Вір мені я старався спокутувати свою провину знесилено пробурмотів Рітсон. Із кожним словом дихати йому ставало дедалі важче. Він довго мовчав, потім прошепотів: Я забув сказати тобі ще дещо дуже важливе. Цей лицар і молода пані, яких ти прихистив
Кажи швидше! Гед схопив шваґра за руку.
Я повинен був їх убити. Барон заплатив мені, а на підмогу дав іще людей тих самих, яких ви перебили. Я не знаю, навіщо йому життя цих двох але, прошу тебе, попередь сера Аллана, щоби ні він, ні його сестра навіть не думали наближатися до замку Фіц-Олвіна
Лісник здригнувся, згадавши, що сер Аллан із Робіном вирушили саме до Ноттінґема, але попереджати їх про небезпеку було вже запізно.
Роланде, мовив він, у домі є чернець-бенедиктинець. Хочеш, я покличу його, і він примирить тебе з Господом?
Ні, я проклятий і помираю. Поховай мене під старим буком, де дорога звертає на Менсфілд-Вудгауз. Обіцяєш?
Присягаюся всіма святими
Дякую, Ґілберте Ти завжди був добрий і любив мою сестру, а я
Ґілберт Гед більше не дослухався: до комірчини нечутно ввійшла його дружина Марґарет, і він замислився, як нелегко буде розповісти їй усе щойно почуте від шваґра. Коли ж він знову поглянув на Роналда Рітсона, той був уже в обіймах смерті.
6
Допоки душа Роланда Рітсона прощалася з тілом у комірчині лісникового слуги, троє чоловіків, які вирушили до Ноттінґема, кружляли звивистими стежками безмежного Шервудського лісу. Спершу супутників розважав веселими історіями чернець-здоровань, та невдовзі сер Аллан Клер вдарився в нескінченне розумування про красу навколишньої природи, а коли й він замовк, Робін Гуд своїм сильним чистим голосом затягнув стару як світ баладу.
Сер Аллан! Юнак урвав спів, зупиняючись. Невдовзі полудень. Якщо ви не проти трохи спочити в затишку тінистих кущів, то можемо навідатися до струмка у видолинку поблизу напитися свіженької води та перекусити. Турботлива Меґґі подбала про нас, поклавши в мою торбину хліб і до хліба.
Мій шлунок цілком згоден із твоєю слушною пропозицією, жваво відгукнувся чернець. Негайно веди нас до струмка, сину мій!
Не забарився й лицар, тож невдовзі подорожні вже попростягалися на шовковистій траві в затінку під розложистим буком. Довкола панував мирний і радісний спокій. Чернець, хильнувши чималий ковток доброго французького вина з лицарської фляги, тут-таки заходився наминати Робінові припаси. Підживившись, запропонував супутникам називати його просто брат Тук.
Так мене величають у монастирі, бо надто полюбляю паличні бої. Виріс я в чесній селянській родині, і донині вільне трудове життя мені вельми до душі, на противагу монастирському. Наш настоятель про те знає і, з добрості своєї, за руку мене не тримає. Він у нас не лише золотце полюбляє А ви, шляхетний лицарю, коли не секрет, хто самі будете? звернувся чернець до сера Аллана.
Охоче відповім, якщо ви дасте мені докинути хоч слівце.
Робін досі тримав флягу з вином у руках, і чернець-здоровань потягнувся до неї.
Гоп! гукнув юнак, відсмикуючи посудину. Черга твоя пройшла, брате Тук, ліпше ковтни холодної водиці зі струмка і дай людині мовити.
Родом я сакс, почав лицар. Батько мій був близьким другом архієпископа Кентерберійського та королівського міністра Томаса Беккета, і дружба ця принесла йому лише нещастя, адже після сварки монсеньйора Беккета з королем мого батька було вигнано з Англії. Ми з сестрою Меріон
Заслухавшись, Робін не зауважив, як до фляги почали дедалі частіше прикладатися повеселілий брат Тук, а далі й сер Аллан. Розповідь захмелілого лицаря ставала дедалі безладнішою, зрештою сер Аллан поринув у докладний опис чеснот своєї прегарної нареченої Крістабель і вихваляв їх невпинно, на противагу огидній вдачі її батька, барона Фіц-Олвіна, теми, мало цікавої для Робіна.
Поки двір виявляв до моєї сімї свою велику ласку, нарешті зітхнув лицар, барон Ноттінґем, хоч походить він із норманської знаті, прихильно ставився до нашого кохання і навіть називав мене сином. Але щойно доля повернулась іншим боком, він заявив, що його донька ніколи не стане дружиною сакса Проте, друзі мої, не в моїх правилах відступати, і сьогодні ж увечері я за будь-яку ціну свого добюся. Я знаю таємницю, що здатна перетворити чванливого барона на жебрака і моє мовчання стане викупом за Крістабель Отже, в дорогу!.. Агов, брате Тук, прокидайся!
Не минуло й години, як трійця ввійшла в місто, над яким гордовито височів феодальний Ноттінґемський замок. Він стояв на пагорбі, підніжжя якого омивали води швидкоплинного Тренту.
Слуги мене знають, і вони на нашому з Крістабель боці, мовив Аллан. Але як за ворота дістанетеся ви, друзі мої? Конче потрібно, щоби вас під якимось приводом пропустили зі мною!
Мілорде, вам немає про що хвилюватись, усміхнувся чернець, у замку живе одна так би мовити е-е славна дівчина, для якої я є духівником. Тож щоразу після сповіді на мене чекає там добра вечеря Ну ось ми й на місці Ще за сотню ярдів9 од замкових воріт велетень громовим голосом заревів: Герберте Ліндсею, головний вартовий воріт замку Ноттінґем! Хай буде з тобою благословення нашого покровителя святого Бенедикта! І пошле він усілякі блага тобі і твоїм домочадцям! Нам треба ввійти! Зі мною тут двоє друзів: один із них бажає перемовитися з твоїм господарем про дуже важливі справи, а іншому не завадить підкріпитися й відпочити. А я, коли мені буде дозволено, дам твоїй доньці Мод ті духовні напучення, яких вона, безперечно, потребує Чи впізнав ти мене?
Це ви, брате Тук? Як можна не впізнати справжнього скарбу Лінтонського абатства? долинуло з-за ворітних ґрат щире привітання. Ласкаво просимо вас до Ноттінґема!
Після цих слів швидко опустився звідний міст. Шлях до замку був вільний.
Сер барон нині не в гуморі і вже пішов у свої покої, шепнув лицареві брамник. Я би радив вашій милості відкласти побачення до ранку
Либонь, нездужає? посміхнувся чернець.
Баронові дошкуляє подагра, скрушно похитав головою Ліндсей. Біснується і скрегоче зубами Відколи у Святій Землі10 його було поранено сарацинською шаблею, геть утратив терпець, а що вже казати про глузд
Мені байдуже до хвороб барона Фіц-Олвіна і начхати на його шаленство, наполягав на своєму сер Аллан, я хотів би побачитися з ним негайно!
Про мене, як собі хочете! сторож знизав плечима і покликав слугу, що пробігав повз: Агов, Тристане! Який настрій у його світлості?
Гірше не може бути перелякано відповів хлопчина.
Раджу вам усе ж зачекати, сер Аллан
Накажи провести мене до нього негайно, перервав лицар, я не чекатиму ні секунди.
Брамник пригнічено перехрестився, дивлячись на постаті лицаря і юного слуги, що видніли вдалині.
Тристан приречено плентався поряд із лицарем, тремтячи як осика, він дуже радів, що вислизнув із кігтів розлюченого барона, а тепер змушений був знову повертатися до нього, мов до клітки з тигром.
На вашу милість чекають? боязко спитав слуга.
Ні.
Чи не дозволите ви мені попередити господаря?
Навіть не намагайся, сердито відповів лицар.
Тоді ми загинули, зітхнув Тристан. Обидва.
А чернець і Робін Гуд тим часом увійшли до хитромудрого лабіринту з численних переходів, коридорів та сходів, у якому сам юнак неодмінно заблукав би. Але брат Тук чудово орієнтувався і почувався в Ноттінґемському замку, як удома у своєму абатстві. Нарешті трохи самовдоволено, як людина, що має на те право, він постукав у двері невеличкого покою.
Увійдіть! почувся мелодійний дівочий голосок.
Гості ввійшли. Щойно гарненька сімнадцятирічна Мод забачила ченця-здорованя, як хутко кинулася до нього, сяючи кокетливою, доброзичливою усмішкою.
«Он воно що! посміхнувся Робін. Яка гарнісінька християнка: оченята блищать, коралові вуста горять, як жар, а скільки грайливості готовий закластися: брат Тук має собі тут найкраще духовне чадо з усіх, яких я будь-коли бачив»
Метка дівчина хутко накрила стіл, і вони всілися за трапезу. З невинним виглядом наминаючи частунок, Робін одразу помітив, що манерами брат-бенедиктинець не надто нагадує суворого духівника.
Серед родичів іноді бувають до певної міри близькі й приязні стосунки. І в тому немає нічого непристойного, зауважив чернець, запихаючи до рота чималий шматок.
Еге, то ви з міс Мод рідня?
Авжеж! Мій дід був старшим сином одного з небожів троюрідного брата її двоюрідної бабусі.
Ну, тоді з родичанням усе зрозуміло розсміявся Робін.
Саме в розпалі застілля двері несподівано відчинились, і на порозі постали вартові.
Ви супутники сера лицаря? суворо поцікавився начальник варти.