Чорта Яремко вимастив грязюкою і дьогтем, очі прокляті випалив, всього поколов та подряпав. Якщо Яремко кує то він вже так старається, щоби до чорта спиною конче спиною обернутися; таким ото робом він і місить залізо. А якщо Яремко і гляне, бувало, на чорта то тільки, щоб плюнути на чортову пику.
Чорт розізлився. Він твердо постановив відімстити ковалю жорстоко, по-чортівськи Та скільки лихий до Яремка не підкрадався: і гроші мішками обіцяв, і худобу, і панство, і всі послуги; але твердий коваль непідкупний, і чорт до коваля неприступний.
Та от мій коваль переніс ще й до хати поганий портрет і прибив догори ногами, над дверима. Обернеться до дверей нечистому дулю чи плюне. Ще дужче злий дух розізлився! Шукає він способу, як нашкодити Яремкові І знайшов
У кузні зявився новий робітник циган, і робітник на славу! Що за робота пішла у Яремка: скора, красива і надійна! І десять робітників не зможуть змагатися з циганом. Яремко тільки дивиться та гроші рахує. З інших сіл приїжджають з роботою: уже й кузні дві, не одна і народом набиті
Добре. Приїхав якось до Яремка з роботою кульгавий отаман: праця зроблена, гроші заплачені. Але робітник-циган запропонував отаману скувати йому кульгаву ногу: той, відкинувши милицю, погодився. Циган розпік до червоного кульгаву ногу, вийняв, ударив молотком, хлюпнув водою, посипав піском Тільки вийшов отаман із рук коваля та навприсядки!..
Добре, слухайте ж. З тії пори до коваля приносили не брухт і залізо, а хвороби, болячки та каліцтва. Коваль мій всюди встигає, кує їх та лікує, та грошики бере і з ліком і без ліку. Циган перековував уже й дідів та бабусь на парубків та молодиць; кував негарних на красунь, а калік на красенів.
Якось циган відлучився; а дідич Яремків, підтоптаний дідуган, приходить до Яремка з наказом перекувати його на парубка. Недовго думав коваль: завязав пана у мішок та, підклавши вугілля, кинув у горнило, а сам узявся міхи роздувати. Відчайдушний крик і стогін панський незабаром затихли. Вийняв Яремко з вогню обгорілі кості: на друзки їх молотком розбиває ото й усе, що зосталося, що було його паном!..
Вжахнувся бідний коваль! Циган пропав безвісти Вже кат і Сибір очікують Яремка. Його засудили, як убивцю Іде з острогу він у рідну хату попрощатися навіки. Ось і священика покликали з молитвою: кропить він святою водою хатні стіни. А з ними і забутий портрет над дверима Раптом у дверях зявився робітник, що пропав був.
Викликав він у сіни Яремка:
Послухай, каже, то я тебе занапастив; але я й порятую тебе, тільки облиш ти у спокої портрета мого: глумися й клени його, та не кропи святою водою. Зараз піду в твою кузню і приведу твого пана живого.
Ба й справді: за мить зявився у хаті коваля пан парубок, хоч куди!.. І Яремка помилували та відпустили А робітник згинув безвісти
Зняв мій Яремко проклятого портрета зі стіни, відніс його в кузню і швиргонув у полумя, і чорним димом вкрився вогонь весь. Полотно згоріло, а проклятий метнувся у димар І з тії пори чорт почорнів іще гірше, його борода обсмалилася, і його улюбленим місцем зостався комин у кузні.
Закінчив старий свою оповідь, кінчаю і я, не лайте.
Іван Купчинський
Народився на Курщині (1844), був родом з міщан, навчався в Курському повітовому училищі. Після закінчення училища батько його відвіз до Харкова, де він працював хлопчиком на побігеньках у гуртовій крамниці. Але торгова справа не притягала Купчинського, він багато читав, захопився драматичною літературою, а відтак виникла любов до театру і пристрасть до письменства. Піклуючись про самоосвіту, випросив у хазяїна крамниці дозволу слухати в університеті публічні лекції та відвідувати студентські гуртки.
Замолоду Купчинський почав служити прикажчиком, потім кондуктором на залізниці. Він уже тоді почав писати різні оповідання російською мовою, але переважно з українського побуту. Познайомившись із О. Островським, став писати комедії, які ставилися в московських та інших театрах. Його пєси хвалили і Островський, і Тургенєв.
Жив письменник весь час у Курську. Для українського читача цікаві його оповідання зі збірок «Таинственное и непонятное» (М., 1904, 95 с.) та «Рассказы» (1888, 214 с.).
Оповідання «Чортів портрет» публікується в анонімному перекладі за газетою «Діло», 1893 ( 153159).
Чортів портрет
Давно, коли ще на Україні були гетьмани, в селі Млинки жив коваль Омелько Сивий з жінкою Мотрею. Як у Млинках, так і в околиці Омелько славився не стільки своєю роботою, скільки відвагою. Він і самого чорта не боявся. А не боявся його тому, що не мав звички лихословити.
Оповідання «Чортів портрет» публікується в анонімному перекладі за газетою «Діло», 1893 ( 153159).
Чортів портрет
Давно, коли ще на Україні були гетьмани, в селі Млинки жив коваль Омелько Сивий з жінкою Мотрею. Як у Млинках, так і в околиці Омелько славився не стільки своєю роботою, скільки відвагою. Він і самого чорта не боявся. А не боявся його тому, що не мав звички лихословити.
Про те, як дізнався Омелько, що сей, хто не лихословить, не має чого боятися чорта, розповідав він сам, як вже поєтарівся, так
Одного разу прийшов Омелько пізно вночі з корчми додому і, щоби не будити жінки, ліг спати в кузні. Довго чи коротко він спав, сего не памятає, тілько якось чує, що йому зробилося тяжко, душно, неначе дим з сірки його душить.
Пробудившись, побачив: кузня освітлена, а о пять кроків далі стоїть чорт, світить очищами і скрегоче, наче голодний вовк, зубами. Хотів Омелько перехреститись, та руки не може підняти.
«Ну, думає Омелько, ось коли мені кінець прийшов».
Але так сталося: чорт поскреготав, поскреготав зубами, та й каже:
Хотів, я, Омельку, над тобою насміятися, та сили не маю; а все тому, що ти не лихословиш.
Сказавши се, зник. Відтоді-то зробився Омелько таким відважним, якого і на світі не знайдеш.
Були свята. Мотря, жінка Омелька, пішла до свояків на сусідній хутір, а Омелько побалакавши з кумом в корчмі, вертав задуманий домів.
Гляньте, хлопці, онде Омелько йде, крикнув один парубок з громадки, що йшла супроти Омелька.
Ну, і що? зауважив другий, що прийшов до села Млинки з міста, де учився у маляра, що церкви малює.
То, що він такий відважний, що й самого чорта не боїться.
Ба треба знати, якого чорта; а то часом можна настрашитися добре.
Та хіба чорти не однакі?
Правда, що не однакі: одні страшніші, а инші так собі чортенята. Якби Омелько побачив самого Дідька, то би на смерть перестрашився, промовив маляр.
Треба спімнути: хоча він був ще учнем, але так добре умів малювати, що як намалює чоловіка, то такий справді є кожний пізнає.
Ну, сего не говори. Нашому Омелькові й Дідько нічо.
Чи так?
Направду.
Ану побачимо.
Як же ти побачиш?
А так, коли Омелько засне, я намалюю в кузні на дверях чортів портрет.
Ну, і що?
Нічо. Прокинеться Омелько і, як побачить портрет, зі сну буде уважати його за самого чорта й настрашиться.
Ану-ну!.. далися чути голоси парубочі.
Добре, тілько нехай кожен з вас за порядком стоїть під вікном кузні, щоби видіти, як настрашиться Омелько чортового образа.
Добре, добре, згодилися парубки.
Сказали, зробили. Як тілько Омелько захропів, маляр увійшов до кузні, намалював на дверях портрет чорта і підписав під ним, що се сам Дідько, а потому парубки стали за порядком підглядати Омелька через вікно. Не треба було довго чекати, кузня не була натоплена, а різдвяний мороз скоро вигнав хміль з Омелька. Прокинувся, потягнувся, позіхнув, протер очі, а побачивши чортів портрет, спросоння взяв його за самого чорта, і сказав:
Еге, ти знова був ласкав прийти? Портрет мовчав. Якого чорта, прости Господи, ваша світлосте, зявилися передо мною? Може, хочете мене своїм видом полохати? Чортів портрет мовчав. «Е, то, певно, котрийсь хлопець перебрався за чорта і хоче мене наполохати», подумав Омелько і, схопивши поліно, крикнув: Слухай ти, чортів сину: як звідси не заберешся, то диви, чим обірвеш. І Омелько показав поліно. Чортів портрет не промовив і слова. Ну, коли так, то стережи ж свою чортячу пику! закричав Омелько й кинув поліно в двері з такою силою, що аж двері отворилися. Еге, диви, яка кумедія, та се не справдешній чорт, лише намальований, тай ще як хоч дай йому табаки понюхати, мовив Омелько, стоячи перед чортовим портретом і хотів його стерти. Але тут його задержала гадка, хто ж це намалював портрет: чи сам чорт, чи хлопці? І що подумають собі ті, що намалювали, про його відвагу, якщо він його зітре?
А щоби ви мазярі, каже, галушками вдавились, якщо ви християнські душі, а якщо се чорти намалювали, то Ви гадаєте, що я настрашуся вашого портрета і замажу його? О, ні, проклятущі, я от що зроблю вашому портретові!..
Омелько плюнув у лице портрета і, показавши йому язика, ліг спати.
Прийшла Мотря. Увидівши чортів портрет, страх як перепудилася і зняла такий крик, що навіть Омелько збудився і, протираючи очі, розглянувся на всі сторони, думаючи, що кузня горить.