Така, як ти - Марк Леві

Марк Леві

Така, як ти

© Marc Levy/Versilio, 2018

International Rights Management: Susanna Lea Associates

© Hemiro Ltd, видання українською мовою, 2019

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», переклад і художнє оформлення, 2019

Мій щоденник, день за днем

День, коли мій годинник спинився

Спершу цей запах, ніби під час феєрверку, а потім  темрява, що огортає ніч, коли згасає останній букет спалахів.

Пригадую, як я підняла повіки й побачила батькові очі, сповнені гніву та сліз. Потім тато й мама опинилися поруч, тримаючись пліч-о-пліч,  картина настільки неправдоподібна, аж я подумала, що морфій зіграв зі мною жарт.

Медсестра міряла мій тиск. Часом, засинаючи ввечері, я знову бачу її обличчя. Іноді моєю посмішкою захоплювалися; друзі казали, що вона додає мені шарму. Однак усміх Меґґі незрівнянний. Люди, що зустрічають її за межами лікарні, бачать лише жінку з пишними формами, але ті, хто з нею знайомий, знають: у цьому тілі ховається величезне серце. І хай тільки хтось наважиться сказати, що лише стрункі дівчата вродливі.

Джуліус стояв, притулившись до дверей. Від серйозності його погляду мені стало страшно. Щойно він це зауважив, як риси його обличчя помякшилися. Я хотіла б пожартувати, кинути гостре слівце, аби всі розслабилися. Наприклад, я могла б запитати, чи виграла перегони. Певна, тата б це розсмішило, хоча, може, й ні. Та ні звуку не зірвалося з моїх вуст  і я по-справжньому злякалася. Меґґі мене втішала, пояснювала, що мені в горло вставлено трубку, тож не варто намагатися ні говорити, ні ковтати. Тепер, щойно я прийшла до тями, мене збиралися приспати. Мені вже зовсім не хотілося смішити батька.

Хлоя

Того пізнього пообіддя, коли для Діпака тільки починалася година пік, він уже здійснив три поїздки. Спершу  на восьмий поверх і назад, щоб підняти містера Вільямса, хронікера каналу «Фокс ньюс». Потім відвіз донизу містера Ґрумлата  бухгалтера, офіс якого розташувався на другому поверсі. А тепер Діпак прямує на сьомий поверх у товаристві золотистого ретривера Клерків, французької пари. Їхня покоївка забере пса на сходовому майданчику і вручить чоловікові десятидоларову банкноту, яку той передасть вигулювальнику собак, що чекає на гонорар у вестибюлі.

Діпак зиркнув на годинник: невдовзі його викличе місіс Коллінс. Вдовиця ретельно перевірить, чи зачинила двері на потрійний замок  ніби хто-небудь здатен прошмигнути в будинок, не зустрівшись із Діпаком. Але примхи мешканців будинку  12 на Пятій авеню є частиною його повсякдення; більше того, з них воно й складається.

Допомігши місіс Коллінс витягти ключа із замкової шпарини, ліфтер провів її на перший поверх, а тоді прожогом піднявся на другий. Міс Хлоя чекає біля ґратки і, всміхаючись, вітає його. Певно, вона народилася з усмішкою на вустах. Заїхавши до ліфта, дівчина запитує в Діпака, як минув його день, на що той відповідає:

 Зі злетами й падіннями, міс.

Зупинити кабіну чітко на рівні сходового майданчика  справжнє мистецтво. Діпак здатен зробити це навіть із заплющеними очима, але коли він підвозить міс Хлою з її кабінету на другому поверсі до квартири на девятому, то працює особливо старанно.

 Міс піде кудись цього вечора?  запитує Діпак.

У цьому запитанні немає нічого неввічливого: він лиш має попередити нічного колегу, якщо міс Хлої знадобляться його послуги.

 Ні, прийму гарячу ванну  і бігом у ліжко. Батько вдома?

 Ви дізнаєтесь про це, щойно потрапите до себе,  відповідає він.

Діпак сповідує дві релігії: індуїзм і тактовність. Він працює ліфтером у цій розкішній будівлі на Пятій авеню вже тридцять девять років і ще жодного разу не видав ні крихти інформації щодо приходів чи виходів своїх роботодавців  особливо їхнім рідним.

Камяний будинок  12 на Пятій авеню сягає заввишки девяти поверхів, на кожному з яких розташовано по квартирі. Винятком є хіба що другий, де містяться два офіси. Діпак відвідує кожен поверх у середньому пять разів на день. Зважаючи на висоту між ними, чоловік проїжджає за рік 594 кілометри. Від початку своєї карєри він здолав 22 572 кілометри. У внутрішній кишеньці редингота[1] Діпак ретельно зберігає маленький блокнот, де нотує свої підйоми  наче льотчик, який веде облік годин польоту.

Через рік, пять місяців і три тижні він здолає 23 448 кілометрів  висоту Нанда-Деві, помножену на три тисячі. Подвиг і мрія всього його життя. Кожен знає: «Богиня радості»  найвища гора, повністю розташована на території Індії.

Ручний ліфт Діпака  раритет. В усьому Нью-Йорку залишилося тільки пятдесят три кабіни, керовані важелем. Але для мешканців цього будинку він є ніби спогадом про вишуканий спосіб життя.

Діпак  представник професії, що вимирає. Чоловік і сам не знає, засмучує його цей факт чи сповнює гордості.

Щоранку о 6:15 Діпак заходить до будинку  12 через службовий вхід. Спускається сходами в підвал і прямує до шафки у підсобці. Залишає там завеликі штани й вилинялу куртку, одягаючи натомість білу сорочку, фланелеві штани й редингот, пластрон якого гордо прикрашає вишита золотом адреса його роботи. Він зачісує назад рідке волосся й натягує на голову картуз, а тоді зиркає в маленьке люстерко, причеплене до дверей комірчини, і йде змінювати містера Ріверу.

Потім він півгодини начищає кабіну: спершу витирає мякою ганчіркою лаковане дерево, потім полірує мідне руківя. Зайти до його ліфта  наче здійснити коротку мандрівку у вагоні Східного експреса, або, якщо підняти голову й помилуватися фрескою в стилі Ренесансу, що оздоблює стелю,  здійнятися до небес у королівській труні.

Сучасний ліфт обійшовся б мешканцям значно дешевше. Але як виміряти цінність вітання та уважного ставлення? Як оцінити терплячість того, хто делікатно залагоджує конфлікти між сусідами, важливість того, хто зігріє ваші ранки добрим словом, підкаже, котра година, не забуде про ваш День народження, пригляне за квартирою, доки ви мандруєте, і втішить своєю присутністю, коли ви повертаєтесь у самотній дім на порозі ночі? Ліфтер  значно більше, ніж професія. Це духовний сан.

Протягом тридцяти девяти років кожен день Діпака скидався на решту. Між годинами пік уранці та ввечері він влаштовується за бюрком у вестибюлі. Коли зявляється відвідувач, Діпак зачиняє двері будинку й проводить гостя до свого ліфта. Також він приймає пакунки і двічі на день миє величезне дзеркало та скляні панелі кованих дверей. О 18:15, коли містер Рівера приходить заступити на зміну, Діпак урочисто передає йому свої володіння. Тоді спускається у підвал, вішає білу сорочку, фланелеві штани й редингот, кладе на полицю картуз, одягається у звичне міське вбрання, зачісує волосся назад, зиркає у дзеркало й шкандибає до метро.

Станція «Вашингтон-сквер» не дуже популярна, тож Діпаку завжди вдається знайти собі місце, яким він одразу ж поступається першій зустрічній пасажирці, коли вагон заповнюється на станції «34-та вулиця». На 42-й вулиці більшість людей виходить, тож Діпак знову сідає, розгортає газету й поринає у світові новини аж до 116-ї. А потім долає пішки сімсот метрів, що відділяють його від дому. Він повторює цей маршрут вранці та ввечері, під літнім сонцем, осіннім дощем чи сніговими бурями, що ринуть із зимового неба.

О 19:30 він приходить до дружини й вечеряє у її товаристві. За тридцять девять років Лалі та Діпак лише раз порушили цю традицію. Лалі тоді було всього двадцять шість, у неї почалися перейми, а переляканий Діпак стискав її долоню в машині швидкої допомоги. День, який мав стати найщасливішим у їхньому житті, обернувся трагедією, про яку вони ніколи не говоритимуть.

Кожного другого четверга Лалі з Діпаком влаштовують романтичну вечерю в маленькому ресторанчику в Іспанському Гарлемі.

Діпак цінує своє розмірене буття не менше, ніж кохає дружину. Але того вечора, саме коли він умощувався за столом, спокійна плинність його буття мала порушитись.

Літак «Ейр-Індія» приземлився в аеропорту Джона Фітцджеральда Кеннеді. Санджай піднявся, щоб забрати сумку з багажної полиці, й рушив до пасажирського трапа. Тішачись, що вийшов з літака першим, він жваво покрокував вузьким коридором. Захеканий молодик увійшов до великої зали, де розташувалися кабінки офіцерів імміграційної служби. Працівник не дуже привітно поцікавився метою візиту Санджая до Нью-Йорка. На те новоприбулий відповів, що приїхав з пізнавальною метою, і продемонстрував запрошення від тітки, яка виступила гарантом його платоспроможності. Офіцер не переобтяжував себе читанням, проте підвів голову, аби подивитися на Санджая. То була тривожна мить, коли, просто спираючись на оцінку зовнішності, будь-якого іноземного гостя могли відправити в кімнату для допитів, а потім і взагалі відіслати в рідну країну. Офіцер лише поставив штамп, надряпав дату, до якої Санджай мав право перебувати на американській території, і наказав рушати далі.