Ще 1645 року київський митрополит почувався досить добре. Він навіть подорожував до Ясс, де молдавський господар Василь Лупу видавав свою старшу доньку Марію (сестру Роксанди, яка потім стане дружиною Тиміша Хмельницького) заміж за князя Януша Радзівіла.
Але через певний час святитель тяжко захворів. Це сталося принаймні в останній рік його життя. Імовірно це була якась серцева хвороба. Відчуваючи близьку смерть, Петро Могила уклав заповіт. Майже все своє особисте майно він заповів насамперед Богоявленському Братському монастиреві та КМА, потім Києво-Печерській лаврі та Софійському собору, православним монастирям та шпиталям, а відносно невелику його частину братові Мойсею Могилі, в своєму духівникові, о. архідияконові Родіону, цирульнику (лікарю) Росохацькому, слугам, звісно залишив гроші на свій похорон. Своє тіло він просив поховати у Києво-Печерській лаврі, «при лівому крилосі між стовпами». Петро Могила помер проти ночі 11(1) січня 1647 р., проживши всього 50 років.
Значення діяльності св. Петра Могили, спрямованої на розбудову церковного й культурного життя України, важко перебільшити. Було впорядковано богослужбову практику, втілено низку ефективних реформ у церковному житті. І цим митрополит зажив собі слави серед минулих і майбутніх поколінь. Українська церковна історія недаремно один зі своїх періодів назвала Могилянською добою. Київська митрополія за св. Петра Могили була найбільш самостійною та авторитетною за ХІІІXVIІІ ст.
Ураховуючи видатні заслуги митрополита перед Православною Церквою та українським народом, Українська Православна Церква Київського Патріархату прилучила його до лику святих. Це сталося на Архієрейському соборі 12 грудня 1996 р. Память установлено творити святителеві 14 січня. Канонізовано митрополита Петра Могилу і Румунською Православною Церквою.
Сильвестр Косов (Косів)
Смерть митрополита Петра Могили завдала нестерпного болю всьому українському православному народу. Погас великий світильник Церкви. За всі роки святительства митрополит оточував себе освіченими людьми, які допомагали йому впроваджувати необхідні реформи для постання з кризи українського православя. Серед них був Сильвестр Косів постать світла, розумна, яка особливо виділялася з-поміж іншої братії Києво-могилянського богословсько-просвітницького гуртка.
Сильвестр Косів походив з Білої Русі з містечка Жировичі. Народився у Вітебському воєводстві в православній шляхетській сімї. Початкову освіту здобув у Віленській братській школі, а потім навчався, як і багато інших його соратників за кордоном у єзуїтських школах Любліна та Замойській Академії. Після закінчення навчання прийняв чернечий постриг у Троїцькому монастирі у Вільні. У вересні 1632 р. став викладачем і префектом заснованої архімандритом Петром Могилою лаврської школи і саме тоді вписався до Київського братства разом зі своїм патроном та деякими лаврськими вчителями. Після обєднання братської та лаврської шкіл в одну став професором і префектом київського колегіуму (16321635), викладав риторику та філософію, його вихованцем був зокрема Варлаам Ясинський. 1635 року він написав твір польською мовою «Exegesis», у якому захищав Колегіум від нападок єзуїтів та співвітчизників-прихильників словяно-візантійського типу освіти, доводив необхідність знання латини, «семи вільних наук».
У серпні 1635 р. Сильвестра Косова була висвячено на єпископа Мстиславського, Могилевського й Оршанського. Очевидним було враховане його тяжіння до рідного краю. Діяльність на цій кафедрі для Сильвестра Косова була нелегкою. Відлуння протистояння у Білорусі між православними та уніатами 20-х років XVII ст., перехід Мелетія Смотрицького з православя до унії негативно позначилися на релігійній ситуації цих земель. Єпископ Сильвестр Косов розумів, що тільки друкуванням книг та поширенням освіти можна виправити на краще становище православних. Він і сам подавав приклад у цій справі, продовжуючи реалізацію задумів Петра Могили. Особливу популярність здобув його «Paterikon» (1635), писаний польською мовою: скорочена версія Києво-печерського патерика (житія печерських святих) з цікавими полемічними додатками.
Після відходу у вічність Петра Могили на Соборі у Києві єпископ Сильвестр Косів одностайно був обраний новим митрополитом (25.02.1647). Все духовенство і запорізькі козаки, проігнорувавши привілей польського короля, попросили благословення на цю святу справу в Константинопольського патріарха Парфенія ІІ. Посвячення в митрополити Сильвестра Косова українськими єпископами відбулося 1647 року.
Після відходу у вічність Петра Могили на Соборі у Києві єпископ Сильвестр Косів одностайно був обраний новим митрополитом (25.02.1647). Все духовенство і запорізькі козаки, проігнорувавши привілей польського короля, попросили благословення на цю святу справу в Константинопольського патріарха Парфенія ІІ. Посвячення в митрополити Сильвестра Косова українськими єпископами відбулося 1647 року.
Наступного року в Україні вибухнула Національно-визвольна війна українського народу 16481658 рр. під проводом Богдана Хмельницького. Полумя війни охопило всі українські землі, що перебували під владою Речі Посполитою, знайшло відгомін і в інших етнічних українських землях та за 'їх межами. Цю війну, що виникла і через утиски «людей грецької віри», підтримав і митрополит Сильвестр Косів. Разом з єрусалимським патріархом Паїсієм він урочисто вітав Богдана Хмельницького під час його тріумфального вїзду у Київ 23 грудня 1648 р. після переможного походу, що завершився на берегах Вісли. Під час переговорів 1648 початку 1649 рр. гетьман прагнув, щоб унію в Речі Посполитій було скасовано, православним було повернуто всі права і привілеї від «літ давніх», а єзуїти мали залишити територію України. Православні єпископи мали гарантоване місце в сеймі. Тільки перемога під Зборовом і підписана Зборівська угода 18(8) серпня 1649 року закріпила ці домовленості.
Для отримання сеймового затвердження Богдан Хмельницький відправив до Варшави у січні 1650 р. митрополита Сильвестра з львівським єпископом Арсенієм Желіборським, києво-печерським архімандритом йосифом Тризною, іншим духовенством та козаками. Король затвердив статті Зборівського договору і наказав повернути православним захоплені уніатами землі у Луцьку, Холмську, Перемишльську, Вітебську і Мстиславську, архімандрію Жи-дачівську і Ліщинський монастир та деякі інші монастирі й церкви по містах і селах. Король затвердив митрополита Сильвестра Косова в його становищі, надавши право користуватися половиною прибутків Полоцької архієпископії. Митрополиту обіцяли право засідати у сеймі. Також дозволяли йому та іншим єпископам право цензури книг, а київському колегіуму і друкарням поверталися попередні привілеї. Православне духовенство звільнялося від деяких поборів. Зі свого боку гетьман роздав копії цього трактату всім старшинам за своїм власним підписом. Однак через протести сенаторів-католиків Косов був змушений залишити сейм. Здавалося, що цю прикрість можна виправити після чергових дипломатичних переговорів, однак, після поразки 1651 р. під Берестечком майже все це залишилося лише на папері. Щоправда Косов активно займався поверненням церков та монастирів, що після Берестейського собору 1596 р. було забрано уніатами. Було обрано єпископа черемиського (Антоній Виницький), холмського (Діонісій Балабан) та луцького (йосиф Чаплич). Довелося благати князя Януша Радзівіла (фактично командувача литовських військ) зупинити пограбування Києва.