Ну, тоді з родичанням усе зрозуміло розсміявся Робін.
Саме в розпалі застілля двері несподівано відчинились, і на порозі постали вартові.
Ви супутники сера лицаря? суворо поцікавився начальник варти.
Так, спокійно відповів Робін.
І що з того? спохмурнів брат Тук.
Нам наказано провести вас у покої його світлості барона Фіц-Олвіна. Ідіть за нами!
Красуня Мод, сумно зітхнувши, провела гостей, і невдовзі вони вже прямували в супроводі конвою похмурими сирими галереями. Проминувши збройову залу, приятелі спинилися перед важкими дубовими дверима. Один із охоронців тричі постукав.
Заходьте, гультіпаки! почувся з-за дверей лютий рик. Вам би тільки в кості гуляти! Де ви вешталися? Подати їх сюди негайно!
Юнака і ченця грубо заштовхнули в задушливий покій із низьким склепінням, що нависало над головою. Тут пахло цілющими травами і чадом свічки.
Це ви прийшли сюди разом із нахабою, що наважився кинути мені в лице брудні образи? Робін радше з цікавістю, аніж із острахом поглянув у темну нішу, звідки линув рипучий, сповнений люті голос.
Володар Ноттінґемського замку важко напівлежав на широкому неприбраному ліжку, не зводячи своїх глибоко посаджених, зеленкуватих, як у ведмедя, очей із новоприбулих. Баронові Фіц-Олвіну було близько пятдесяти років як на ті часи, вік доволі похилий. В опочивальні його вбрання здавалося недоречним: важкий пластинчастий панцир-обладунок, поверх якого барон напнув широченний плащ хрестоносця. Владне обличчя з довгими звислими вусами побагровіло від люті, кущуваті брови супилися, вуста презирливо кривилися. Підозріло поглянувши на юнака, барон аж зашкварчав зі злобою:
А-а, шервудське вовченя!.. Підійди-но ближче! І ти, приблудо в рясі, червяк монастирський, стань поряд із ним. Відповідайте як на духу: як ви насмілилися без мого дозволу вдертися в замок? Який розбій умислили чинити? І не здумайте брехати, псяюхи бродячі, бо я вас миттю присмирю!
Долоня ченця машинально намацала руківя його деренової бойової палиці, він одразу набундючився, але не зронив ні звуку. Робін тільки зневажливо стенув плечима: самоповага не дозволяла йому відповідати на подібні образи.
Он ви як? Не вважаєте за потрібне сказати слово своєму панові? баронові потемніло в очах від подагричного болю, новий напад люті стрясав його огрядним тілом. Чи вам невтямки, що мені відомо, кому завдячувати вашим візитом? Воістину цей лицар підшукав собі гідних спільників злодійського вилупка і брудного жебрака! Підлі раби!
Замовкни, бароне, не витримав Робін Гуд. Ти брешеш: я не твій раб, а вільна людина, і вже й поготів не вилупок. А брат чернець, коли й простяг би до тебе руку, то зовсім не за подаянням!..
Юнак аж зблід від обурення. Мовчки, дивлячись просто в лице грізному баронові, він пересунув сагайдака з-за спини на стегно, і пальці його звично намацали оперення стріли.
Барон Фіц-Олвін підвівся, щоби покликати варту, проте передумав, знову опустився на своє ложе і промовив уже стриманіше:
Ти занадто зухвалий. Гадаю, це від молодечої дурості Гаразд, темниця тебе поки почекає, але на мої запитання я жадаю твоїх відповідей. І запамятай: я дарую тобі життя лише зі своєї вродженої доброти
Сер барон, повторюю: не ви подарували мені життя! На жодні запитання відповіді не буде! розлютився Робін.
То ти, вовченя, смієш мені суперечити? аж задихнувся вражений барон. Вочевидь, захотів, щоби твоя дурна голова прикрасила стіни Ноттінґемського замку на науку іншим нахабним молокососам?
У відповідь Робін Гуд впевненим рухом наклав стрілу на тятиву і натягнув її, взявши барона на приціл. Ще мить і він міг легко спустити стрілу. Тоді володареві було би непереливки, але брат Тук, стримавши юначу руку, майже вкрадливо вимовив:
Сподіваюся, ваша милість не має на думці виконувати свої погрози?
Тепер Фіц-Олвін накинувся на ченця. Простромивши здорованя лютим поглядом, він гаркнув:
Прикуси свого зміїного язика, клятий ченче! Не до тебе зараз!
Попри всю мою повагу до такої знатної особи, посміхнувся бенедиктинець, здається мені, що саме напад подагри затьмарив розум Вашої світлості. Чи, може, ви ненароком утопили його на дні пляшки з джином?
Робін опустив лук і розреготався. Тієї ж миті в голову ченцеві зі свистом полетів важезний молитовник в обкутій міддю оправі. Здоровань тут-таки віддячив за такий подарунок ступивши крок уперед, з усієї снаги уперіщив барона своєю вбивчою палицею по хворому плечі.
Від нестерпного болю Фіц-Олвін підстрибнув, заревів, мов поранений ведмідь, і кинувся до свого меча, щосили горлаючи:
Варто, варто, до мене!
Чернець наостанок майже лагідно, тобто впівсили, огрів барона нижче поперека і позадкував до дверей, рухами наказуючи Робінові йти за ним. Аж раптом до покою ввірвалися вартові.
В імя Пресвятої Діви та її Сина, розіпятого на хресті за вас, дурні, наказую відступити. Того, хто наважиться мене затримати, миттю відлучу від причастя! вигукнув чернець, розчахуючи двері могутнім поштовхом ноги, і вільно вийшов із кімнати.
За тих часів на служителів Господа краще було не нападати, тому охоронці пропустили брата Тука. Проте щонайменше дюжина накинулася на Робіна, коли той і собі рипнувся був до дверей, і вирвала з рук юнака лук і сагайдак. Скрутили його і штовхнули до барона, який важко впав у крісло. Відсапавшись, Фіц-Олвін глухо мовив:
Ти супроводжував сера Аллана Клера Чи відомо тобі, навіщо цей пан зявився сюди?
Лицар просив мене бути йому за провідника в лісі, а для чого він прийшов у замок, мені не відомо.
Брешеш, собако! де й подівся удаваний баронів спокій. Чи давно ти знайомий із лицарем?
Щонайбільше добу
Знову брешеш, прогарчав Фіц-Олвін.
Не маючи більше сили терпіти образи, Робін Гуд вигукнув:
Старий телепню! Коли я брешу, то більше ти не почуєш від мене ні слова!
Ну й зухвале цуценя Барон, на диво, заспокоївся. Ти хочеш, щоби тебе скинули з муру замку в рів із нечистотами, як і твого пана? Ви обидва не доживете до ранку і помрете без покаяння Несподівано Фіц-Олвін сторожко прислухався: з-за дверей почулися чиїсь гучні голоси. Він потягнувся до меча і промовив: Останнє, про що хочу тебе спитати
Йому не дали договорити. Двері розчахнулись, і в покій до барона ввалилося двоє брудних обірванців зі скривавленим ганчірям на головах. Барон випростався, відкинув меча і ступив крок їм назустріч.
Робін із першого погляду впізнав прибулих: то були вцілілі розбійники з тієї ватаги, що минулої ночі штурмувала лісникову хижу. І хоча їхньої розмови з бароном хлопець не чув, здогадатися, про що йшлося, було неважко. Нарешті володар замку повернувся до свого крісла. Скривившись од болю і потираючи плече, Фіц-Олвін віддав наказ щодо юнака:
Цього в підземелля! Не давати ні краплі води, ні шматка хліба, доки не одумається. Не спускати з вовченя очей, поки не розповість нам про наміри Аллана Клера і не благатиме на колінах пощади.
Робін на це лише посміхнувся і вигукнув, по-блазенськи вклонившись:
Прощайте, ваша світлосте, сподіваюся назавжди!
Та щойно охоронці поволокли його до дверей, юнак, обернувшись, промовив:
Може, у вас, шляхетний пане, стане розуму послати когось попередити доброго лісника Ґілберта Геда, що його син додому вчасно не повернеться? Я був би вам вельми вдячний Бо, чого доброго, доведеться вам неабияк похвилюватися за свою дочку, як зараз хвилюється за мене мій батько!
Тисяча чортів! Заберіть звідси нарешті це змієня!
Вийшовши з покою Фіц-Олвіна, юнак на повну силу своїх молодих легенів затягнув баладу. Його дзвінкий і чистий голос іще відлунював попід похмурими склепіннями замкових галерей, коли важкі двері підземної темниці зачинилися за ним.
7
Стихли кроки вартових, бранець усівся на брудний жмут трухлої соломи і замислився над тим, що робити далі. Погрози барона не злякали Робіна; непокоїла думка про Ґілберта й Марґарет, які сьогодні марно чекатимуть на нього до ночі. Отже, хай там що, він мусить повернути собі свободу ще до смерку.
Робін підвівся і роззирнувся. Його вязниця виявилася сирою і темною. Світло від чадних смолоскипів через невеликий отвір над залізними дверима ледве просочувалося з галереї, де походжав вартовий. Навпроти дверей, на висоті приблизно десяти футів11 од камяної підлоги, була вузька заґратована бійниця, що, найімовірніше, виходила на зовнішню терасу. Крім столу і грубо збитої лавиці, більше нічого не було.
«Як так? Жорстокий барон чомусь забув забити мене в кайдани? посміхнувся Робін, згадавши про деспотичного володаря замку. Що ж, скористаємося цим його недоглядом і поцікавимося, що коїться по той бік бійниці»
І Робін тихенько присунув до стіни стіл, примостив на нього лавку, приставивши її до стіни, та й подерся нею, як драбиною, до віконця.