Чоловік забрав валізу з транспортера, пройшов митний контроль і рушив до місця зустрічі, де чекали водії лімузинів. Він помітив своє імя на табличці, яку один з них тримав у руках. Водій забрав його валізу і провів до машини.
Чорний «краун» мчав по просторому, як на початок ночі, 495-му шосе. Сидіння було мяке, і Санджай, утомлений довгим перельотом, хотів подрімати. Але водій цьому завадив, завівши розмову, коли в далині замайоріли вежі Мангеттену.
Ви тут у справах чи розважаєтесь? запитав він.
Це можна поєднати, відказав Санджай.
Тунель чи міст?
Водій нагадав, що Мангеттен острів, тож треба обрати, як до нього дістатися, а тоді запевнив, що краєвид з мосту Квінсборо вартий невеликого обїзду.
Ви з Індії?
З Мумбаї, підтвердив Санджай.
Отже, зрештою ви станете водієм, як і я. Так трапляється з більшістю індійців, що прибувають сюди. Спершу «жовтий кеб», для хитріших «убер», а для групки обраних лімузин на кшталт цього.
Санджай подивився на картку, причеплену до бардачка. Біля світлини водія було зазначено його імя, Маріус Зобонья, і номер ліцензії 8451.
У Нью-Йорку немає польських лікарів, учителів чи інженерів?
Маріус почухав підборіддя.
Я таких не знаю. Хоча фізіотерапевт моєї дружини словак, визнав він.
Це чудова новина, яка сповнює мене надії. Ненавиджу кермувати.
На тому водій замовк. Санджай витягнув з кишені телефон, аби перевірити повідомлення. Програма його перебування у Нью-Йорку мала бути напруженою. Треба б якомога швидше розквитатися з родинними обовязками. Традиція вимагала подякувати тітоньці, яка так любязно надала йому рекомендаційного листа, а це справді було дуже любязно, бо вони ніколи не бачилися.
Ми далеко від Гарлема? запитав він у водія.
Гарлем великий. Вам який треба Східний чи Західний?
Санджай розгорнув листа і перевірив адресу на конверті.
225-та Східна, 118-та вулиця.
За чверть години, повідомив водій.
Чудово, уперед. Потім я поїду до «Плази».
Машина пролетіла швидкісною магістраллю вздовж Іст-Ривер та річки Гарлем, а тоді зупинилася перед багатоповерхівкою з червоної цегли, збудованої у сімдесятих.
Ви певні, що вам сюди? запитав Маріус.
Так, а що?
Іспанський Гарлем це пуерто-риканський район.
Може, моя тітка індіанка з Пуерто-Рико, іронічно відказав Санджай.
На вас зачекати?
Зробіть ласку. Я ненадовго.
З міркувань безпеки він витягнув валізу з багажника і рушив до будівлі.
* * *Лалі поставила каструлю на стіл, підняла кришку і смаковиті пахощі наповнили їдальню. Повернувшись, Діпак з подивом побачив, що дружина вбралася в сарі, якого ніколи не носила. Але те, що вона приготувала його улюблену страву, викликало ще більше здивування. Лалі подавала таке частування лише на свята. Хоча, може, у його дружині нарешті переміг здоровий глузд. Навіщо обмежувати радощі рідкісними нагодами? Сівши за стіл, Діпак поділився новинами дня. Йому подобалося підбивати підсумки того, що він прочитав у метро. Лалі слухала його неуважно.
Може, я забула тобі сказати, але мені телефонували з Мумбаї, промовила вона, накладаючи чоловікові ще одну порцію.
З Мумбаї? перепитав Діпак.
Так, наш небіж.
Який це? У нас близько двадцяти племінників і племінниць, яких ми не знаємо.
Син мого брата.
А, позіхнув Діпак, відчуваючи, як його долає сон. У нього все гаразд?
Мій брат помер двадцять років тому.
Та ні, у твого небожа!
Ти дуже скоро про це дізнаєшся.
Діпак поклав виделку.
Що ти маєш на увазі під «дуже скоро»?
Звязок був поганий, лаконічно відказала Лалі. Як я зрозуміла, він хотів би провести час у Нью-Йорку і шукав, де йому зупинитися.
І як це стосується нас?
Діпаку, відколи ми поїхали з Мумбаї, ти мені всі вуха продзижчав своїми тирадами про велич Індії. Часом мені здається, ніби вона застигла в часі, наче наскельний живопис. Аж ось Індія приходить до тебе. Чим же ти невдоволений?
До мене не Індія приходить, а твій небіж. Що ти взагалі про нього знаєш? Він порядний? Якщо він хоче у нас замешкати, то, мабуть, не має ані цента в кишені.
Як і ми, коли прибули сюди.
Але ми мали намір працювати, а не сидіти на шиї у незнайомців.
Кілька тижнів це ще не кінець світу.
У моєму віці кілька тижнів це, може, все, що мені лишилося.
Як і ми, коли прибули сюди.
Але ми мали намір працювати, а не сидіти на шиї у незнайомців.
Кілька тижнів це ще не кінець світу.
У моєму віці кілька тижнів це, може, все, що мені лишилося.
Ти стаєш кумедним, коли драматизуєш. У будь-якому разі, тебе все одно вдень немає вдома. А я з радістю покажу йому місто. Ти ж не позбавиш мене такого задоволення?
І де він спатиме?
Лалі кинула погляд у кінець коридору.
Навіть не думай! скипів Діпак.
Він поклав рушника, перетнув вітальню й відчинив двері до блакитної спальні. Чоловік сам пофарбував її тридцять років тому. Він ще ніколи не знав такого болю, як тоді, коли викидав власноруч зроблену колиску. Відтоді він заходив до цієї кімнати лише раз на рік, сідав на стілець біля вікна і мовчки молився.
У Діпака перехопило подих, коли він побачив, як дружина змінила кімнату.
Лалі підійшла до нього зі спини й обійняла.
Подих юності нам не зашкодить.
А коли він приїде, цей племінник? запитав Діпак, коли почувся дзвінок домофона.
* * *Чекаючи гостя на сходовому майданчику, Лалі поправила сарі й провела рукою по зібраному у високий пучок волоссю, яке підтримував світлий роговий гребінь.
Санджай прочинив двері ліфта. На ньому були джинси, біла сорочка, підігнана по фігурі куртка й елегантні спортивні черевики.
Я не таким тебе уявляла, промовила вона трохи спантеличено. Почувайся як удома.
Можна обійтися й без цього, пробурчав Діпак позаду неї. Я подам нашому випадковому гостю чаю, а ти підеш і переодягнешся.
Не слухай цього старого буркуна, втрутилася Лалі. Діпак кепкує з мого вбрання, але ж я не знала, яка людина постукає в наші двері. Наша родина була такою консервативною
Індія дуже змінилася. Ви чекали на мене?
Звісно ж, я на тебе чекала. Ти дуже на нього схожий, зітхнула Лалі, дивлячись на гостя. Здається, ніби я знову бачу брата, з яким не розмовляла сорок років.
Не набридай йому старими побрехеньками. Певно, він утомився, перебив її Діпак і провів гостя до їдальні.
Лалі повернулася, змінивши сарі на штани й блузку, і побачила, що чоловіки сидять за столом і щосили намагаються підтримувати розмову. Вона подала печиво, запитала у небожа, чи добре минула подорож, а також порадила, які місця у Нью-Йорку варто відвідати. Лалі намагалася говорити за двох, оскільки її чоловік виявився не дуже красномовним. Санджай вичікував моменту, коли можна буде піти, не проявивши неповаги. Він потамував позіхання, давши Діпаку привід сказати, що всім уже пора відпочивати.
Твоя кімната готова, оголосила Лалі.
Моя кімната? захвилювався Санджай.
Жінка взяла племінника під руку й повела його до блакитної спальні. Санджай стримано роззирнувся по кімнаті.
Лалі застелила розкладний оксамитовий диван із широкими бильцями помаранчевими простирадлами, поклала дві квітчасті подушки й клаптикову ковдру ручної роботи. Вона перенесла столик із передпокою і поставила на нього глиняний горщик із паперовими квітами.
Сподіваюся, тобі тут сподобається. Я така щаслива, що ти до нас завітав!..
Лалі опустила штори й побажала племінникові доброї ночі.
Санджай поглянув на годинник: 19:15. Перспектива пожертвувати напівлюксом у «Плазі» з видом на Центральний Парк заради кімнатки площею в шість квадратних метрів у Східному Гарлемі жахала його, тож він заходився вигадувати, як же вирватися з пастки, не образивши тітоньку. Бранець власної ввічливості, він зателефонував водієві й придушеним голосом повідомив, що більше не потребує його послуг. Дослухаючись до писку дивана під сідницями, він мріяв про королівське ліжко, в якому мав заснути.
* * *У будинку 12 на Пятій авеню Хлоя відчинила двері квартири площею двісті пятдесят квадратних метрів. Поклала ключі на ґерідон[2] у передпокої й рушила коридором. Цей коридор із фотографіями на стінах скидався на галерею її життя. Деякі світлини їй подобалися, наприклад та, на якій батькові було тридцять і його густа шевелюра та обличчя Індіани Джонса зачаровували її подруг-старшокласниць. А інші вона ненавиділа, як ось цю, де їй вручають медаль після забігу в Сан-Франциско, а мати стоїть похнюпившись уже наступного дня вона зібрала валізи й пішла. А ще вона відчувала ностальгію, зупиняючись перед світлиною з песиком, який був частиною родини, ще коли батьки були разом і родина існувала.