Сідай! дівчина кивнула у бік крісла.
Ні, краще швиденько збирайся, посидимо де-небудь, мені треба з тобою поговорити.
Жанна обдарувала мене таким поглядом, що я мимоволі розсміялася.
Посидимо? Я не можу Георгій скоро повинен підїхати, говори тут.
Тут не та обстановка, мені потрібна конфіденційність.
А як же Георгій?
Він уже великий хлопчик, знайде тебе он у тій кавярні навпроти.
А раптом він образиться?
Якщо він образиться, то значить він заплішений дурень. А навіщо тобі заплішений дурень? насправді мені хотілося сказати дещо інше, але кривдити Жабку перед важливою розмовою не можна, зателефонуй йому, й пішли.
У кавярні Жанна сиділа, як на голках, постійно витріщалася у вікно й навідріз відмовилася хоч щось замовити: раптом Георгій образиться, що вона тут бенкетує без нього. Він сьогодні сам призначив їй побачення сам! І Жабка очікувала від нього рішучого чоловічого вчинку.
Я не спізнилася, а це головне, мій моторошний сон зіграв свою роль. Баритися було не можна, у будь-яку хвилину міг зявитися «кращий друг дитинства» мого Сергія й усе зіпсувати.
Ледве не забула, дай мені номер свого мобільного, а то так незручно дзвонити тобі на роботу.
Жабка з готовністю продиктувала цифри, я, немов перевіряючи правильність номера, набрала їх на своєму мобільному. Заграв марш Мендельсона, дівчина радісно відбила, музика була співзвучна її надіям. А я заспокоїлася тепер і вона зможе за необхідності зі мною звязатися.
Жанночко, мяко почала я, мені зовсім випадково стали відомі деякі подробиці твоїх стосунків з Георгієм. Повір мені, зовсім випадково.
Жанка підняла на мене стривожений погляд і почервоніла. Бідолашна! Вона ще здатна червоніти, спілкуючись із паскудником і негідником, вірніше, не спілкуючись, а ділячи з ним ложе.
Це правда, що ти чекаєш дитину?
Поки про це знає тільки Георгій, непевно вимовила Жанна й довгим важким поглядом встромилася в мене: як я посміла торкнутися настільки інтимного в її житті!
Як бачиш, не тільки Георгій. Невже ти не знала, що чоловіки ще більші пліткарі, ніж ми? Я в цьому ще у школі переконалася, а в інституті й поготів.
Ти мене запросила, щоб
Я не дала їй домовити:
Ні, не щоб! Я хочу тебе попросити: не слухайся Георгія! Чуєш? Йому не потрібна дитина, але це його проблема.
З чого ти це взяла? Ми любимо одне одного
Правда? Тоді я рада це чути! Давай поспоримо на шоколадку, що Георгій запропонує зробити аборт. Не будь дурною, не погоджуйся, не вір йому.
А чому я маю довіряти тобі?
Тому що я старша й тому втроє розумніша. А по-друге, я добре знаю Георгія. Якщо я помиляюся, подзвони мені завтра зранку і скажи, що я інтриганка й дурепа в квадраті. Домовилися?
Домовилися, луною повторила Жанка.
І про що це ви домовилися? пролунав веселий голос Георгія. Лізочко, я не очікував тебе сьогодні побачити!
Граючи галантного кавалера, він заслинив мою руку й зухвало затримав у своїх долонях, це був такий напівінтимний жест.
Ти на колесах?
Зрозуміло! Циган без коня не циган! Георгій весело підморгнув Жанночці. Карета подана! Столик замовлений. Ти теж можеш до нас приєднатися, із широким купецьким жестом він повернувся до мене.
Не можу, мені треба до аеропорту провести Сергійка. Підвезеш? глумливо запитала я, щоб йому незручно було відмовити.
Жанно, підвеземо Лізочку? грайливо звернувся той до дівчини, зображуючи безтурботність. Поїхали!
От і добре, не треба шукати таксі, телефонувати, чекати. Дозволю «кращому другові» виявити свою «широку натуру», у вологих чоботах не дуже цікаво гуляти по вулицях.
Уже сидячи за кермом, Георгій звернувся до Жабки:
Так про що ви з Лізочкою домовилися?
У нас чисто діловий договір. Але якщо розпирає цікавість, довідайся: я хочу перефарбувати волосся. Тільки не говори про це Сергію, хочу зробити сюрприз.
Ми з Жанкою вмостилися на задньому сидінні, я непомітно взяла її руку й потисла, скріплюючи наш договір. Через кілька секунд її рука у відповідь стисла мою.
4
З аеропорту я повернулася після одинадцятої. Георгій підвіз мене до аеропорту, по-хамському навіть не вийшов з машини й, помахавши ручкою, відразу покотив з Жабкою до свого замовленого столика.
Змерзла та втомлена, я стала під душ і з півгодини грілася в ласкавих гарячих струменях. Я була незадоволена собою гірший вид невдоволення. Адже я збиралася попрощатися із Сергієм не на час його відрядження, а назавжди Виявляється, не так-то легко покинути чоловіка, з яким зустрічалася цілих два роки. Слова прощання вертілися на язиці постійно, але щось зупиняло. Може, те, як щиро, по-дитячому зрадів Сергій, здаля запримітивши мене, як кинувся назустріч, як помітив мій поганий настрій і не сказав нічого, а тримав мою руку й мовчав. А може, це переміг поклик тіла, ми стали вже «єдиною плоттю»? Невидимі, прозорі ниті вже обмотали нас разом у єдиний кокон, і будь-яке розєднання завдасть болю обом, по-іншому не буває.
Змерзла та втомлена, я стала під душ і з півгодини грілася в ласкавих гарячих струменях. Я була незадоволена собою гірший вид невдоволення. Адже я збиралася попрощатися із Сергієм не на час його відрядження, а назавжди Виявляється, не так-то легко покинути чоловіка, з яким зустрічалася цілих два роки. Слова прощання вертілися на язиці постійно, але щось зупиняло. Може, те, як щиро, по-дитячому зрадів Сергій, здаля запримітивши мене, як кинувся назустріч, як помітив мій поганий настрій і не сказав нічого, а тримав мою руку й мовчав. А може, це переміг поклик тіла, ми стали вже «єдиною плоттю»? Невидимі, прозорі ниті вже обмотали нас разом у єдиний кокон, і будь-яке розєднання завдасть болю обом, по-іншому не буває.
Я не очікувала від себе такої малодушності! Чи я пожаліла не його, а себе?
Наступного дня, на роботі, я почувалась не у своїй тарілці. Шеф, як завжди, помітив мій настрій і покликав у свій кабінет поговорити.
До речі, про шефа. Створений мною міф про лютого трударя-самодура працював надійним щитом від зазіхань Сергійка на весь мій вільний час. Адже я все ж таки кішка, яка іноді любить побути на самоті або у компанії подруг. А з Костем у нас стосунки склалися ще в інституті, чисто дружні він прекрасний сімянин, і в нього росте троє чудесних хлопчиків. Дружина, хоч і домогосподарка з породи квочок, але жінка гарна. На свята вона створює такі кулінарні шедеври, що пальчики оближеш! Кость у таких випадках, щоб ми не вмирали від заздрості, говорить:
Ви вважаєте, я таке їм щодня? Помиляєтеся! Мене годують несмачною й корисною їжею, і моїх синів так само!
Кость щільніше зачинив двері у його секретарки гарний, ледь не абсолютний музичний слух та довгий язик і простягнув мені філіжанку кави.
Що трапилося? Ти засмучена?
Ні, я не засмучена, я не знаю, як краще розстатися із Сергієм. Я в ньому розчарувалася
Що ж він, негідний, наробив? Висікти його мало! Кость почав жартувати.
Навіщо бити? Краще кинути й забути, як страшний сон. Я втомилася його постійно ліпити, виховувати. Він залишається дрімучим. Чи варто витрачати свій час, своє життя на стосунки без майбутнього?
Твій максималізм зіграє з тобою поганий жарт залишишся в результаті старою буркотухою, самотньою буркотухою! Лізо, таких чоловіків, що ти собі нафантазувала, у природі не існує. Сергій нормальний мужик, коригуванню піддається, обстругаєш потихеньку, і все владнається. Мене ж жінка обстругала, обпатрала, памятаєш, яким я орлом був? жартує, втішає
Мені іноді здається, що нас нічого не обєднує, майже нічого спільного. Ми любимо різні книги, різні фільми, різних людей, хіба що відпочивати любимо однаково, ледарюючи й гріючись на пісочку біля моря. Костю, що мені робити?
Візьми тиждень відпустки, я його тобі оплачу, і поїдь куди-небудь відпочити.
У грудні? Костю, незабаром Різдво, от і полінуюся.
Різдво то свято, який там відпочинок, а тобі треба отямитися, не ображайся отямитися, подумати, набратися нових вражень. Я ще минулого тижня помітив, що вигляд у тебе поганенький, але делікатність не дозволяла втручатися. А сьогодні ці чорні кола біля очей змусили про етикет забути.
Я підійшла до дзеркала й стала себе розглядати. Кость фарби не згущував: на мене дивилась нещасна сорокалітня жіночка. Мимовільні сльози навернулися на очі.
Я вчора промочила ноги
Лізо, це не ноги, це дещо серйозніше.
Кость підійшов до мене майже впритул, його співчутливий погляд був щирим, занепокоєним.
У дзеркалі ти вже кілька днів бачиш портрет нещасної жінки. І не важливо твоїй підсвідомості не важливо, навигадувала ти свої нещастя або все справді так погано, твій настрій тебе гризе й спотворює.
Відчувши свій менторський тон, шеф замовк, втомлено плюхнувся в крісло і заговорив мяко, як із маленькою дитиною:
Торік ми з дружиною побували взимку в одному милому пансіонаті, в горах. Памятаєш, наприкінці листопада, ще й тиждень грудня прихопили? Обстановка чудова, від краси природи голова обертом! Поїдь! Я зараз подзвоню туди, забронюю місце та заразом замовлю тобі й квитки.
Так мій любий шеф підтвердив, що він справжній друг і золота людина.
Спасибі тобі, напевно, ти правий, і мені варто поїхати. У гори це чудово, ніколи не була в горах узимку.
От і правильно! зрадів Кость. Повчишся на лижах кататися. Ти на лижах стояти хоч умієш?