Але от дивина: рибка спокійнісінько торкається грізної зброї актинії, і нічого поганого з нею не сталося. Справа в тім, що актинія добрий друг цього підводного жителя, який носить кумедну назву «риба-клоун». Жалючі клітини актинії на клоуна не діють, тому він може запросто ховатися від ворогів між її хижими щупальцями. А актинії, в свою чергу, залишаються рештки їжі, яку споживає її товариш.
Є тварини, що беруть у напарники рослини. Деякі з глибоководних риб мають на шкірі спеціальні заглиблення, у яких накопичується слиз. Якщо у цих заглибленнях оселяються водорості риба стає майже непомітною на морському дні.
Симбіоз іноді виникає між тваринами,які підтримують одне одного у прямому значенні цього слова.
З актиніями люблять товаришувати і раки-пустельники, які ховають своє мяке вразливе тіло у чужих черепашках. Якщо вони знаходять мушлю з актинією, то швидко «змінюють квартиру». Актинія це і захист, і маскування, а рак для неї вірний кінь і одночасно шеф-кухар.
Скажімо, губки часто товаришують із гідроїдними поліпами. їхні вапняні стовпчики, що утворюють гілочки, пронизують тіло губки, створюючи міцний каркас.
Ссавці, які мешкають у воді, зазвичай живуть сімями або групами. Групу очолює вожак. Він вирішує найголовніші для групи питання: де знайти їжу, коли та яким шляхом пересуватися. Він обирає безпечні місця для відпочинку, дбає про те, щоб усі члени його великої «родини» мали все необхідне для існування. Вожаки є також у мігруючих риб. Найчастіше на чолі підводного стада стає не тільки найсильніша, але й найдосвід-ченіша риба.
Живі легенди та міфічні істоти
У давнину, коли люди тільки-но почали освоювати водний простір, він уявлявся їм ворожим та сповненим небезпеки. Кораблі були ще недосконалі, морські карти навчилися складати набагато пізніше. Океан здавався однією великою таємницею. Давньогрецькі мудреці навіть казали, що люди поділяються на живих, мертвих та тих, хто плаває морем. Серед багатьох небезпечностей, з якими зустрічалися моряки, одне з перших місць посідали морські чудовиська. Найбільш відомі з них це кракен та Великий Морський Змій.
Перша письмова згадка про морських чудовиськ зустрічається в Арістотеля (IV ст. до н. е.). Він розповів про величезного кальмара. Пліній записав розповідь про велетенського поліпа, який зявився в Кратеї. За свідченням очевидців, поліп розмахував руками та видавав дивні звуки, схожі на фиркання. Не тільки люди, але й тварини під час цього «візиту» не насмілювалися наближатись до берега.
В XVI XVII ст. два скандинави архієпископ Упсали Олаус Магнус та єпископ Бергена Ерік Понтоппідан записали зі слів рибалок розповіді про зустрічі з велетенськими морськими тваринами. Норвезькі рибалки розповіли, що іноді під час роботи вони помічають, що дно моря повільно підіймається, а риби стає стільки, що вона ледве не виплигує з води просто до шлюпки. Помітивши такі ознаки, рибалки кидають все і якнайшвидше відпливають на безпечну відстань. Бо через кілька хвилин над поверхнею моря підіймається величезне «поле». Поверхня його нерівна, в численних ямах бються риби, у різних місцях виникають та опадають пагорби. Раптово в «полі» утворюється безодня, з якої виринають дві «руки», товстіші за корабельні щогли.
У 1680 році в Норвегії одне з таких чудовиськ застряло між скелями вузького фіорду. Його тіло зайняло всю затоку, руки «виривали» дерева з корінням та чіплялися за скелі. Зображення подібної тварини можна побачити у Сан-Мало, у церкві Св. Фоми. Ті, хто вижив після зустрічі з чудовиськом біля узбережжя Анголи, на знак подяки Богові подарували цю картину церкві. Тоді кракен ледве не потопив корабель.
Деякі розповіді стверджують, що кракени стягували людей з палуби кораблів своїми надзвичайно довгими та міцними «руками». Інші сповіщають про загибель цілих кораблів. Проаналізувавши дані про зустрічі з кракеном, вчені висунули гіпотезу, що під цією назвою «ховається» гігантський кальмар або гігантський спрут. Його кінцівки насправді можуть сягати значної довжини до 15 метрів. Але остаточно вирішити це питання, мабуть, неможливо.
Морський Змій може вважатися рекордсменом за кількістю жахливих історій, які розповідають моряки вже кілька сторіч. Його поява викликала у моряків смертельний жах і вважалася поганою прикметою. Яким же був Морський Змій? Очевидці описують його як дуже довгу істоту з видовженим товстим тілом, яке звивається у кільця. Голова Великого Змія деяким здалася схожою на голову дракона, інші помітили довгу «гриву», яка вкривала верхню частину його шиї. Дехто згадав величезних змій Вчених неодноразово питали: чи може така істота існувати взагалі?
Першим кроком учених був збір інформації. Свідоцтва тих, хто жив за кілька століть до нас, допомогли намалювати портрет чудовиська. А потім почалося найцікавіше: робота з сучасними історіями, у яких головною діючою особою виступав морський змій. Спочатку довелося поїхати в усі місця, де люди бачили рештки скелета морських зміїв. Це принесло тільки розчарування: всі скелети належали піщаній акулі. Вона виростає до 18 м, а коли море викидає її тіло на берег, воно швидко розпадається. Від риби залишається тільки хребет та декілька хрящів. Тому її скелет випадково приймають за щось дивне.
Після довгих міркувань вчені погодилисяна тому, що колись уводному просторі плавала тварина, трохи схожа на морського змія. Це первісний кит цейглодонт, який мешкав в еоценову епоху (близько 60 млнроків тому). Рештки цієї тварини були знайдені в США, у штатах Флорида та Алабама.
Датський гідробіолог Антон Бруун висунув свою гіпотезу існування морського змія. Під час роботи у Південній Африці він якосьупіймав личинку вугра 1,8 м завдовжки.
«Ну то й що, скажете ви. Не така вона велика, щоб її можна було вважати морським змієм». Але за звичайних умов на цій стадії личинка повинна була мати розмір всього 10 см. Антон Бруун підрахував, як повинна розвиватися далі ця істота. І отримав результат: з цієї личинки повинен вирости вугор довжиною понад 20 м. Тому гідробіолог вирішив, що велетенські морські змії це всього лише вугри-переростки.
Цейглодонт мав довжину більш ніж 18 м, його тіло було вкрите лускою та мало хвіст, як у кита. Якщо така істота була, то, може, вона вижила в океані? Знаходили ж «живі копалини» латимерію та інших риб, яких вважали вимерлими? На це питання немає однозначної відповіді.
На користь того, що таких істот у підводному світі не існує, говорить те, що поверхня океану досліджується безліччю супутників, океанографічних кораблів і просто людей, які перетинають море в ролі пасажирів. Крім того, такому велетню потрібне відповідне харчування. Якщо він не живиться планктоном, то рибалки вже б помітили зміну кількості рибячих стад. Крім того, на землі майже не лишилося куточків недоторканої природи, і океан не виняток з цього правила. Втім, надія все ж таки залишається. Морський змій ще міг зберегтися в океанській безодні. Але, судячи з усього, він зовсім не має бажання спілкуватися зі своїми далекими родичами.
Серед міфічних створінь, якими здавна населяли море, є багато таких, чиє походження нам відоме. Саме так стоїть справа з русалочками. їх зазвичай малюють у вигляді прекрасних жінок з рибячим хвостом. У деяких кунсткамерах навіть демонстрували мумії виловлених у морі русалок, але кожного разу виявлялося, що це фальсифікація. Найчастіше до тіла мавпи непомітним способом пришивали хвіст якоїсь великої риби.
Але ж про зустрічі з русалками моряки розповідали часто. Вони бачили цих створінь, які купалися на деякій відстані від корабля, частина з них навіть годувала дітей. Але коли матроси намагалися наблизитись до них, русалки миттєво пірнали під воду, показавши свої хвости. Неймовірно, щоб стільки людей незалежно одне від одного вигадали майже однакові байки! Вчені почали шукати русалок. І дуже швидко знайшли! Щоправда, це зовсім не морські царівни, а морські ссавці ламантини та дюгоні. З великої відстані їх справді можна прийняти за жінок. Коли вони годують своїх малюків, то прикладають їх до грудей і підтримують ластами майже так, як це робить людська мати зі своїм немовлям. А наблизитись до себе ці тварини не дають. Ось такі реальні істоти увійшли в легенди під імям русалок. До речі, в античному світі їх звали сиренами.
Багато легенд та реальних історій повязано з тими жителями підводного царства, які з давніх часів мешкали поруч з людиною. Іноді вони ставали обєктом поклоніння. Камяні статуї риб вішани дуже поширені на Кавказі, у Монголії та Сибіру. Малюнки, на яких зображені риби, зустрічаються серед найдавнішого скельного живопису. Іноді навіть заборонялося називати імя риби вголос, щоб вона не образилася.
Деякі риби були справжніми живими символами. Лосось був втіленням знання, натхнення та добробуту. Коропи в Японії та Китаї символізували силу, хоробрість, хитрість та завзяття у боротьбі. Акула у більшості людей викликає думки про смерть та зло, але в Японії вона сприймається як вісник богів і помічник для всіх, хто її шанує. Японці називали її «божественна акула Саме».