Якби ти чула, що хтось може допомогти з Італією чи Іспанією, дай мій номер телефону.
Тільки не це! Ми щось тут придумаємо У моєї співробітниці дочка збирається в декретну відпустку. Правда, десь аж за два місяці. То не журналістика, але робота конторника також вихід. У мене є ще деякі ідеї. Без роботи не залишишся, це точно!
Соломія допила останню краплинку пересмаженої кави та прихованої гіркоти і всміхнулася:
Ходімо, бо нас тут замкнуть.
Ворота не скрипіли, тільки зелені яблука розгублено розкотилися стежкою. Куди далі?
5. Сніг за пазухою
На стареньку капу натрусилося листя і тіні. Вона скрутилася від дитячих колін і піддавалася будь-яким випробуванням. Від яблуні віддавало прохолодою, хоча сонце, здається, було нестерпним Дві дівчинки вкладали ляльку в ліжечко Одне на двох
«Я теж такої хочу. В тебе стільки всього! Дай мені її я поверну Скажеш бабусі, що загубила. Вона купить тобі ще! А моя мама мене не любить і не хоче нічого купувати»
«Бери!»
Соломія взяла до рук маленьку вишиту подушечку і попрямувала до дверей. Швидше, поки ще не передумала! Коли надто довго роздумуєш і вагаєшся, життя перетворюється на суцільний сумнів. Хіба хтось застрахований від непевності? Кажуть, вагання ознака слабкості. Так, мабуть, думають ті, хто не має що втрачати або ризикує всім. Соломія не належала ні до перших, ні до других.
Вона зачинила за собою вхідні двері будинку, ступила на заметений снігом поріг і механічно витерла об решітку ноги. І таке буває! Сніг одразу заскрипів, начебто скривився від невдоволення: «Дивись, не обморозься». «Пізно», зітхнула про себе Соломія.
Запекло в очах. Сонце було невгамовним, вгризаючись кожним промінчиком під повіки. Мінус десять? Певно, більше. Соломія не відчувала холоду. Не бігла, хоча шуба була тільки накинена на плечі. Чи раз так вихоплювалася до подруги!
За дві хвилини вона стояла біля Наталиного будинку. Дванадцятирічний Павлик саме гасав зі зграйкою хлопчаків біля дороги. Гола тоненька шийка світилася з-під розщепленої курточки, начебто для неї не існувало холоду. Шарфик висів на одному плечі й не збирався бути «маминим поплічником». Скільки тієї радості взимку?! Саме в цей час якесь пустотливе хлопя прожогом підлетіло до Павлика і сипонуло йому пригорщу снігу за пазушину. (Соломія відчула у себе за пазухою сніг. Її тілом пробігся морозець.) Бажання відповісти тим самим розколисало Павлика ще більше. Хлопці покотилися у сніг, борсаючись у бажаній пастці й висуваючи на Божий світ по черзі вже простоволосі голови, щоб пересвідчитися, що до них обовязково приєднаються інші. І справді, їм недовго довелося чекати. Зграйка червонощоких «горобчиків» у коротеньких курточках миттю кинулася до них, здійнявши такий щасливий галас, якого не знає жодне птаство на землі. Соломія всміхнулася.
«Моя рука механічно натиснула на дзвінок. Знайоме і трохи нервове Йду розперезало тишу. У мене щось надірвалося в душі. Я ледь не опустила подушечку».
Соломіє? Ти? з Наталчиних рук випав рушник.
Ось Соломія подала подушечку.
Наталя підняла рушник і спробувала всміхнутися:
Проходь.
Соломія поправила комір шуби і попрямувала на кухню. Вона поклала подушечку на ослінчик і сіла на стілець.
У Наталі все валилося з рук. Соломія вперше помітила, що Наталин темно-синій нуднуватий халатик пасував до її голосу. Навколо очей вигиналися рівчачки дрібних зморщок, щоки були блідими. На непідфарбованому волоссі проблискували роки. Синюватий відтінок її вуст затуляв молоду жіночу свіжість. «Їй справді погано», піймала себе на думці Соломія.
У мене сьогодні трохи неприбрано. Субота. Сама розумієш. Щодня на роботу. А Павлик у мене не дуже до прибирання. Тобі добре, у тебе нема кому смітити, затнулася Наталя.
Якими безглуздими бувають іноді виправдання.
Наталя поклала кавник на стіл і підсунула горнятка.
Ти пєш без цукру? надламувався у Наталі голос. Вона навстоячки пригубила каву.
Як завжди.
Наталя сіла на стілець і ще раз пригубила. Якась невідворотна тиша вперше витискала з-поміж них повітря. Стало гаряче. Наталя відчинила кватирку. Та тихенько скрипнула, на мить перетнувши тишу: «Говоріть! Хтось же мусить почати!» Дві жінки сиділи одна навпроти одної і мовчали. Вони думали про одне і те ж.
Прийшла зясовувати стосунки? вирвалося у Наталі.
Прийшла уточнити, коли ти погасиш кредит, Соломія намагалася бути спокійною.
Не в тебе брала і не тобі погашатиму, процідила Наталя. А з Андрієм я розрахувалася.
Соломія мовчала. Так, як мовчать німі, бо від природи не можуть нічого вимовити. Змирившись із долею, залишаються тільки кільканадцять жестів і очі, які іноді вміють розмовляти краще від вуст.
Вона мовчки зачинила за собою двері, залишивши на ослінчику вишиту подушечку. Назавжди.
6. Світ за порогом
Алло! Соломійко, до тебе вже телефонувала Оксана?
Ще ні, Соломія спантеличено глянула на годинник. Сьома тридцять. У неї щось трапилося?
Ти ж знаєш Оксану. Вона за всіх хвилюється. Сказала, що поганий сон приснився. Упевнений, от-от тобі зателефонує. Хотів, щоб ти особливо не переймалася. У вас, жінок, не встиг кіт дорогу перейти чи ворон кракнути причина, щоб цілісінький день собі голову сушити.
Дякую, Сашку, не перейматимуся.
А в тебе хоч усе добре?
У мене?
Чую, що не дуже. Післязавтра повертаюся з відрядження. Протримаєшся? Коли щось термінове, купую вертоліт.
Дякую, Сашку, протримаюся.
Називається: підбадьорив.
«Іноді, чекаючи на сонце, бачиш тільки хмари. Оксана була саме тією, хто розганяє хмаровиння. Невже на цей раз їй забракло сонця? Я лічила хвилини до зустрічі з нею».
Соломії не подобалися дрібні «каюти» в кавярнях, де почуваєшся замкнутим, мов у келії. Не любила ні тісняви, ні тлуму. У першій залі місця на двох були зайняті. Вони сіли за великий стіл. Цікава заведенція: коли потрібно великого столу, вільні тільки малі. За сусіднім столиком сиділи три жінки з пляшкою коньяку: як для обідньої пори нічогеньке празникування! «Соломії теж не завадила б чарчина», подумала Оксана.
Соломія хилилася до Оксани найбільше. Надія і Сашко також були їй дорогі, та от Оксана була особливою. Може, тому, що з нею коротала найбільше часу. Чи схожість доль? Біль ріднить, як і багатство. І хто вигадав такі паралелі?
Ми втрьох у човні? То чим поганий сон?
Навколо каламутна вода, нахмурилася Оксана.
Ти дивилася у сонник? Можливо, якась дорога.
У мене немає сонника. Знаю тільки, що каламутна це погано, коментувала Оксана.
Соломія звикла, що Оксана всіх розраджує, а тут захмарилася, начебто приснилося, що падає у прірву.
Сашко сказав би, що забагато води каламутиш, усміхнулася Соломія.
Так і сказав би. А ти звідки знаєш?
Здогадуюся. Йому, бідоласі, десь зараз гикається.
З ним ти жила б, як у Бога за пазухою. Памятаєш, як він завжди підспівував: «А ми удвох в одне дівча закохані», прогумкотіла Оксана. Через тебе у нашу групу перевівся, а ти його на Андрія проміняла! іронізувала далі Оксана. Стільки часу минуло Усе було б гаразд, якби не впала тобі на хвіст ця португальська мацапура. Оксана не приховувала своєї беззмінної «прихильності» до Наталі.
Якщо ти про Наталку, то я вчора з нею бачилася, стисла губи Соломія. Вона не збирається гасити кредит. Тепер справді не знаю, що робити.
Годуй пса на свою литку. От недогризок португальський! Оксана зімяла на столі серветку. А ти завжди: «Андрійку, Наталя не встигає зі статтею, подивися за дітьми Андрійку, подай Наталі склянку відвези її на роботу». Пригріта гадюка отрути не шкодує. От личина! Оксана не знала, де примістити руки. Ось тобі й сон!
Тепер уже пізно, здавалося, що Соломія розмовляла з чашкою.
Соломія дивилася у вікно і мовчала. Для свіжої рани треба стерильності: до неї не допускають нічийого ока. Відгомін болю женуть геть, щоб не вростав у память новою раною. Якщо ящірка не в змозі змінити колір шкіри під колір каменю, чи зможе змінитися камінь?
Кожен надіється, що шило з мішка не вилізе, перервала мовчанку Оксана.
Соломія насторожилася, зморщила чоло і підняла брови:
Ти про ту Він уже туди не йде, захмарилася Соломія.
Оксана замовкла, човгаючи по столі кавою.
Вона народила дитину, майже пошепки відповіла Оксана. Вчора увечері телефонувала Світлана Гринишин. Вона живе там неподалік.
Дитину? хляснуло в серці.
Щось обірвалося в грудях. Скільки всього нараз! Соломія торкнулася своєї руки. Жива? Вона мовчала і дивилася у вікно. Хоча вікна й не бачила. Її думки вклякли десь перед Богородицею. Її єдиним порятунком.
Клацнула клямка на дверцятах її душі. Зачинено!