Лютослав широко усміхнувся і повільно підняв очі на Уласа. Той в очікуванні чогось поганого (а доброго лихвар уже не чекав) перестав навіть скиглити. Лютослав підійшов до столу й одним ривком вийняв з дерева ножа.
Не хочу залишати це тут. На господарстві пригодиться, сказав він і, не попрощавшись, залишив будинок.
Наші дні
І
Павло Загородній відійшов від стіни на кілька кроків і критично подивився на виконану роботу. Стіна мала колір «морської хвилі», але Павло, чесно кажучи, не знав, хвилю котрого моря мала на увазі нова власниця квартири на четвертому поверсі побудованого ще за Австрії будинку. За свій не такий уже великий вік (а про це не варто не лише питати, але й навіть подумати) фурія, як уже у перший день знайомства назвав жінку його напарник Василь Гуто-вий, побувала чи не на усіх найвідоміших курортах світу і бачила моря різних кольорів. Загородній за свої тридцять років, окрім служби в армії і однієї подорожі до Одеси ще у далекі шкільні роки, ніде не був, і як виглядає море, знав із тієї ж подорожі. Правда, тоді штормило, і море було свинцевим. Навряд чи саме цей колір мала на увазі фурія. Правда, у цьому допоміг Василь. Обійшовши чи не половину будівельних магазинів Львова лише великих, слушно припустивши, що саме там знайде відповідь на це сакраментальне запитання, він повернувся не просто із знаннями про потрібний колір, але й з готовим вапняним розчином.
Колір морської хвилі, що представив перед напарником Василь, за його ж таки словами, відповідає морю острова Балі, куди фурія поїхала з багатим чоловіком, а повернулася не менш багатою вдовою. Павло і Василь так і не зрозуміли, що сталося з її чоловіком: чи зїла акула, чи подавився кальмаром, а, може, і навпаки. Принаймні Балі стало для жінки знаковим. Гріх було не скористатися цим.
Норм! після деякої паузи сказав Павло.
Нічого не норм! відказав напарник. Чи ти сподіваєшся, вона не помітить цю Джомолунгму?
Василь мав на увазі вигин на стіні, котру їм довелося вирівнювати і штукатурити. Зведена ще наприкінці девятнадцятого століття стіна мала цей досить-таки помітний дефект, котрий ніхто не намагався ліквідувати до цього часу. Тверезо оцінивши ситуацію, Василь з Павлом вирішили залишити все, як було, максимально зменшивши виступ.
Василю, не починай знову! скривився Павло. Якщо до нас ніхто не захотів звязуватися з цією Джомолунгмою, то і нам не варто її чіпати. Та й від чого тут панікувати? Два сантиметри виступу не більше!
І метр у діаметрі!
Та не панікуй прорвемось!
Павлові дуже хотілося додому. Сьогодні пятниця; він отримає всю зарплатню за цю квартиру, встигне на останній автобус і два дні відпочине з Настею та дітьми, а вже на понеділок він має нове замовлення. Головне, щоб сьогодні все вийшло гладко.
Поки Василь збирав своє приладдя, Павло виглянув з вікна. Унизу задзенькотів трамвай, і будинок злегка затремтів. Загородній навіть не підозрював, у скільки обійшлася фурії ця чотирикімнатна квартира у центрі міста (напевне, колись це були два окремі приміщення, але хтось вирішив виправити цю «несправедливість»), та, чесно кажучи, йому не хотілося б жити саме тут. Вирісши у селі, де твоїм є все, не тільки простір за дверима, Павло ні за що не поміняв би сільську свободу на міський комфорт, тим більше що сучасні технології все ж стирають межі між містом і селом.
Павло зауважив сріблястий «ягуар», що припаркувався на вулиці навпроти будинку. З салону довгий час ніхто не виходив, і Загородній подумав було, що це не те авто, котре його цікавить, але ось дверцята відчинилися і вся у червоному на високих підборах зявилася власниця квартири. Кинувши погляд угору, жінка зауважила у вікні Павла, але з висоти четвертого поверху не можна розгледіти міміку на обличчі жінки, до того ж якщо ця жінка так нафарбована.
Готуйся, зараз почнеться! попередив Павло, відходячи від вікна.
Приїхала? чомусь запитав Василь Гутовий.
Він подивився на годинник.
Ти диви навіть вчасно! Не до добра це.
Павла завжди дивувала схильність напарника до песимізму, але він розумів, що Гутовому просто так легше жити: збудеться те, що він собі навигадував, а він уже готовий до цього; не збудеться також добре. Павло, навпаки, був реалістом з нахилом до оптимізму. А зараз вони удвох песиміст і оптиміст чекали у ними ж відштукатуреній квартирі вердикту.
Готуйся, зараз почнеться! попередив Павло, відходячи від вікна.
Приїхала? чомусь запитав Василь Гутовий.
Він подивився на годинник.
Ти диви навіть вчасно! Не до добра це.
Павла завжди дивувала схильність напарника до песимізму, але він розумів, що Гутовому просто так легше жити: збудеться те, що він собі навигадував, а він уже готовий до цього; не збудеться також добре. Павло, навпаки, був реалістом з нахилом до оптимізму. А зараз вони удвох песиміст і оптиміст чекали у ними ж відштукатуреній квартирі вердикту.
Коли жінка зявилася у дверях, майстри були готові до будь-яких несподіванок. На їхнє велике здивування, фурія привіталася і поцікавилася, чи закінчили вони роботу. Отримавши ствердну відповідь, лише сказала:
Пішли, покажете.
Огляд почався з кухні, і вже з перших хвилин Павло зрозумів, що занадто оптимістично дивився на своє найближче майбутнє. Фурія перевіряла буквально все: від світлової гами до висоти вимикачів і розеток. Під похмурими поглядами чоловіків вона зробила таку ревізію, котрій позаздрила б сама Фреймут.
На кухню витратили десять хвилин і перейшли у ванну
«Інспекція» тривала довго, і коли всі троє повернулися до кімнати, котра повинна стати вітальнею, минула добра година. Жінка критично оглянула приміщення, видно, вирішивши обмежитись лише спогляданням. Тут її погляд зупинився на «Джомолунгмі», і Павло з Василем зрозуміли, що недаремно урагани називають жіночими іменами.
Лінійку! тільки і сказала жінка.
Чоловіки переглянулися.
Пані озвався було Василь, але фурія його перебила.
Я вам не «пані»! жорстко відказала вона. Що це за пивний живіт?
Видно, про Джомолунгму жінка не знала, хоч не виключено, що фільм «Еверест» бачила.
Що це, я вас питаю, таке? допитувала жінка. Ви хотіли мене надурити?
Дозвольте пояснити, вставив Павло. Не думайте, що ми хотіли таким чином приховати ґандж. Цей виступ існує ще від часів, коли побудували цей будинок. Ми пробували стесати нерівності, але на нашу біду австрійська цегла надто тверда, щоб це зробити.
Тоді треба було знести її до бісової мами і поставити нову! не вгавала жінка.
На жаль, цього робити не можна. Ця стіна несуча, тому її знесення
Та мені наплювати, яка ця стіна: суча чи не суча! підвищила голос фурія. Я маю намір повісити на цю стіну велике венеціанське дзеркало. Якщо ви не знаєте, це місто в Італії. А щоб його повісити, поверхня повинна бути не просто рівна, а ідеально рівна. І куди я його маю повісити? На кухню? Чи перед унітазом?
Павло з Василем стояли перед власницею квартири, неначе два учні, котрих упіймали за курінням у туалеті. А вчителька продовжувала:
Слухайте мене уважно! Роботу ви не зробили, тому я не заплачу вам нічого. Якщо хочете отримати свої гроші, до понеділка ця стіна має бути рівна, як
Вона запнулася, видно, шукаючи відповідне порівняння, але, судячи з усього, її знання з математики обмежувалися лише назвою предмета. Фурія нервово трусонула головою і повернулася, щоб піти. Уже на порозі повідомила ошелешеним майстрам:
А втім, можете йти! Знайду інших робітників.
І зникла. А Павло з Василем залишилися стояти посеред «бракованої» кімнати вже не в робочому одязі, зі складеними інструментами і без грошей.
Твою мать! видавив із себе Василь Гутовий. А щоб ти
Він узагалі-то був неконфліктний, належав до якоїсь секти, не пив, не курив і навіть не лихословив, але у деякі моменти, от коли йому на ногу впав перфоратор чи як ось тепер, не витримував, але все ж зупинявся перед «найголовнішим».
І що далі? розгублено запитав Павло Загородній.
Замість відповіді Василь Гутовий підняв з підлоги свою чималеньку сумку.
А гори це все синім вогнем! випалив він.
Ти куди? не зрозумів Павло.
Ти ще питаєш? Додому. І тобі раджу. Тут роботи на тиждень, і це за умови, що стіна, а з нею і будинок не розвалиться. А гроші я зароблю в іншому місці. Ти зі мною?
Павло скрушно похитав головою. Він згадав, що саме цих неотриманих грошей не вистачає йому і його сімї для погашення чергового кредиту, необачно взятого Павлом ще рік тому, і час чергового внеску спливає саме у понеділок.
Я спробую виправити, невпевнено сказав він.
Що ж, щасти! Але помянеш мої слова: вона тебе розведе, як «юпі» у трилітровій банці, і ти втратиш не лише свої гроші, але і час.
І все ж я спробую, повторив Павло.