У нас таки найкраще!
Вона вкотре повторювала цю стандартну фразу, яка була у неї на язиці ще з дитинства. Заглянула у кожен кутик, погладила рукою рамку на комоді і всміхнулася: «Я вже вдома! У мене все гаразд».
Андрій поклав валізи біля столу, та з подарунком вирішив випередити дружину.
Заплющ очі! прошепотів він їй у вушко, обнявши за плечі.
Соломія слухняно підкорилася, згоряючи від нетерплячки:
Заплющила!
От і гаразд! А тепер дай мені руку, але очей не розплющуй! Тепер поклади руку на ось це! Що відчуваєш?
Соломіїна долоня лежала на полотні. Її пальці відразу впізнали його. А от те «ще щось», що ковзало полотном, Соломія не наважувалася розгадувати, хоча, здається, впізнала також.
Ну що? Вгадала? майже щебетав від радості Андрій.
Здається кухонний рушник, кепкувала Соломія.
Тепло, але не цілком!
Тоді тоді ти виправ мій фартушок. От тільки спагеті так і не відчепилися, глумилася вона чоловікові.
Гаразд. Розплющуй очі!
Соломія розплющила очі й побачила перед собою соняшник. Це була не звичайна Андрієва картина, а художнє «упакування» для золотого ланцюжка серед шафранових пелюсток.
Як гарно! Соломія знову піднялася на пальчики і чмокнула чоловіка в щічку. А ти романтик.
За якусь мить Соломія знову кружляла кімнатою, укотре заглядаючи в трюмо.
Дякую! Який гарний сюрприз! Соломія поправила на шиї ланцюжок. А картину повісимо у відпочивальні.
Я трохи хандрив без тебе.
Я теж! Удома справді нікого нема?..
Поки Андрій кинувся на кухню, щоб порятувати смаженину, Соломія поспіхом підіймалася до дитячої, щоб порозкладати сюрпризи. Прихилила двері й за хвильку стояла перед Андрієм:
Чому ти не сказав мені, що Наталя переїхала?
Хіба це так важливо для тебе? Раніше ми також жили самі, і нічого, знизав плечима Андрій, начебто йшлося про джмеля, який нарешті вилетів із кімнати.
Хоча б телефоном можна було сказати, Соломія розгнівано жбурнула під крісло Наталчину маленьку вишиту подушечку, яку та забула забрати під час переїзду.
Хіба це щось змінило б? Вона відкупила свій будинок у Михайленків, Андрій сів на диван і посадив Соломію собі на коліна. Нам також спокій не завадить.
За два тижні?.. А гроші? здивувалася Соломія. Вона відразу підвелася і втупилася чоловікові в очі.
Я допоміг їй узяти кредит. Андрій підійшов до вікна.
Кредит?.. не зовсім зрозуміла Соломія.
У нас будинок. Треба було застави У неї нема. Вони з шефом! Віддасть плутав словами Андрій.
Соломія досі не все тямила.
З шефом?.. Він переїхав до неї? Соломія нарешті почула, про що йдеться.
Ні-ні! Ну що ти! Вони тільки Андрій затнувся і не знав, що їй казати.
Непогана ідея нервово потерла пальці Соломія.
Ти про що? нічого не зрозумів Андрій.
Про роботу, звісно, Соломія подалася до шафи і швидко попересувала вішаки. Напевно, візьму ось це! Хоч видно, що засмагла
Для чого тобі сьогодні на роботу? Ти щойно приїхала. Ще навіть не пообідала. Я так старався
Вахтер підняв шлагбаум і пропустив машину. Її місце паркування було зайняте чиєюсь «Тойотою». Під час відпустки зрозуміла річ хто б не скористався? Соломія піднімалася сходами. Ноги були слабкими, та не зволікали.
Ключ у замку не повертався, і вона смикнула за клямку. Двері були незамкнені. «Певно, прибиральниця». Андрій мовчав.
За столом сиділа Наталя з телефонною слухавкою в руках. Нова? Нове настільне приладдя з брунатної шкіри, модерна підставка. У кутку велика ваза зі штучними квітами. На стіні ландшафт (здається, Андрієва рука).
Ремонт?
«Я гадала, що переплутала кабінети. Хоча бачила своє крісло, шафу, книжки Який сюрприз! Чи раз за ширмою літепла ми змушені ховати синці від граду? На цей раз усе вочевидь. Нарешті мені провиднилися очі. Аж тепер! Не бачити міг би лише сліпий!»
Ковзанка Пожовклий листок Соломіїної памяті відірвався від стовбура і вивірчував, мов у вакуумі осені, смішні піруети, пришвидшено обертаючи земну вісь. Від одного маленького листка завважки ледь у грам змінювалася швидкість Землі, а вона, Соломія, начебто не жінка, а кульбаба чи зернина пирію, не могла спинити цей пірует долі. Ноги розпростерлися на шпагат. Ковзани протяли нетривкий лід. «Зупинитись! Чуєш, ти мусиш зупинитись! Попереду талі води!»
Рипнули двері. Андрій вийшов у коридор.
Соломія підійшла до столу і взяла до рук календарну книжку:
Воля тобі на користь! Інтервю, зустрічі, телефонні дзвінки, гортала сторінки Соломія. Коли з шефом спиш, також записуєш? Ото стерво! Соломія смикнула за підставку на столі, і все приладдя покотилося на підлогу.
«Ті, кого доля не гладила по голові, або беззубі, або із зубами акули. Я належала до перших. Замість того, щоб пустити Наталку сторч головою зі сходів, я зачинила двері. Хіба знала, що робити в такій ситуації? Узбережжя збагне, що таке смерч, аж тоді, коли вже стане пусткою».
У горлі щось міцно застрягло: ковтай-не ковтай сидить, та й годі. Кров розпирала жили. Думки забігали кудись у минуле, зявляючись, мов короткі блискавки у Соломіїній памяті Вистелена під яблунею стара бабусина капа5, на ній дві дівчинки завивають у хустку ляльку, вкладають у «ліжечко», накривають «ковдрою» порожня лавка у її саду пересохла криниця той злощасний букет черемхи випускний університет друзі листи лікарня нічого зустріч з випускниками
«Дурепа! Дурепа! Яка я дурепа!» то був міні-монолог до самої себе. Бо такий коментар маєш право давати лиш собі.
Коли тобі погано зроби нову зачіску, нафарбуйся, вдягнися в те, що найбільше любиш, і виходь у місто. Пройдися сквером, випий горнятко кави і купи собі нову блузку. Ти помітиш, як прибуватиме сила.
Дякую, бабусю!
Спочатку була перукарня. Завитки, голова під «баняком» сушки, лак Вищипування брів, маска, накладання косметики. Стільки пензлів та кольорів ще ніколи не торкалося її обличчя. Кажуть, краса потребує жертв. Здається, Соломія вперше збагнула цю фразу. Вона відчинила двері надвір і набрала повні легені повітря: «Як свіжо і гарно!»
Сьогодні не можна ховатися від світу під парасолю! За Соломією оглядалися. Вона йшла вулицею, як довгим кольоровим коридором, розтоптуючи вчорашні калюжі, що поховалися у пригорщі асфальту. Тоненькі каблучки відштовхувалися від землі приглушеним поцокуванням. Теплий вітер розхитував свіжозавитими кучерями, пробирався крізь коротку тоненьку прозірчасту крепдешинову суконку в бузкові букетики, що тісно прилягала до талії. Соломіїн погляд заплутувався в очах перехожих. Перехожі заплутувалися у лабіринтах дверей крамниць та кавярень. Кольорова гама ще не цілком згаслого літа і щойно народженої осені сипала під ноги поодинокі жовтуваті листки клена. З обох боків пішохідної зони волого всміхалися яскраво-золоті чорнобривці. Яким теплим може бути життя!
Крамниці світилися сліпучим світлом, хоча день ще не згас сонцем. Блузку! Звісно, нову дорогу блузку! «Ніколи не шкодуй собі. На тобі зекономлять інші!» Дякую, бабусю!
Заглядання поміж вішаки, оцінювання самої себе у зіницях дзеркала, нехтування часу, за яким ніколи не шкодуватимеш. Хіба вона могла пройти повз темно-вишневу суконку на тоненьких бретельках нізащо! Сукня гарно підкреслювала талію і тільки ледь-ледь сягала колін. Вона ідеально пасувала до нових італійських «човників», куплених з Оксаною у Криму. «Оксана має рацію: треба більше думати про себе».
Здається, трохи розвіялася. Залишилася тільки кавярня, і тоді «культурна програма» на сьогоднішній день начебто виконана.
Кава То тільки перший ковток гіркий. До другого звикаєш.
Ого! Нарешті бачу Соломійку справжньою жінкою. Так би щодня!
Твоя школа. Зарплатні вистачить тільки на перукарню. Проте я вже безробітна.
Ти? В Оксани відвисла щелепа.
Соломія розповідала Оксані так, начебто все відбулося з кимсь чужим. Оксана німіла.
Як я раніше не докумекала, що вона хоче на моє місце? Соломія дивилася в Оксанині великі очі, не чекаючи відповіді. Хоча б десь колись при розмові.
Не наважилася. Ти їй багато допомогла, Оксана поклала свою руку на Соломіїну. Ти сильніша від неї, і вона це розуміла. Наталка прагнула більшого, та то не було волею долі. Їй бракувало саме такого штриха!
Це ще не все. Андрій узяв для неї позичку. Заклав у банк наш будинок. Без мого підпису! Як він домовився?! Уявляю, якби мені було щось треба.
Ото гультіпака! Він збожеволів! А якщо Наталка не поверне грошей? кліпала очима Оксана.
Соломія знизала плечима:
Якби ти чула, що хтось може допомогти з Італією чи Іспанією, дай мій номер телефону.