У травні 1630 р. у битві під Переяславом під час антипольсько-го повстання загинув син митрополита. Це погіршило стан здоровя Борецького, якому й раніше московський патріарх Філарет посилав лікаря Гаврила. Передчуваючи своє близьке упокоєння, митрополит склав духовний заповіт, у якому обрав архімандрита Петра Могилу та луцького єпископа Ісаакія Борисковича головними опікунами як Золотоверхого монастиря, так і свого майна. У заповіті святитель наказував, щоб при братствах засновували школи. Грецькі та латинські книги власної бібліотеки він дарував архімандритові Петру Могилі, а словянські й польські заповів Свято-Михайлівському монастирю. Доньці своїй Євпраксії та небозі, якби тільки вони схотіли стати черницями, заповідав нову келію у жіночому Іоано-Богословському монастирі, де раніше була ігуменею його колишня дружина. Заповідав також митрополит Іов і свій двір «черкашинов-ський» на Подолі, а після смерті доньки він мав перейти до Ме-жигірського монастиря. Але вже в середині червні 1631 р. точилася суперечка між дочкою покійного та монастирем, яку довелося розвязувати в судовому порядку. Онуком митрополита Іова був шляхтич Роман Стефанович Борецький, який був у 1654 р. слугою архімандрита Києво-Печерської лаври Йосифа Тризни.
Спочив митрополит 2.03.1631 р. і був з усіма почестями похований у Свято-Михайлівському Золотоверхому митрополичому монастирі. День памяті святителя звершується 15 березня за новим стилем.
Св. Петро Могила
До чільних представників молдавської еліти, яка прагнула визволити свою батьківщину від османського панування, зважаючи на Польсько-Литовську державу, належав господарський рід Могил (Мовил). В українській мові слово «могила» однозначно повязується з «могилою», «курганом». Інакше в молдавській, що належить до групи романських мов. Тільки дієслово «movere movi» в латинській мові має понад 20 (!) різноманітних значень, зокрема: «міркувати», «розкривати», «породжувати», «рухатися», «хитати», «грати», «орати», «збуджувати», «пропливати» і т. ін. Генеалогічний переказ, типовий для того часу, виводив Могил від легендарного давньоримського героя VI ст. до н. е. Гая Муція Сцеволи. Схоплений ворогами, він мужньо тримався. Доводячи ворогам, що не боїться тортур, він поклав свою праву руку у полумя і спалив її, не виявляючи свого страждання. Вражені вороги визволили героя і уклали з римлянами мир. За це Гая Муція було прозвано «Сцеволою», тобто лівшею. Навряд, щоб цей переказ, ґрунтувався на дійсних підставах. Але важливим є те, що сам Петро Могила вірив у цю генеалогічну легенду і вочевидь не без його згоди Софроній Почаський зі своїми студентами Києво-Печерської школи наводить її у панегірику «Євхарістіон» (1632).
Молдавський генеалогічний переказ виглядає достовірнішим: під час битви з угорцями на березі р. Серет (1486) молдавський господар Стефан ІІІ Великий втратив коня. Один з його наближених Пуріче, віддав йому свого коня. Він ще й став навколішки, щоб спершись на нього, малий зростом господар швидше скочив у сідло і продовжив битву, яка стала переможною для молдаван. За це Стефан ІІІ винагородив Пуріче й назвав його Могилою на знак того, як з малого («пуріче» по-молдавськи означає «воша») він став великим як Могила (курган).
Дід майбутнього святителя Іван був великим логофетом (канцлером) Молдавського князівства. Один з трьох його синів (Георгій) став молдавським митрополитом, інші двоє (Ієремія і Симеон) господарями (правителями) Молдавії та Валахії наприкінці XVI початку XVIІ ст. Симеон одружився з Маргіт (Маргаритою) Меланією, яка походила зі старовинного угорського роду. Від цього шлюбу у нього було шестеро синів і дві дочки. Наймолодшим сином був Петро, який народився 31(21) грудня 1596 р.
Дитинство майбутнього митрополита припало на час війн між Османською імперією та Річчю Посполитою, що провадились за Молдавію та братовбивчих міжусобиць. Унаслідок останніх 1607 р. глава сімейства був отруєний, саме тоді померли брат (Павло) і сестра (Роксанда), а матері довелося залишити молдавські землі та переїхати до сусідньої Речі Посполитої, на західноукраїнські землі (Львів). Це давало змогу їм бути ближче до батьківщини, надійніше зберігати православну віру. Мати майбутнього святителя померла за якийсь час. Брати Петра, забезпечені спадщиною батьків, маючи добрих покровителів, енергійно боролися за місце під сонцем і трьом з них удалося стати господарями в Молдавії або Валахії. Четвертий (Іоанн) не піднявся так високо, але його дочка Олена пізніше вийшла заміж за найзнаменитішого молдавського літописця XVIІ ст. Мирона Костіна. Слід зважити на те, що Петро Могила мав ще трьох двоюрідних братів і чотирьох сестер, з яких двоє синів були молдавським господарями, а третій турецьким пашею. Однак пізніше Богдан Хмельницький вів з останнім переговори, розглядаючи його як кандидата на молдавське господарство і майбутнього союзника України-Гетьманщини. До речі, Роксанда невістка Богдана Хмельницького і дружина його сина Тимоша доводилася ріднею Петру Могилі. його двоюрідні сестри одружилися з представниками польських та українських князівських і шляхетських родин, наприклад з Вишне-вецькими, Корецькими, Потоцькими тощо, мали численних нащадків. Отже, якщо проаналізувати генеалогію Могил, виявляється майбутній митрополит був родичем австрійських імператорів, королів Баварії, Бельгії, Греції, Саксонії, Франції, не кажучи про князів та герцогів
Ще в дитинстві він здобув добру домашню освіту (відоме імя одного з учителів господарича ієромонах Христофор Волкови-цький). Навчання продовжив у Львівській братській православній школі, можливо, і в Київській братській школі та Замойській академії. його рівень освіти значно перевищував звичайні стандарти. Так, крім рідної молдавської мови, він володів українською (русинською), церковнословянською, польською, латинською, грецькою, можливо і французькою. Поза сумнівом, він наполегливо займався самоосвітою все своє життя, колекціонував книги, особливо з богословя, філософії та історії.
Початки карєри Петра Могили нічим не відрізнялися типових життєвих шляхів представників панівного класу Речі Посполитої, тим паче, що його покровителем був київський воєвода та коронний гетьман Станіслав Жолкевський. Він навіть купив деякі маєтності у Галичині, щоб бути ближчим до гетьмана (поблизу Жовкви). Під началом цього полководця молодий аристократ узяв участь у трагічній для Речі Посполитої битві 1620 р. Цецорській битві, де поліг і сам Жолкевський. Пізніше Петро Могила став під прапори литовського гетьмана Ходкевича і брав участь у переможній Хотинській війні 1621 р. Там він познайомився з козацьким гетьманом Петром Конашевичем-Сагайдачним, який чимало сприяв відродженню вищої православної ієрархії в Україні, з його полковниками, побачив у дії хоробрих козаків, борців за віру православну.
Уже за своїм високим аристократичним походженням «воєводич земель молдавських» (так упродовж життя постійно називали Петра Могилу) мав право сподіватися на високі світські посади. Але він обрав духовний шлях. Прискорило його рішення й те, що господарич (поранений під Хотином), остаточно зцілився від хвороби 1624 року від мощів старця Гарасима, які знаходились у Крехівському монастирі під Львовом, а зцілившись, відрікся від молдавського та валаського престолів на користь молодших братів.
У цей час у свідомості Могили відбуваються глибокі зміни, що визначили його подальші кроки. Перш за все він залишив Белзьке воєводство, переселився до Києва, придбав тут маєтності, зокрема Рубежівку біля Ірпеня, зблизився з українським православним духовенством, в першу чергу, з київським митрополитом Іовом Борецьким; очевидно був присутнім при похороні гетьмана Сагайдачного, який помер 20(10) квітня 1622 р. Дії Петра Могили, який в цей момент став на стороні дискримінованої УПБЦ, на стороні гнобленого українського народу, не можна пояснити якимись карєристськими міркуваннями чи політичною конюнктурою. Це був свідомий і жертовний крок патріота Молдавії та України, вірного сина Православної Церкви. Вибір Петром Могилою нового життєвого шляху збігся в часі з новим етапом (16201632) боротьби між католиками та православними, який розпочався з відродження вищої православної ієрархії 1620 року і завершився легалізацією УБПЦ у Речі Посполитій.
У березні 1627 р. помер архімандрит Києво-Печерської лаври Захарій Копистенський. Найважливіший монастир у православному словянському світі залишився без свого пастиря. 16.09.1627 р. було скликано з ініціативи капітули Києво-Печерської лаври провінційний сеймик у Житомирі, на якому все духовенство разом із шляхтою обрали новим архімандритом одностайно обрали Петра Могилу, який перед цим став ченцем. Варто підкреслити, що важливу роль у підтримці кандидатури Петра Могили відіграв сам київський митрополит Йов Борецький.
Про лаврський домитрополичий період діяльності Петра Могили відомо відносно небагато. Але немає жодних сумнівів у тому, що він, очоливши найпрестижніший у словянському світі православний монастир, розгорнув надзвичайно енергійну працю як з відродження Києво-Печерської лаври, так і реформування УБПЦ у недалекій перспективі, тим паче, що до цих планів цілком прихильно поставився тодішній митрополит Йов Борецький. Слід відзначити, що нерідко між Софією (резиденцією київських митрополитів) та Лаврою існували розбіжності. До честі митрополита Іова Борецького й архімандрита Петра Могили вони поклали край цій нездоровій тенденції та спільно взялися за невтомну працю на благо Православної Церкви. (Пізніше, уже в новій якості, Петро Могила започаткує важливу традицію: київський митрополит буде одночасно й архімандритом лаври). Старіючий Іов Борецький без сумніву вбачав саме в Петрі Могилі свого майбутнього спадкоємця і небезпідставно сподівався на його провідну роль у реформуванні УБПЦ. Однак цю титанічну роботу неможливо було здійснити одній людині, не маючи надійних помічників. Усвідомлюючи це, молодий архімандрит почав гуртувати довкола себе енергійних та висококультурних сподвижників.