь подавався вперед

 Ясно,  рівно проказала Мартінес.

 А як же вони сюди?  спитала дещо отетеріла Оля.

 Мовчки,  одгукнулась Мартінес.  Занесло з якогось кластеру, як і нас Під час розгерметизації чи ще до того. Захлинулись.

 Мартінес  протягнув лейтенант у динаміках.  Слухай сюди. Залишайся на місці я зараз спущуся нижче по розлому Спробую обвалити цей канал абощо.

 Ні, сер!  поспішно озвалась десантниця.  Це небезпечно, я Я щось придумаю повертайтесь краще у човник.

Чи то Олі здалося, чи голос Єви ледь-ледь задрижав. Уперше за всю їхню божевільну мандрівку.

 Та що ти тут придумаєш  неуважно заперечив Кайл.  Стінки там пробити не варіант, назад ти не повернеш, та і часу немає

 Я щось придумаю, сер.

 Замовкни і залишайся там!  гримнув лейтенант.  Я моніторю твій конект він нестабільний. Човник маневрує в патоці, і ти в будь-який момент можеш відєднатись, я зараз!

 Ні!

 Помовч!

 Я придумаю, придумаю  забубоніла Єва, немов сама до себе.

Її голос дрижав.

 Стеж за параметрами скафандра!

 Придумаю, придумаю

 Придумаю

 Єво, що ви

Сержант різко відштовхнулась назад.

Сніжно-біла прицільна марка прилипла до чиєїсь розпластаної спини, просто до потемнілого червоно-синього ромба General Biology на обірваному комбінезоні

Повноцінного удару, як і тоді, не було, був лише широкий розмах руки і спалах напальників і вязка бордова хмара, що здійнялась від клубка трупів і тут же осіла, розсмокталась, розмилась у щільному потоці біоти

Клубок подався. Не надто далеко, але біота немовби пробила в ньому діру і чимдуж ринулась туди

Прицільна марка прилипла до чиїхось сплющених грудей

Спалах напальників, хмара, біота

Спалах

Потік закрутився і поніс Олю в гущавину трупів та їхніх шматків. Вона билась об них, вязла у них, виривалась із їхніх моторошних обіймів і знов загрузала, вязла, тонула Потік біоти ніс її стрімко вперед разом із трупами і їй стало здаватись, що вона от-от захлинеться, вона замахала руками, відштовхуючи від себе мерців, і лиш тоді зрозуміла, що сама керує скафандром, що Єви більше немає з нею

 Єво  видихнула вона розпачливо.  Сержанте! Єво!!

Але навкруг лиш гула пустота і метались покручені руки, спотворені лиця, мертві осклені погляди

 Єво!

Мерці хапали і обіймали її.

8

Спочатку їй здалося, що вона ізнов пірнула в безпамятство навкруг неї гула, аж вила колюча безконечна тьма, і вона не виділа нічого, окрім ядучих стовпчиків індикації

Аж тут глуха безконечна тьма порвалась і просяяла, затліла пожарищем зірок. Вони спалахнули повсюдно, прорвались із могильної пелени сонмом самоцвітних іскринок, розсипались затлілим мигтливим просом десятки, і сотні, і тисячі зір, менші і більші, вони пянливо цвіли крізь вселенну, тулились докупи сузірями, дибились серпанком туманностей у пасмах кудлатої кіптяви

Виднокрай задрижав і скаламутився, засочився якимось потойбічним імлистим сяйвом

Ядучі масиви даних заковзали по правічному млистому сяйву вселенної

 Божечки

 Олю, ви мене чуєте?

Голос Кайла прохрипів у задушливій мертвенній тиші.

 Ттак, Кайле, так!  зойкнула ошаліла Оля.  Де ви всі ділись, де сержант?

 Спокійно-спокійно,  рівно проговорив Доусон,  тепер усе гаразд, зараз я вас розверну

Спалахи індикації знов загомоніли синтетичними звуковими сигналами тягучим писком, дзенькотом милозвучних струн, ритмічним стукотом, тріском та глухими пульсуючими завиваннями Аби ж іще Оля у цьому всьому хоч трошки тямила!..

Але ось імлиста пожежа вселенної поплила перед її взором кудись убік і

9

вона побачила лайнер. Вірніше вона ЗНАЛА, що то лайнер. А якби не знала, то навряд чи й здогадалась би Бо те одоробло більше нагадувало планету, якусь каменюку без атмосфери, сніжно-білу і лискучу, прокреслену барвистими каньйонами оглядових палуб та попелястими ріками службових тунелів. Планета-лайнер розстилалась навсібіч, і над її далеким димчастим обрієм нависала одинока матова зоря з холоднуватим жовтувато-алебастровим світом

 О-ох

Оля шумно видихнула, її скафандр подався трохи вперед і вбік вона взріла ще один каньйон поперек тих переливчастих, ціле урвище, криве і зубчасте, над ним полохливо снували рої різнобарвних іскринок, залітали в провалля й випурхували з нього, метались, ритмічно поблискували, спалахували й гасли А на край урвища наповзало цунамі.

ВОНО справді було схожим на цунамі височенна хвиля, стіна, вал пекельного молока. ВОНО неспішно повзло вперед, щільне і роздуте, немов пухир,  мигтливі іскринки влітали у нього і гасли, а ВОНО все повзло, і росло, і пекельно жахтіло біластим, веселково переливалось по краях і сліпило.

 Не дивіться туди!  пролунав у динаміках шолома хриплий оклик Кайла.  Дивіться на мене, я тут

Трохи вище над барвистим переливчастим каньйоном вцілілої оглядової палуби спалахнув пульсуючий рубіновий маркер, він усе більшав і більшав

Більшав і більшав

Маркер більшав і вицвітав

Маркер стрімко налетів на Олю, і щось цупке обвилось округ її талії, вона сіпнулась із переляку, а те цупке лиш міцніше обняло її

 Спокійно-спокійно, це я

Оля крутнула головою і взріла лейтенанта, його миловидне обличчя і русу чуприну під дисплейним забралом шолома те забрало було абсолютно прозорим, і ядучо-кислотна індикація немовби пливла в пустоті перед зосередженим сіро-зеленим поглядом

 Ще трошки

 Що ми тепер?

 Спокійно, просто розслабтесь

Кайл прибрав руку з Олиної талії, і Оля трошки відлетіла від нього побачила все його виструнчене тіло в переплетеннях штучної мускулатури; та мускулатура проблиснула пурпуровим і згасла, а по Олиному забралу проплив кислотний алізариновий напис: