Баба довго змагалася, але перехреститися не була годна. Врешті чорт обіймив бабу за шию та й зареготався, але так, що баба зірвалася на коліна і впала лицем до вікна.
Відси летіли на бабу їздці. У зелених кабатах, із люльками в зубах, на червоних конях. Вже наступали, вже бабі амінь!
Замкнула очі. Земля у хаті розпукалася, а баба в розколібину сточувалася і падала удолину. Летіла все успід та успід. Десь усподі чорт ймив її, завдав на себе та й почав летіти з нею, як вітер. Баба рвонулася та й головою грянула до стола.
Кров потекла, баба схлипала та й умерла. Голову перехилила коло ніжки від стола і широкими, мертвими очима дивилася зукоса на хату. Чорти перестали гарцювати, лише мухи з розкошею лизали кров. Позакервавлювали собі крильця, і щораз більше їх було у хаті червоних.
Сідали на чорні горшки під печею та на миски на миснику, що на них були змальовані їздці у зелених кабатах, із люльками у зубах. Всюди розносили бабину кров.
Василь Королів Старий
Справжнє прізвище Королів. Народився 4.ІІ.1879 р., в с. Ладан на Прилуччині (Чернігівщина). Закінчив Полтавську духовну семінарію, де навчався із Симоном Петлюрою, та 1902 р. Харківський ветеринарний інститут. Виступав як публіцист. 1906 р. був арештований царською владою. Один з організаторів київського видавництва «Час». 1919 р. виїхав до Чехословаччини, пізніше викладав в Українській господарській академії в Подєбрадах під Прагою. Друкував статті і нариси в пресі початку ХХ ст.
Видав для дітей та юнацтва роман «Чмелик» (1920). Усі історії про чортів походять зі збірника оповідань за фольклорними мотивами «Нечиста сила» (1923). Залишив серію малюнків природи й побуту Закарпаття.
Помер 11.XII.1943 р. у м. Мельник в Чехії.
Дідько
Гу-гу-гу!.. Ого-го!.. Ха-ха-ха!.. залунало по лісі тихої літньої ночі.
Дві подорожні баби, що йшли на прощу й запізнилися завидна дійти до села, злякано перехрестились, їм стало моторошно, хоча вони й гадали, що то закричав пугач.
Але ж всі лісові створіння добре знали, що то гукає Дідько Гепатий, який кожної пятниці прибігав у ліс з сусіднього великого болота, щоб трохи побавитися в гурті іншої Невидимої Сили. Любив він пожартувати, посміятися, злякати людину чи поглузувати з неї. Коли ж починав оповідати, то всі тільки головами крутили. А старий статечний Лісовик, що увесь час нюхав замість тютюну порохню, потихеньку нахилявся до свого товариша Водяника, непомітно підморгував сивою бровою й примовляв:
Слухай, слухай! Бреше Бісів син, мов шовком шиє!..
Водяник задоволено кректав, як жаба-ропуха, спльовував через губу й смоктав далі свою люлечку з очеретяним цибухом.
А тим часом Дідько дуже мало брехав. Був він тільки великий хвалько, за що його батько Біс розгнівався на нього й послав у болото. Але ж перед тим Дідько багато бачив на своєму віку. Ви ж бо самі знаєте, що Дідько ніколи не сидить довго на одному місці, а через якийсь час має призначення кудись-інде, де й змінює своє наймення.
На Вкраїну Дідько Гепатий прийшов недавно. Спочатку він довший час сидів мовчки в своєму болоті й не заводив жодного знайомства, бо йому було соромно признатись, що його покарано. Але ж потім він надумав казати, що перебрався на якийсь час навмисне до болота, бо, мовляв, від довгого ходіння по світах придбав собі ревматизм. І нібито лікарі наказали йому грітися багном, через те, мовляв, він і сидів у болоті.
Мав він право приходити в ліс тільки раз на тиждень, у пятницю, та й то, коли вже зовсім поночіло. Повертатися ж додому повинен був раніше, ніж починали співати півні. Така вже йому була кара. Ця кара була для нього дуже тяжка, бо нічого він так не любив, як веселе товариство, де б можна було поговорити, пожартувати, а часом встругнути й гопака
Тут його ще зовсім мало знали, а через те з великою цікавістю слухали його оповідання. А Дідько, як те й звичайно буває, перед новими людьми розповідав насамперед про те, що йому траплялося найдивовижнішого в житті. Умів він розповідати гладко, мов з книги вичитувати. А як знав він ще й кількох мов та перечитав чимало різних книжок, написаних людьми, то отож таким хуторянам, як Лісовик, Мавки, Хухи, що майже все своє життя сидять в одному насидженому місці, пригоди та оповідання Дідькові часто видавалися зовсім неймовірними й неможливими.
Однак всі дуже раділи, коли він приходив до них на пятничні бесіди. Особливо мала Хушва, що поза своїм ліском, прірвою чи ланом нічого не бачила, любила послухати його оповідань й поважала його за казки
Однак всі дуже раділи, коли він приходив до них на пятничні бесіди. Особливо мала Хушва, що поза своїм ліском, прірвою чи ланом нічого не бачила, любила послухати його оповідань й поважала його за казки
І тепер, зачувши його голосний вигук з викрутасами, вся лісова Невидима Сила поспішала до дворища старого Лісовика, який саме нещодавно перебрався на нове місце в дупло старого дуба над річкою, на кручі.
Була темно-синя оксамитова ніч. Зорі блимали й переливалися різнокольоровим світлом. В темній річці відбивався молодий місяць, неначе плавав у міцному чаї жовтий шматочок цитрини. По білому піску послалися такі чорні тіні, немов хтось порозливав атрамент на папері. У річці кумкали жаби, а десь далеко на луках два деркачі пиляли дошку: дррр-дррр, дррр-дррр
Ак-хи! Добривечір! Го-го-го! знову гукнув Дідько, побачивши, що на кручі вже сиділо чимале товариство.
Здоров, здоров, пане-товаришу!.. привітав його бородатий Лісовик.
Живенькі, здоровенькі? запитав Дідько.
Аякже, аякже! відказав йому Водяник, потираючи собі лисину. Милости просимо, брате Лопотите! Сідай та розповідай, що там чути по ваших багновиськах?!
Та що ж по багновиськах? Сидимо та старі кістки гоїмо! почав Дідько, обмахуючись своєю волохатою лапою від комарів. Маємо таких самих кусючок, як і ви тут. Просто поїдом їсть Нечиста Сила! А цікавого, пани-браття, нема в нас нічого. Хіба що вчора трохи посміявся, як один міський панич прийшов до нас печерувати раки та й булькнув у болото головою. От, братця, бульби дув, незгірш, як наші ропухи! Я навмисне не хотів його одразу рятувати. Думаю, нехай паничик трошки посьорбає нашої кави! А тільки вже тоді, як у нього очі почали лізти з лоба, підставив йому корча й випхав на берег. От шкода, що ви не бачили, яка то була тютя з поливяним носом! Неначе з мазниці паничик виліз! Ха-ха-ха! Хо-хо!..
Подібне нам не раз траплялося бачити! поважно відповів Водяник.
Ти б щось розказав цікавого, заграничного!.. Може, щось згадаєш з того вашого Бруквину, чи як там ти його звеш?..
Та не Бруквин, а Брокен, хуторянине! Ти ніколи жодного чужоземного слова затямити не годен! Брокен то є найзнаменитіша гранітна гора на увесь світ, не то що на саму тільки Німеччину. Туди, братця, вночі під перше травня злітається Невидима Сила зо всього світу святкувати Вальпургієву ніч А ти Бруквин! Наче там брукву садять Сказати б так, наш Рим! гордовито відповів Дідько й підкрутив угору свої вуса, як звик це робити там, на німецький штиб
Ну, та вже добре, добре! Розповідай краще! ніяково промимрив Водяник й пустив туману з своєї очеретяної люльки.
Так слухайте!..
Всі присунулись ближче. З води виткнулося дві заквітчаних Русалчині голови. Мавка схилилася на плече свого тата Лісовика, а малі Хухи від задоволення аж терли лапки й щільненько тулилися одна до одної. Жартівливий Перелесник розправив своє жовтогаряче, мов жар, волосся, підстрибнув, як молодий цап, й раптом сів біля ніг оповідача.
Я розповім вам про те, як одного разу я бився з лицарем на герці, тобто на турнірі
Було те вже давненько. Коли б не помилитися, то буде так з тисячу чи трохи більше людських років перед цим. Я ще почував себе молодим жевжиком, а моя неня Відьма, що раніш була в Азії, саме перейшла тоді до Європи. Оселилися ми тоді біля того міста Аахена, що й тепер є досить великим німецьким містом, а тоді було столицею, королівським містом тобто. А був тоді німецьким королем чи то пак! власне, не німецьким, бо ще тоді не було Німеччини, а жили там такі здоровецькі лобуряки на наймення франки та сікамбри, так-от, кажу, був тоді їхнім королем Карл. Ще його потім люди прозивали Великим, але на мою думку! прозвали зовсім дурно. Нічого великого він не зробив, як і всі інші королі та царі, між нами кажучи Робили за нього інші, а між ними й я. Та хоч і не був той Карл дуже мудрим, але ж зарізяка був здоровецький, митець був битись!..
Так-от, коли не бувало війни чи якогось там походу, зїздилися туди, до Аахена, багато лицарів на турніри А я собі заслужив лицарство так.
Хоча й забіяка був той король Карл, але ж хтось сказав йому розумну думку, що людям треба не бійки, а спокою, не кулаків, а розуму
Аякже, аякже! промовив Водяник.
То правда! підтакнув Лісовик.
Ну, добре. Так-от і надумав той король вигадати граматику, тобто, виходить, німецьку, продовжував Дідько. А я вже й тоді був добре грамотний, бо ж таки у азіатів дечого підучився. Та й взагалі я був парубійко жвавий та бравий